Ваше бажання буде виконано, повелителю мого прекрасного будинку.
— Так би й одразу, а то ще почнеш багато думати, мур, — кіт зник у темному прорізі дверей, і залишив за собою скрегіт пазурів на паркеті, а Алекс взявся за ретельне міркування й ухвалення рішення:
— Так, особливого захоплення від цього місця роботи я не відчуваю, а підозріла її наполегливість мене насторожує, — він почухав мудре підборіддя, — у час, який раптово настав, нерозумно шукати гарне місце роботи разом із такою хитрою кризою, яка виникла в усьому Києві. Потрібно шукати різні варіанти і рухатися по горі безробіття.
Найчастіше в такий важкий період для киян сам Карлик і його наслідувачі почали миттєво створювати в усьому інтернеті безліч сайтів із загальною метою шахрайства. Вони пропонували безробітним липові підприємства, які ніколи не існували, а тільки на словах оформляли документи кожного працівника, який звернувся на чужу компанію, яка не має до неї жодного відношення, де їм ще доводилося за реєстрацію та запропоновану допомогу платити кругленьку символічну суму, яка не давала жодних гарантій працевлаштування. Сам інтернет того не бажаючи був усіяний проти волі правовласників чужими темними сайтами, що руйнують довіру користувачів, змінюючи репутацію, рейтинг власників сайтів. Обманюючи відвідувачів інтернету і порталів. З прийдешньою фінансовою кризою, яка поглинула просту можливість отримати гарне місце роботи, створила зовсім інше ставлення, протилежне.
— Судячи з ситуації, що склалася, мені вже нема чого втрачати. Я й так усе втратив. Залишився сам наодинці з котом, що говорить. Абсурд, але правда. Варте чи не варте воно, а без ризику я так і нічого не дізнаюся, залишуся в темній невідомості. Я зателефоную, — він голосно закричав.
Алекс вистрибнув зі стільця і полетів від радості коридором махаючи руками, заглядаючи в кожну кімнату в будинку, і він побіг далі коридором до вхідних дверей. Вистрибнув із будинку на вулицю у двір та під біг до басейну, зупинився біля нього, застиг на місці. Подивився на осінній лист, що летів у просторі, який з'явився невідомо як серед літа, і плавно приземлився на воду. Не чекаючи вітряного потоку, він одразу ж вирушив у плавання просторами великого басейну. Алекс ні чого, не розуміючи, різко нахилився і правою рукою зняв із себе махровий тапочок. Розмахнувся, і запустивши його в плаваючий по воді листочок. Від переляку, він, як дворова собака підстрибнув і побіг назад до будинку, гавкаючи на всі боки та озираючись назад на судно, що плавало в басейні у вигляді листочка. Швидко забіг назад у будинок і сів біля каміна. Взяв телефон, швидкими натисканнями цифр на телефоні він набрав номер молочної компанії, і затих, чекаючи відповіді:
— Так, — він почув солодкий жіночий голос.
— Доброго ранку. Мене звати Олександр Миколайович, я вам телефоную за вашим оголошенням, узятим з інтернет-сайту, з приводу вільної вакансії юриста.
— Так. Доброго ранку.
— Ваша вакансія ще вільна?
— Ще вільна. Я так розумію що ви хочете у нас працювати.
— Так, хочу записатись на співбесіду.
— Добре. Але зрозумійте мене правильно нам телефонує дуже багато претендентів, і всі дзвонять і намагаються скоріше записатися до нас на співбесіду, і у нас мало вільного часу. Я вас можу записати на сьогодні або завтра, — вона затихла, — зараз, почекайте. Одну хвилинку, — вона сама до себе звернулася в слухавці телефону, пролунав шелест паперу, — ага, ось є вільний час на сьогодні, — вона сказала стривоженим голосом, — вас записати на співбесіду?
— Так. Запишіть мене на сьогодні.
— Добре. Тоді на дві години. Вам підходить?
— Підходить.
— Наш центральний офіс знаходиться на...
— Так, я знаю, де знаходиться ваш офіс. Вашу адресу вказано в низу оголошення разом із телефоном на інтернет-сайті.
— Тоді я вас попрошу приїхати до нас на другу годину дня і без запізнень.
— До побачення, — першим сказав Алекс, і поклав слухавку, не дочекавшись її відповіді.
— Напевно я з нею був грубуватий. Нехай, — подумав він про себе.
Виконавши націлене доручення свого домашнього улюбленця, він, як барон ліг на шкіряний диван, який стояв у кутку кімнати, закинувши ногу на ногу, і почав розглядати аркуші паперів, що лежали на столі. Мимоволі звернув увагу на кота, що розлігся біля вікна на підвіконні і вивалив напоказ величезне пузо, взявся приймати вранішню, сонячну, оздоровчу ванну, спільно поліруючи язиком білі лапи.
— Тепер мій кіт убивця залишить мене в спокої, — він задоволеним поглядом подивився на годинника, і різко перетворився на незадоволений, — уже початок першої, а мені на дві години треба бути там, в офісі на співбесіді. Я можу запізнитися. Час вирішив наді мною зіграти злий жарт? Нічого страшного я його випереджу і приїду в офіс вчасно.
Алекс схопився з крісла, немов лиходій, що тікає від правоохоронних органів, ніжно провів рукою по животу кота, який лежав на вікні, а той, своєю чергою за мурликав тихими словами:
— Спасибі тобі, хазяїне. Наш весь котячий рід тепер тебе ніколи не забуде. Ми завжди пам'ятатимемо того, хто знайшов із нами спільну мову.
