Усміхайся. Ті тільки з часом зрозумієш, коли станеш дорослим, що це коли ти маєш брата.
Сергій невдоволено подивився на Олега:
— Я не маю настрою.
Таня:
— Добре, ті ще занадто мало для такого розуміння, і я не тобі нав'язуватиму свої думки, але подумай над тим, що я тобі сказала. У цьому віці вже треба дорослішати і тобі виховувати молодшого брата. Вчити всьому, що ти вмієш і не дивитися на нього таким похмурим поглядом.
Сергій:
— Гаразд, я подумаю.
Олег усміхнувся, став на ноги і заходився стрибати і плескати в долоні.
Таня подивилася на Сергія:
— Ось бачиш, як твій брат радіє, що ти до нього звертаєшся, спілкуєшся. Йому потрібна підтримка, і він зможе розмовляти, як усі. Адже він ще замалий, щоб говорити слова у певному обсязі.
Сергій:
— Я у такому віці дуже добре говорив і знав багато слів, а він не може вимовити слова. У ін. якийсь не такий, як усі. Розумно відсталий.
Таня подивилася на Олега:
— Не говори так, він усе розуміє і йому потрібен час, щоб почати правильно розмовляти. Твій брат звичайний хлопець і він не має жодних відхилень. Він лише вчиться спілкуватися.
Таня вірила в те, що все зміниться, і Олег колись почне спокійно спілкуватися з іншими дітьми та з нею, і не буде жодної затримки у вимові слів.
Олег усміхнувся, підвівся з крісла, підійшов до ноги Тані і обійняв її, а мама погладила Олега по голові і сказала:
— Ходімо на кухню. Твій брат мав погану ніч і не мав настрою.
Сергій насупився, відвернувся і накрив себе ковдрою і почав собі щось говорити і говорив такі слова:
— Я бачу, що мій брат розумово відсталий і нічого з цим не вдієш.
Олег разом з Танею пішли на кухню і коли Олег почав притягувати руку до чашки, Таня посміхнулася і сказала:
— Сину, що ти хочеш?
Олег знову потягла рукою до столу і хотів щось сказати, але в нього нічого не вийшло і Таня запитала:
— Ти краще скажи, що хочеш зараз зробити?
Олег подивився з усмішкою на Таню і нічого не сказав, а Таня знову звернулася до Олега і почала пояснювати йому те, що зараз потрібно зробити.
— Олег я тебе не зрозуміла. Якщо ти хочеш щось взяти зі столу, то краще скажи, і я тобі дам.
Олег притяг руку спробував сказати але слова були не зрозумілі, а сказав він такі слова:
— Мамо, дай мені чашку, — його обличчя почало тремтіти.
Таня уважно подивилася на нього і побачила зляканий вираз обличчя з усмішкою. Їй стало якось не по собі і вона уважно почала на нього дивитись не розуміючи того, що Олег у дитячому садку став жертвою вихователів і під час їхніх ритуалів втратив мову.
Таня уважно подивилася на Олега:
— Олеже, давай з тобою домовимося. Якщо ти говоритимеш, що ти хочеш зараз робити, то я тобі допомагатиму і тобі не потрібно буде робити великих зусиль, щоб зробити те, що ти хочеш зробити.
Олег усміхнувся і почав кивати головою, а на його обличчі був сильний страх із усмішкою, і це ще більше насторожило матір. Вона не розуміла, що відбувається з Олегом, адже вигляд у нього був розумного та спокійного, але чомусь було порушення вираження емоції. Звідки такий стан з'явився вона не знала і крім дитячого садка Олег більше ніде не бував, а там на вигляд найкращі та дбайливі вихователі які доглядають їхніх дітей коли батьки працюють на роботі.
Таня сумним обличчям подивилася на Олега:
— Добре, я зараз тобі допоможу. Можеш мені нічого не казати. Я розумію, що ти нічого не скажеш і це буде марною тратою часу чекати твоїх слів.
Таня взяла чашку і дала її Олегу, а він зробив кілька ковтків і посміхнувся з тим самим виразом страху, усмішкою. Простягнув руку і віддав чашку назад Тані, а вона взяла її та поставила на стіл. Олег глянув на Таню, посміхнувся і швидко побіг у кімнату грати з братом. Забіг у кімнату і застрибнув на Сергієве крісло, почавши стрибати і голосно сміятися, а вдав, що не помічає його присутності і далі спить. Молодший брат почав ще голосніше сміятися і Сергій посміхнувся і відштовхнув Олега від себе, а той продовжив сміятися. Не втримав грайливого настрою Олега і відштовхнув ковдру, став на ноги і вони разом почали стрибати та один одного штовхати зі сміхом.
Петро перебував у своїй кімнаті і відпочивав на ліжку. Він мав нелегкий тиждень, виконано більше норми роботи. Коли почув, як сміються його діти, посміхнувся і швидко підвівся з ліжка, зайшов до них у кімнату та почав грати з ними, обіймати, голосно сміятися. Таня, перебуваючи на кухні, почула сміх у кімнаті та швидко зайшла побачивши цю дивовижну картину щасливої родини. Її чоловік грав із дітьми, а вона почала радісно посміхатися. Час проходив швидко і спостерігаючи за їх грою через десять хвилин сказала:
— Хлопці, нам час виходити. Сьогодні треба прийти набагато раніше, адже у вихідний день багато людей. Усі всі скуповуватимуть і не лише наш батько отримав зарплату, а й інші люди, які бажають придбати нові речі. Я б хотіла, щоб для наших дітей залишилися іграшки.
Петро розвернувся до Тані:
— Добре. Зараз я одягну дітей і за десять хвилин ми вже вийдемо з квартири.
