Ваша участь є всього лише доповненням до всього нічного, колискового сну, просто заколисуючи все місто. Ні чого поганого немає. Ви випадково, о великий король, не заплуталися в тенетах всемогутності, і не забули, що завдяки нашому чарівному і прихильному до нас місяцю люди бачать сни, а ми спокійно спимо. Він головніший за нас, а не ми. Ви, маленька зазначко, всього лише доповнюєте своїм стуком туфлею до її могутності приємне цокання. Під нього легше засинати.
— Я. І тільки я людям даю сни. Я маю більше впливу, ніж вона, — він знесиленим голосом сказав, заперечуючи правду, — прийде час, і я видеруся на неї, і тоді вся влада буде в моїх руках. Я стану повелителем ночі, — він голосно закричав.
— Вельми приваблива перспектива, — з усмішкою жартуючи над почутими словами Карлика, сказав Чарівник.
— Ви не маєте права так до мене ставитися. Мої жовті туфлі, і мій маленький зріст вам не дає права наді мною так громіздко сміятися, — задиристо відповів Карлик, відводячи гострий ніс у бік Бездомного.
— Вибач, друже, я тобі нічим не можу допомогти. Найімовірніше, у тебе така роль, і з цим уже нічого не поробиш. Ми можемо тобі витягнути ноги, ти станеш на кілька метрів вищим, ніж зараз, але це тобі не дасть можливість дострибнути до місяця. Доля є доля.
— Досить із мене робити клоуна. Я не циркач із червоним носом, а престижний і перспективний Карлик.
— Перспектива? Запитав Чарівник, він одразу згадав випадок на початку минулого століття, — смішна ситуація тоді виникла з людством після появи Карлика на ігровій біржі, він тоді накоїв чудес по всьому світу. Після його появи всі торговці акцій злякалися, і почали обмінювати гроші на акції, а після його відходу вони різко знизилися в ціні, і всі майже відразу збанкрутували. Серед населення Америки і Європи почала розмножуватися з неймовірною швидкістю злидні. А ті, хто залишився при здоровому глузді і не піддався впливу Карлика, що з'явився, його руйнівним чарам, змогли заробити пристойні гроші. Забув? Не дуже то, ти гарний собою.
— Хто? Додав своє слово розмову Бездомний.
— Ті, хто мене не злякався, подвоїли, а можливо, й потроїли свій капітал, — гордим голосом сказав Карлик, — я людей теж навчаю мудрості, вони не бояться нас.
— Решта населення впало в банальні крайнощі. Майже всі почали безупинно вживати алкоголь і курити цигарки.
— Не всім так добре жити як нам, — егоїстичним тоном сказав Карлик.
— А скількох ти своїми нічними пробіжками місцевими озерами, гасаючи то туди, то сюди, лякаючи громадян, а безглуздими польотами нічним небосхилом скількох ти налякав випадкових перехожих? Вони потім цілий рік відвідували психіатра, а решта, ті, хто відмовився йти на прийом, ти пам'ятаєш, що з ними було?
Карлик відвів очі вбік.
— Я нагадаю, вони почали ховатися по домівках і вішати на двері по десяток замків. Вони від твоєї необдуманості та непередбачуваності дій почали божеволіти, а ти цим хвалишся?
— Чим?
— Своєю репутацією, — наполіг на другому слові Чарівник.
— Ну, було кілька разів, і що з того? Я ж не винен, що вони так відреагували на мене.
— Із ким доводиться працювати, я не знаю, — сказав собі Бродяга.
— Я більше так не буду, — вже слухняніше відповів Карлик.
Бездомний подивився на нього, і тихо про себе сказав:
— Вискочка.
— Я все чув, — криком підмітив він, — ти краще купи собі нові черевики і одягнися по-людськи, — він випрямив спину.
— Цікаво наш птах заспівав. Дві секунди тому зовсім по-іншому співала, — сказав Бездомний.
— Може, ви не будете чіплятися до моїх слів, — сказав Карлик.
— Заспокійте свої почуття одне до одного, — сказав твердо Чарівник, — нам завтра потрібно зробити одну добру справу.
— Я теж хочу взяти участь у цьому.
— Яка справа? Карлик опустив вниз надуті щоки.
— Нам потрібно допомогти Алексу знайти його загублений шлях у житті.
— Головне, що б він випадково не знайшов дорогу, яка веде до людей у білих халатах, — твердо сказав Бродяга.
— Усе буде залежати тільки від її волі та щирого бажання бути в цьому світі щасливою людиною, я допоможу та зроблю добре діло, — сказав Карлик.
— Ні чого собі як ми заспівали. Немов кришталевий соловей під звуки весни, що приходить, — сказав Бродяга.
— Він сам розбереться, як йому вчинити, — сказав Чарівник.
— Вам видніше, о найвеличніший, Маг усіх магів, — Бездомний опустив голову.
Трійка образів володіючи чарівною силою, могли змінювати плин часу, затримуючи хвилини, години, зупиняючи їх, або ж додаючи до дня зайві години, а інколи забирати, коли як складалося. У такі самі моменти більшість киян добряче втомлювалися і виснажувалися від роботи витрачаючи більше сил, ніж треба, не помічаючи про збільшення дня. Бувало, люди проживаючи в одному дні два дні. Майстри своєї справи завжди віртуозно приховували правду від людських очей, вигадуючи різні відмовки для редакцій місцевих газет про збільшену сонячну активність чи ще щось, але інколи вони все спрощували, і вдавалися до найпримітивніших способів впливу на долю.
