Поруч із ним завжди почувалася тендітною дівчиною. У минулому вони днями ніжилися на м'якому ліжку. Алекса годинами розповідаючи їй на вушко тихим заколисуючим голосом написані вірші про кохання. Вона ніжно сміялася, лоскочачи його оголене тіло теплим повітрям, що вислизало з рота, а він їй у відповідь відповідав тим самим. Ліана від чоловічого клапотя віджималася від нього і впираючись руками в груди, голосно реготала, а потім ще сильніше притискалася до нього, і не відпускала. Між ними розігрувалася весела гра дитинства зі сміхом і радістю на обличчі, закінчуючи безтурботні вечірні передчуття сну заспокійливим поцілунком, їхні сни були спільними. Засинали і прокидалися в одному і тому ж положенні. Починаючи з вечора і закінчуючи вранці, він не випускав її зі своїх обіймів. Ці гіркі спогади зараз і радісні тоді спливли в уяві. Він ще більше підібгав коліна догори й утримував у руках із заплющеними очима не її, а уявний образ. На його обличчі виступила кришталева крапля і з гуркотом розірваної струни впала на підлогу. Усім серцем відчував її близькість, але на превеликий жаль Ліани поруч із ним не було, він був сам у кімнаті. Від божевілля він заговорив:
— Люба, тобі зручно лежати на моїй руці?
Алекс витягнув руку вперед на якій лежала уявна Ліана:
— Так, — у його голові пролунала глуха відповідь.
— Піднімай голову вище. Трохи ближче до моїх губ.
Він відчув, як його руки торкнувся пучок м'якого волосся.
— Я так сумував за тобою. Ти собі не уявляєш, як мені було сумно без тебе, без твого сміху, без твоїх посмішок і насмішок. Мені так їх не вистачало. Вони були щирими. Мені зараз складно уявити, як я без тебе проводив ці всі вечори, я не знаходив собі місця, бігав з кімнати в кімнату, я це весь час шукав тебе. Я щоночі сам сидів на даху будинку і постійно думав про тебе, згадував наші спільні заходи сонця і світанки, хтиві жарти, і нескінченні нічні розмови. Я думав, що більше тебе ніколи не побачу, і той вечір став нашою останньою зустріччю.
У відповідь на сказані слова Алекса її усмішка засяяла яскравим світлом, а очі вона сховала за волоссям, що впало на її обличчя.
— Не ховай від мене своїх невдаваних очей. Подивися на мене, — він усміхнувся.
— А я буду ховати, — грайливим голосом відповіла вона.
Він рукою провів по її шовковому волоссю і притиснув його до себе, вона підняла голову і поклала її навпроти обличчя, між ними залишилася відстань. З посмішкою на обличчі витягнув шию вперед і напружив м'язи губ в очікуванні блаженного поцілунку, але прочекав хвилину, він так і нічого не відчув. Ліана лежала, і просто дивилася на нього, а він на неї.
— Навіщо ти змушуєш мене чекати? Він тихим голосом запитав у неї.
Він відчув на своєму обличчі її теплу долоню.
— Не знаю, — у відповідь він почув такий самий, як колись, порожній голос у голові.
— Тобі як раніше ще подобається гратися зі мною?
Алекс через страждання на обличчі створив білу посмішку.
— Можливо, — ці слова він сказав не своїм голосом.
— Як хочеш.
Від її обличчя відчув запах оливкового крему, і йому одразу згадалося, як вона щоранку гриміла ним у ванній кімнаті м'яку, смагляву шкіру. Вона постійно забувала закрити тюбик із кремом, Алекс завжди закривав його замість неї. Вона разом із ним побачила його спогад і кокетуючи засміялася. Він обхопив її двома руками і притулив до своїх грудей з гарячим бажанням відчути її стукіт серця, але у відповідь почув порожній шум кімнати. У слід почутого сміху, він ще сильніше захотів обійняти її. Руки звузилися, утворивши маленьке коло на розмір менше, ніж її талія. Перестав розуміти чому він притискає її до себе і не вшановує її. Візуально вона була перед ним, а тілесно ні. Бажання почуттів обійняти Ліану стало настільки сильним, що він сам того не помітив, як руками дістав до своїх лопаток, і раптово вся ілюзія розчинилася в його обіймах, він залишився один. У відповідь почув своє серцебиття і зламане дихання. У його тілі ще сильніше від смутку стиснулися м'язи, коліна притиснулися до грудей, а руки до ніг. По щоці в темряві кімнати спустилася на підлогу прозора краплина сльози, і зіткнувшись із паркетом, вона розлетілася на маленькі уламки, а разом із фантазією по всій кімнаті освітила приміщення миттєвим відблиском білого світла. Будинок помер у безтурботності. Виразний стукіт стрілок великого годинника, що стояв на першому поверсі, розносився по всьому будинку так само як і завжди. Олександр із заплющеними очима залишився лежати з сумним обличчям на холодній підлозі посередині кімнати. На зміну пізньому вечору прийшла глибока ніч.
