За годину нашого занурення ми дістали дві підкови, металевий таз, щось схоже на вузьку сокиру — чекани, дві калепи (козацькі сокири), старий серп та кілька дуже ржавих лопат.
О п'ятій ранку починало світати, ми вирішили півгодини перепочити і продовжити працювати ще кілька годин. Вже майже на виході, під кущами Рома налапав рушницю. Стан звичайно був дуже задовільний, але то ж рушниця.
Поки хлопці тішилися знахідками, я вирішила сходити до туалету. Відійшовши на метрів десять за кущі, мене накрило видіння. Два соколи кружляють над скелею. Зробивши кілька кругів над фортецею, вони починають стрімголов летіти донизу в старий кам'яний колодязь і в ньому зникають.
До чого це? І тут я згадала діда з маршрутки, який розповідав про криницю в соколиному яру. Може це воно десь тут?
Я повернулася і давай розпитувати у Директора, що це за місцина, й він переповів легенду:
Давним давно гора належала князеві Семашку, який був дуже злим і жорстоким правителем, як трансильванський Влад Дракула. Він наказав викопати під замком глибокі підземелля і ходи, де зберігав незліченні скарби і катував непокірних, вигадуючи для них пекельні тортури. Люди навіть хрестилися, минаючи похмурі руїни десятою дорогою, бо вірили, що давній правитель володів магічною силою. Легенда говорить про те, що він заборонив дочці брати шлюб з простолюдином і замурував її у високу вежу. А донька, теж маючи магічні здібності, перетворювала себе і коханого на соколів і вони вилітали на побачення одне до одного. Про це дізнався батько, прокляв їх, і закляття було настільки сильним, що на віки вічні прирекло закоханих літати у соколиній подобі. Звідси і назва гір — Соколині.
- Цікава легенда, а крім фортеці, тут ще щось лишилося, чи все зруйновано? — Почала я розпитувати далі.
- Та все розвалене, хіба там далі ще криниця була, але вона пересохла, — зауважив директор.
Криниця це добре, почала я розмірковувати, виходить це і є той соколиний яр чи пагорб, про який казав дивний дід з маршрутки.
Перепочивши, ми знову занурилися у воду. Я ще знайшла кілька надбитих глечиків, таз, великого ножа та шмат від якогось обладунку. Роман знайшов трохи цікавіші речі — це дуло від гармати, бідон, серп, здоровенний казан і дуже гарну вазу з візерунками, яка була прикрашена дорогоцінним камінням. У них з шефом від останньої знахідки аж очі заблищали.
Була майже десята ранку, коли батареї в костюмах почали сповіщати, що вже кінець, сіли. Я попросилася піднятися на гору та роздивитися руїни, шеф дозволив, але йти відмовився. Ромка спочатку теж почав підніматися вгору, але захекався і повернувся назад. А я лізла. Я дуже хотіла переконатися в тому, що там є колодязь і "евріка", він є.
Але він повністю засипаний землею. Шкода... Я так сподівалася знайти там скриню, про яку говорив мужик з маршрутки.
Краєвид, що розкинувся навколо був такий гарний, що мені зовсім не хотілося відводити погляд. Стоячи під аркою на величезній скелі, було враження, що я як птах, охоплюю поглядом пів світу... Краса!
Намилувавшись вдосталь на вершині гори, я почала спускатися до низу, проте зачепившись ненароком за камінець, я впала обличчям прямісінько на землю. Добре, що встигла підставити ліву руку, і як тільки я спробувала підніматися, знову видіння. Перед моїм обличчям розступилася земля, по довгому кам'яному тунелю йде високий кремезний чоловік. Він дуже злий, його очі аж потемніли від люті. Дійшовши до старих металевих дверей, він відкриває замок та заходить у кімнату, де троє чоловіків складають в здоровенні чани монети. Два засипані грошима повністю, а третій вони досипають монетами з різьблених дерев'яних скринь. Набивши третю посудину, вони піднімають важку кришку, накривають нею казан та починають по краю замащувати смолою. Потім підтягують найбільшу скриню, яка вщент заповнена різними дорогоцінними камінцями, під світлом факела вони виблискують та переливаються. Заповнивши повністю скриню камінням, вони вішають на скриню замок та заливають смолою щілини по краю кришки, потім частину смоли виливають на землю і ставлять цю скриню на смолу. Після цього кремезний чоловік дістав ножа та вбив двох чоловіків.
Взявши третього за шкибарки, він витягнув його з кімнати і перерізав горло, вже за дверима. Натиснув на якісь два камінці на стіні, прошепотів "закляття" і пішов у зворотному напрямку. Стіна позаду дядька почала сипатися, камінці випадали зі стін один за одним, а за кілька хвилин коридор засипало повністю.
Піднявшись із землі, я стала оговтуватися від видіння. Виходить, це все правда, що говорять люди про великі скарби графа, але їх ніхто не може дістати, бо вони дуже глибоко і засипані камінням. Зробивши кілька
кроків уперед, я зупинилася. Якась невідома сила тягла мене назад, до криниці. Я розвернулася і підійшла до колодязя. Здійнявся вітер, він піднявся зверху зі скелі і почав утворювати вихор, кружляючи та вимітаючи землю з піском зсередини криниці. За кілька хвилин все вщухло так само швидко, як і з'явилося. Я помітила всередині колодязя щось блиснуло. Підійшла ближче і почала розкопувати — це був невеликий металевий ящик. Я ще раз переконуюсь в тому, що маю завдання зібрати до купи ці дивні предмети, чи то книги, і мені в цьому допомагають потойбічні сили. Я ще не встигла роздивитися свою знахідку, коли в мене задзвонив телефон. Це шеф наголосив на тому, що я маю повертатися, бо вже час їхати, точніше накричав.