Таня посміхнулася:
— Добре, тоді поснідаємо біля ринку. Є смачні хот-доги і як завжди гарячий чай.
Петро:
— Добре. Я не дуже голодний. Краще я побудую з дітьми, адже доводиться працювати вранці до вечора і в мене не так часто є вільний час, щоб погратися з синами.
Таня посміхнулася і пішла у ванну робити легкий макіяж. Петро разом із синами одягнувся і Таня вже встигла привести себе до певного вигляду та одягнутися. Зустрілися в коридорі і без слів вийшли із квартири у напрямку зупинки. Дочекавшись міського автобуса, він приїхав за дві хвилини, сіли в нього і поїхали до зупинки біля ринку. Вийшли, а коли поїхав, побачили вхід, а зверху був розташований величезний напис з одним словом, а це була назва ринку "Троєщина". Це був великий речовий ринок, де вже з іншого боку через пішохідний перехід йшла велика кількість людей і попереду вже були люди, які уважно розглядали складені речі на саморобних столах з дерева під плащовим накриттям. Коли Олег разом із Сергієм підійшли до входу на ринок, то одразу одночасно побачили попереду чоловіка, який уважно подивився на них. А він був одягнений у сорочку з клітин та темні штани та взуття теж чорного кольору. Волосся було обережно зачесане на бік, а обличчя мало овальну форму і відбивало розум, очі впевнені і темні в яких була помітна радість. Він ще стояв і дивився на людей, а на обличчі грала посмішка та радість, що сьогодні велика кількість людей прийшла на ринок і купуватиме речі. Олег звернув на нього увагу і почав розглядати і на його вигляд зрозумів ще ця людина інша, не схожа на тих людей, які сьогодні йдуть купувати речі, а людина побачила звичайну сім'ю, яка повільно наближалася до неї. І тільки коли розвернувся в ліву сторону, подивився на них і посміхнувся, а Олег уважно за ним спостерігав, не відводячи очей, він йому сподобався. За хвилину чоловік підійшов до родини та доброзичливо привітався.
— Доброго ранку. Вітаю вас із добрим днем.
Батько Олега не роздивився того, хто сказав ці слова і піднявши з асфальту вперед очі одразу відповів:
— І вам доброго ранку.
Чоловік усміхнувся і знову сказав:
— Я так розумію ви разом із дітьми вирішили відвідати ринок та придбати речі?
Таня зупинилася і стала поруч із Петром, а він відповів:
— Так, ми сьогодні вирішили всі разом піти та купити дітям іграшки та подивитися якісь нові речі. У мене сьогодні вихідний день, а вчора виплатили зарплату, і є бажання придбати нові речі та вихідний день найкраще провести із сім'єю.
Чоловік усміхнувся:
— Це дуже добре, що ви сьогодні прийшли саме сюди та всі разом. Я хотів би вам розповісти, де знаходиться. Щоб ви могли зорієнтуватися і не загубитися, адже у нас вже набагато більше місць, де можна придбати різний товар і є дитяча зона, яка знаходиться всередині ринку. Якщо ви хочете піти саме туди, вам потрібно буде пройтися вперед, а праворуч ви побачите поворот, і вам потрібно буде піти в його напрямку. Потім йти дорогою і ви за кілька десятків метрів вийдете до тих рядів, де продаються дитячі іграшки.
Петро посміхнувся:
— Якби не ви, то цілий день ми шукали дітям іграшки. Дякую, що ви нам підказали.
Чоловік розвів руками:
— Я завжди допомагаю людям і підказую, якщо їм потрібна допомога. Якщо у вас виникатимуть якісь питання, звертайтесь до нашої охорони. Вона зорієнтує вас, щоб ви якнайшвидше знайшли те, що шукаєте.
Петро почав думати, а він зробив серйозний вигляд і запитав:
— Вибачте, що я вам запитую, але мене цікавить те з ким я зараз розмовляю.
Чоловік усміхнувся:
— Ви зараз розмовляєте з директором цього ринку. Я у вихідні у вільний час виходжу до людей та допомагаю їм зорієнтуватися. Якщо у них виникають питання щодо придбання товару, то я радо їм допомагаю.
Петро:
— Це дуже приємно, що директор цього ринку виходить до людей та допомагаєте їм. Я раніше ніколи не зустрічав. Якось почуваюся ніякого. Я ніколи не мав такого досвіду спілкування з власником такого великого місця.
Чоловік усміхнувся:
— Нічого, ви не хвилюйтесь. Це звичайна справа. Я тут заради того, щоб допомогти людям та це дійсно правильно, коли головний відповідає за те, що він має, сам виходить до людей і їм все пояснює. Так набагато краще, і люди розуміють, де вони знаходяться і куди їм потрібно йти. Вважаю, що це найкращий спосіб для того, щоб люди цінували ринок і більш шанобливо ставилися до такого місця, адміністрація ринку також за допомогою відноситься до кожного покупця.
Петро:
— Дякую вам за пораду. Якщо чесно, то ви мене здивували. Я навіть не знаю, що відповісти.
Чоловік:
— А нічого не треба відповідати. Мені подобається вражати людей своєю добротою та рівномірним ставленням до покупців, адже багато людей зі звичайної родини, які хочуть придбати якісні речі і за доступною ціною, але багато хто соромиться запитати у наших продавців де, що знаходиться. Вони так цілий день ходять між рядами і хочуть знайти те, що вони шукають. У нас ще відкрилося багато торгових місць, і вам було б ще важче знайти потрібний товар. Я вже говорив, тому я сьогодні вийшов до людей, щоб спрямовувати їх потрібне місце, щоб вони не втрачали свій час і після покупок займалися своїми домашніми справами та проводили вихідний із сім'єю або, можливо, робили ще важливі речі, які їм потрібно зробити.