Глава 9
Змова
Стрілки годинника показали пів на дванадцяту. Алекс лежав на холодному паркеті й бачив солодкий сон. Після зустрічі з Ліаною у своїй уяві по-дитячому заснув. По всьому будинку лунали дивні голоси живих людей, а це було з таємної кімнати, що знаходилася за стіною. Алекс нічого не знав і не підозрював про сьогоднішні збори таємничих гостей, які приходили постійно в нічний час без його дозволу до нього в будинок. За стіною в будинку в сусідній кімнаті розмовляв Бездомний, Чарівник і маленький Карлик. Всі постійно перебували разом і по-різному розважалися, здійснюючи свої гротескні плани. Алекс ніколи не міг подумати і не здогадувався, що в його будинку за стіною може оселитися загадкова компанія в дивовижній кімнаті, яка за розміром перевершувала його будинок у кілька разів. Справа рук Мага. Він з маленької тісної кімнатки за стіною перетворив її на просторі для розмов. Володіючи чарівною владою, він завжди робив так, як цього хотів. У таємну кімнату вони заселилися з того моменту, коли Алекс втратив Ліану, і він не підозрював про їхнє існування. Сьогодні йому пощастило зустрітися з двома невідомими жителями його будинку, і познайомитися з ними, і з їхнім чудовим житлом. З настанням ночі з кімнатки відкривався вільний вид нічного неба, а замість стелі було найпростіше небесне полотно. Маг від нудьги намалював своїм магічним пензлем, що запозичив у невідомого художника, чудову картину нічного небосхилу, урізноманітнивши ним своє тимчасове лігво. На підлозі лежало величезне озеро, що дзеркально відображало небесний вигляд. Там не було розставлених по всіх кутках шкіряних диванів, маленьких стільців, скляних столів і великих шаф, а посередині стояв лише один великий трон, накритий білим шовком, що яскраво сяяв у темряві з зверху витягнутими блискучими золотом списами.
Кумедна магічна трійка, що володіє над здібностями і великими знаннями магії попри їхню прихованість від людей і обережність від зайвої уваги, вони ще володіли усім світом, керували часом, перебігом усіх подій у світі, і майбутнім людей. Не носили на своїх плечах поганої слави. Одна примха Чарівника змінювала багато подій, і не давала йому нудьгувати. Слова Чародія володіли силою потужнішою за вітер і змінювала різні погані потоки думок на позитивні, спрямовуючи жителів міста в інше, краще русло. У спальному районі міста Києва на тихій вулиці Райдужній житель одного з будинків вигулював рано вранці домашнього пса — пуделя. Йдучи порозвалювавшись і проходячи біля замаскованого під господарського двірника Чарівника, не звернув на нього уваги й відчув новий, веселий потік думок, що підняв настрій на цілий день. Звичайна діяльність Мага допомагає життю простих киян. Він жив за всіх часів існування людства але про нього мало хто знав. У триповерховому будинку Алекса за тоненькою стіною в іншій кімнаті, яку він ніколи не бачив, зараз перебуває збір божевільної банди на чолі з Чарівником. Підручним був ледачий Бездомний, а виконавцем став маленький некерований Карлик, який робить все завжди навпаки. Побачивши їх, жодна людина не могла б подумати і здогадатися про володіння ними величною силою, що виконує бажання і примхи різних душ. Вони ті самі королі — блазні, розігруючи для всіх клоунаду, урізноманітнюючи світ кольоровими фарбами. Одного разу після трагедії Алекса вони помітили його сумний погляд і вирішили скласти йому компанію непомітно для нього. З метою розважити, і відволікти його від смутку, а можливо, і допомогти, на той час, вони ще не вирішили своїх подальших дій. Зараз в той самий момент, коли вони зібралися разом для ухвалення рішення і подальшої роботи над хлопцем. Один сюрприз вони вже встигли зробити, це коли трійка божевільних завела Алекса шляхом хитрощів у зовсім чужий для нього світ, світ тіней минулого. Витягнув його з реальності і спрямував життя в інше не його кримінально грайливе русло. Намагаючись створеною ними грою порушити його законослухняність юриста і спрямував на нього вигадане вбивство.
Карлик маленькими кроками цокаючи каблуками оббіг навколо трону. Безхатченко подивився на хитре обличчя підкаблучника і, не зважаючи на дивні вчинки, правою рукою дістав із кишені гілку завдовжки три метри, а з іншої витягнув клубок ниток. Нитку чорного кольору начепив на кінчик тростинки. Пожував у роті хліб, він змайстрував з нього невелику кульку, і надів її на тоненький кінчик нитки, закинувши її в озеро. Він спорудив для лову риби саморобну вудку. Утримуючи її двома руками за початок тростинки, зігнув коліна, вони захрустіли, присів на маленький стілець, що стояв позаду нього, якого там не було до цього моменту, примружив рибальські очі, тихо сказав:
— Замовкніть, я ловлю рибу.
Маленький пустун нікого не чув, він пробігся по ногах Чарівника, хитро посміхнувся, підстрибнув, замахав руками і приземлився на тому самому місці, знову посміхнувся. Подивився обережно на всі боки, і сховався за трон. Не минуло хвилини, та що там казати про хвилину, вже за секунду, він вибіг з-за престолу, і знову зробив одне коло біля Мага. Зупинившись біля його ніг, він схопився за голову, і весь світ поплив перед ним у запамороченні, але це його не зупинило. Не гаючи часу, Карлик різко підбіг до Волоцюги, за стрибнув до нього на плече, вкусив за вухо, і втік, рукою штовхнувши.