Я з переляку, засунула коробку в рюкзак, загребла рукою землю, ніби я нічого не брала і стрімголов побігла донизу.
Хлопці вже все давно спакували у човен і лише чекали на мене. Подорож річкою промайнула дуже швидко. Я ледь встигала розглядати пагорби та будинки, які визирали з-під зелених садків. З човна ми пересіли в авто, щоб повернутися в місто. Я всю дорогу розмірковувала про видіння зі скарбами.
Мене турбувало питання не те, як їх дістати, а те, як пояснити комусь, що вони там є і як я про них дізналася. Розглядаючи у своїй голові різні версії, я зупинилася на варіанті, що можна сказати ніби я знайшла стару карту, в якій зазначено це місце. Це один із найадекватніших та простих варіантів і не потребує афішування моїх здібностей. Ще додати якусь легенду місцевої бабусі, яка вмерла. Наче вона була працівницею того графа і вкра-
ла в нього карту, але боялася прокляття графа, тому не діставала скарби, і буде нормальна "казка". Саме з цими позитивними думками я доїхала додому.
Втома, через те що я не спала майже цю ніч і працювала цілий день, вклала мене до ліжка. Я навіть не стала вечеряти. Привіталася з Сергієм, помилася і впала спати.
РОЗДІЛ 27. ЗНОВУ В ЛІС
Лише вранці, збираючись на роботу, я згадала про скриню в моєму рюкзаку.
Втомлена вчорашньою роботою та під враженням від схованих скарбів я геть забула про те, що дістала з криниці. Не маючи часу розбиратися та розглядати свою знахідку, я просто засунула її під ванну. Розберуся ввечері.
На роботі Директор порадував нас тим, що завтра буде знову виїзд до того монастиря, де ми вже були. Маємо зануритися в озеро та знайти затонулу церкву. Я відразу згадала свій сон про те, як позаду церкви впало гарматне ядро і вона сповзла у прірву. Я згадала про тих жінок та дітей, які були всередині. Може це настав час їх звідти дістати та поховати по-людськи, а може там вже нічого немає.
Якихось особливих цікавих скарбів там ми не знайдемо, бо то ж був дерев'яний будинок простого чоловіка, який жив у лісі, а потім став невеличкою молитовнею. Що там шукати? Я не розуміла, але була можливість спробувати дістати той особливий камінь на території монастиря і це єдине, що мене тішило.
Робочий день промайнув досить швидко. Шеф ще раз нагадав, що завтра виїзд о 06:00 ранку і що ми їдемо на цілий день, тому обов'язково мати з собою щось поїсти.
Дорогою додому я зайшла в магазин та накупила продуктів. Я ще по дорозі розмірковувала про те, що ж може бути в тій металевій скрині. Мабуть ще одна книжка. Приготувавши вечерю та їжу собі на завтрашній день, я вмостилася на ліжку і, нарешті, відкрила знайдену коробку. Цього разу книги не було. Там лежали якісь папери. Я почала діставати та розгортати їх по одному.
На першому листі була намальована будівля, точніше сказати план будівництва споруди і підписано великими буквами "СКЛЯНА ЦЕРКВА" — ЛИСТ 1. На наступному зображено стіл чи щось схоже на нього, під ним знизу по колу дванадцять шухляд, а над столом намальована геометрична фігура. Поряд описано все, як це має бути збудовано і позначка — ЛИСТ 2.
Третій листок зображав карту. Карту територій, де був замок графа СЕМАШКА із зображенням чіткої інструкції, як дістати його чани з грошима та камінням. У моїх руках була справжня "карта скарбів". В мене аж затрусилися руки від того, коли я зрозуміла, що це. Хотілося одночасно плакати, сміятися та кричати на увесь світ. І це не від того, що я знаю, як дістати скарб чи що я можу стати дуже багатою, а просто від того, як це круто. Ледь вгамувавши свої емоції, я сховала все назад до коробки і вирішила йти спати. Звичайно заснула я не відразу, я ще годину розмірковувала про те, що з цим усім робити. А потім мене осяйнуло... Кошти передбачаються на ту саму СКЛЯНУ ЦЕРКВУ, план якої я знайшла. Якщо воно лежало в одній скрині, значить граф планував збудувати її. Але, за легендами, він був дуже злою людиною і займався "чорною магією". Навіщо йому будувати церкву? Все як завжди, питань більше ніж відповідей.
Знову дзвонить будильник, треба вставати та збиратися на роботу. Я сповзла з ліжка і пішла ставити каву. Дійшовши до ванної та включивши воду, мене знову накрило видіння.
Вузькою стежиною між полями йде молода чорнява дівчина, вона стомлена.
Ступаючи босоніж по землі, вона прямує далеко-далеко за обрій, лишаючи позаду своє село. Діставшись до невеличкого соснового бору, вона присідає відпочити під берізкою. Посидівши хвилин десять, дівчина йде далі в гущавину, розгортаючи кущі, що почали заростати поміж деревами аж до кам'яного колодязя, що заховався між листям високого лопуха. Попереду колодязя лежить каміння, кілька дерев'яних брусків — це руїни старої башти, яка стояла за селом та несла функцію оглядової вежі.