Алекса кіт жив непримітним життям. Він був малопомітним, мовчазним, більшу частину свого життя кіт був невидимим для свого господаря і королем усіх дворових котів, який мав над ними незаперечну за жодних умов владу. Він, здійснював ночами бандитські набіги на сусідні будинки, грабував холодильники з тижневим запасом ковбаси, що стояли на кухнях, та морозиво з рибою, сосиски. Іноді бувало від нудьги суботніми вечорами збирав своїх слухняних побратимів, які йшли заради свого володаря і наставника на справу. Виконуючи різні вказівки за будь-яку ціну. Він жив подвійним життям. Вдома кіт для всіх був усього лише видною м'якою іграшкою, що не видавала ні звуку, а вночі ставав ватажком нещадної місцевої банди бродячих котів. Не все Алекс знав про свого кота.
Алекс обережно відвів від кота очі, остерігаючись ще одного словесного нападу. Вирішив не ризикувати, і з повагою поставитися до нього. Поспіхом піднявся без одного капця на другий поверх, одразу забігши в гардеробну кімнату, озираючись на кожен крок назад, побоюючись нової витівки свого домашнього вихованця. Гарний настрій не залишив поза увагою яскравий одяг та обрав зі свого гардероба легкий гламурний стиль. Білі штани, рожеву бавовняну футболку в дрібну смужку, і білі шлейні шльопанці із залізною стрілою на пальцях, що мала символічне значення прагнення і досягнення мети. Одягнений на себе образ, він прикрасив французькими парфумами, подарованими Ліаною на їхній спільний ювілей. Алекс вийшов із будинку і почалося зовсім нове життя.
Глава 12
Шлях через двері
— Що я там побачу? Нічого. Що мені там потрібно? Ні чого мені там не потрібно? Навіщо мені туди йти? Так, не навіщо. Мені й так усе подобається. Двері, що стоять переді мною, найімовірніше, не мої, і в мене немає потреби переступати поріг цієї загадкової споруди, однієї єдиної на всьому пройденому шляху. Які сили її тут залишили, я не знаю, і знати не хочу. Не моя власність, не маю права порушувати закон, і переступати межі чужої для мене території, — Родіон сам собі почав відмовляти, не знаючи, що за дверима ховається правда.
Чи був це його справжній шлях, чи ні, він не знав. А всього лише боявся опинитися в небезпеці, але якою б не була небезпека солодкою, такою, що підбадьорює, або моторошною, такою, що лякає жахом і передсмертною долею, її потрібно остерігатися.
— Я піду туди. Ні, я не піду туди. Ні, я маю зайти в ці невідомі двері. Нічого нікому, я не винен. Ні мушу, — він насупився, і тихо сказав, — я піду.
У загадковому для нього світі, він став роздвоювати своє рішення, і змагатися із самим собою. Уперше помітивши за все своє життя незрозумілий розкол особистості, яка почала між собою змагатися в новій для нього реальності дивного острова. Одна з них прийняла рішення йти далі, але інша зупиняла ухвалене рішення, і міняла думку іншої сторони Родіона. Як би вони не змагалися між собою, завжди перемагає та, яка залишається чесною та справедливою, та не обманює себе. Доля привела моряка саме до цих дверей, і як би не обманювала в ваді, друга сторона Родіона, рішення буде прийнято тією, яка завжди була права, і чесна сама з собою.
— Нехай, я піду далі, а раптом мені пощастить знайти човен, і я спокійно зможу поплисти з цього острова. Ні, я не хочу тут залишатися. Ні, я попливу. Ні, я краще залишуся. Ні, все-таки я ризикну, і зустрінуся віч-на-віч зі своєю долею.
Родіон шукав у собі ті слабкості й сили обійти їх. Він не міг прийняти рішення. Згорнути зі шляху і піти зовсім в інший бік своїм шляхом або ж піддатися невідомій силі і піти по невідомому напрямку. Сьогодні опинився там, де мав би бути та не повинен був перебувати на цьому місці завтра або бути тут учора, або прийти сюди через місяць. Родіон зараз перебуває там, де має перебувати, і не в якомусь іншому місці, як би, він себе не обманював і не вигадував різних відмовок, які суперечать самій долі: хлопець має перебувати там, де має бути, і ніяк не в іншому місці. Родіон не помітив, як за короткий проміжок часу змінився і став рішучішим, впевненішим, вольовим чоловіком, що подолав шлях мандрівника.
Родіон подумав:
— Кожна зустріч у житті з чимось або з кимось робить нас слабшими або сильнішими. Усе залежить від нашого вибору. Відмовляючись від випробування, ми стаємо слабшими, а приймаючи виклик, ми долаємо не тільки зовнішні перешкоди, а й внутрішні, змінюючи в собі самого себе, стаючи сильнішими. Долаючи її або уникаючи запропоновані нам долею труднощі, ми робимо свій вибір, і хоч би як нам цього не хотілося, або хотілося, ми завжди несемо відповідальність за нього повною мірою, і за те, що надалі з нами відбувається. Адже все, що з нами відбувається тут і зараз, це і є наша законна доля.
Родіон почав чути скрип суглобів і відчувати, як зникає сила волі. Втома тихим кроком непомітно підкралася і накинулася на нього, вчепившись руками за шию, одразу відмовилася відпустити його, дати йому свободу, повернути силу і легкість. На лобі виступали маленькі сріблясті крапельки поту, а руки почали тремтіти від легкої тривоги, що провіщала ту найстрашнішу думку, яка зробила слабкішим моряка, — втрату віри в себе і свій шлях.