— Маю чудову пропозицію: з приходом світанку, коли Алекс прокинеться, і зробить горнятко ранкової кави, ми покладемо туди веселу пігулку і відправимо його в нову для нього мандрівку, — Карлик з кишені дістав маленьку білу кульку і почухав потилицю зі словами, — що скажете?
— Це буде вже надто грубо для нас, але варіант не поганий. Залишимо його на запас, — відповів Чарівник.
— Алексу потрібно допомогти повернути самого себе, — повільно сказав Бездомний.
— Я сам усе зроблю, — сказав, і гордо підстрибнув Карлик, постукуючи в повітрі жовтими туфлями.
— Сядь на місці птах без крил. Ти своїм стрибанням розбудиш Алекса завчасно.
— Нам потрібні свіжі ідеї, — добрим голосом запропонував Чародій.
— Давайте йому відключимо електрику, воду, закриємо на замок двері, а ключ викинемо в озеро, і він нікуди не зможе піти, буде повністю під нашим контролем, — сказав тихим голосом Карлик.
— Це, звісно, добре, але ви пам'ятаєте, що сталося з нашим районним головою, який постійно вимикав світло і воду. Її через три дні винесли на носиках лікарі місцевої поліклініки. Ми її мало до божевілля не довели.
— Так усе ж добре було, — відповів брехливо Карлик.
— Та ні чого хорошого з нею не було. Ви забули, як вона після того, як її виписали з клініки, на другий день почала бігати по поверхах і кричати голосно і не своїм голосом, — порчу навели. На будинок навели порчу за несплату боргів. Всім заплатите за комунальні послуги, — копіюючи її голос сказав він та продовжив розмову, — після її таких покликів за нею одразу приїхали у люди в синій формі, і на десять діб забрали з собою. Вона після того, що сталося, рік ходила без посмішки. Нам не потрібен такий сценарій подій з Алексом.
— З ким не буває, — тихо з-під винних очей сказав Карлик.
— У мене виникла чудова ідея, — сказав Маг.
— Ти вранці зателефонуєш йому на домашній телефон і, змінивши свій голос, представишся його директором. Скажеш йому, що з якихось причин його звільняють із роботи, а причиною цьому всьому буде нами створена завтра криза. Я думаю, нашому Карлику не складе труднощів її зробити, — пильно Чарівник подивився на нього.
— Чудова ідея, — погодившись, сказав Бездомний.
Частину плану вони виголосили вголос, а іншу половину залишили в таємниці. Їхня розмова закінчилася, а разом із нею настав світанок.
Глава 10
Дзвінок
Жовта куля, що з'явилася на горизонті, палкими штришками молочних променів увійшла в будинок через вікно. Розбудила Алекса від порожнього сну, обливши його після сум'ятної ночі блаженним теплом. Нечутливе, бліде обличчя, що втратило радість, ожило. Він став на коліна і подивився на блискуче вікно. Через нього виднілися вдалині краєчки тих, що стояли, які відбивали на своїх стінах відблиски ранкового святилища. Встав на тремтячі ноги. Повністю зневоднений від теплих почуттів, втомлений від болісних самотніх ночей, він повільно підняв голову і зустрівся зі світлом, що проникло крізь скло і засліпило його. Різко відвернув виснажений погляд убік, стиснувши від сумного болю очі, почув стукіт свого серця. Вловлюючи кожен стукіт, що виходив із грудей, почав до нього прислухатися. Стукало повільно, і сумно, ніби вмирало, і ловило останні хвилини чийогось життя. Паралельно на іншому краю світу в маленькому будиночку лише заввишки в один поверх зі стареньким покритим шифером дахом, і цегляними стінами, пофарбованими по-старому білою крейдою, і маленькими дерев'яними вікнами, що відкривали вид на невеликий дворик зі зростаючими вишнями, яблунями та бузком, де вже весь двір з зеленою травою, що підростала, вкрив сніг, що лежав по всій території, жив самотній дідусь.
Зима, що прийшла, раптово застала всіх жителів зненацька. Вона несподівано налетіла на літнє радісне селище, які не знають бід і труднощів. Покрила все білим страхом. Налякала всіх діточок одягнених у легкий одяг холодом. Із приходом зими з'являлися глобальні зміни. Не всім, і не завжди, одна й та сама пора року може принести з собою те, що необхідно, і потішити сповнив усі наші бажання, наповнив життя новим змістом. Разом з нею змінювалося життя багатьох односельців, і ніхто з них не знав силу і сторону змін. Зима це Вона, і Вона — символ жіночності. Прекрасного і чарівного завжди все и раптово змінювала.
Не далеко від старенького будиночка, на розі села, біля зеленої галявини, такою була до приходу зими, а зараз її застелила біла зима сніговою ковдрою. У цей час, біля застиглої від холоду галявини, стоїть дідусь, із сивою бородою, у пошарпаному одязі, одягненому на викривлену від старості спину і підпираючому її колись знайденою ще в дитячому віці на лісоповалі бамбуковою тростиною. Він тримав її рукою, що тряслася від холоду. За спиною старого, метрів сто від нього стояв занедбаний, і такий самий зношений часом старенький сарай, з однією розваленою цегляною стіною, що була зруйнована ззаду, з порожніми віконними вставками, без скла, з дверцятами, що нахилилися на бік, і які вже не відчинялися десяток років.
Старий подумав:
— Час нікого не береже.