Тому нас і найняли.
Хоча як не мене, дешевше було б почистити ставок, і користь, і шансів знайти скарб більше. Але, якщо ти не хочеш афішувати свою знахідку, то такі люди, як ми, потрібний варіант.
За домовленістю клієнт мав віддати 10% від знахідки та оплатити 4 години занурення. Такі умови нас влаштовували, але найбільше цікавило, що ж там може бути???
Власник маєтку зустрів нас досить привітно. Це був невисокий чоловік з легкою сивиною та темними сірими очима. Дуже гарні чорні повіки та темні брови, легка непоголеність. В його очах був загадковий спокій, але мене чомусь у глибині душі щось наче насторожувало. Він протягнув руку і ми привіталися. У цей момент я побачила у видінні дивну картину, цей чоловік на війні, в окопі, він відстрілюється і відстрілюється, свистять кулі одна за одною. В нього вже немає розуміння попадає він в когось чи ні, просто неймовірний страх, який межує з безумством, яке коїться навколо. Сльози, запах крові з болотом та крики, які доносяться звідусюди. А потім постріл, глухий свист і все — темрява. Він розплющив очі від шуму над головою.
Майже над окопом рухався автомобіль. Він намагається зрозуміти, що діється, хочеться підняти руку та витерти обличчя, а вона просто ватна, не слухається. Намагається піднятися, проте все тіло ніби налилося свинцем. Над головою чиїсь голоси, хтось балакає, а він не може зрозуміти, а потім все... Знову темрява.
Саме цей момент я побачила з життя чоловіка, його найсильніші емоції під час війни в Афганістані. Я взагалі ще не дуже розібралася з тим даром, що в мене є і як його правильно використовувати. Але то таке...
Отож, нас привели до ставка. Така територія нічого собі. Довжина майже дванадцять метрів, в ширину десь чотири і більша половина заросла очеретом. Складний об'єкт.
Ми з Романом переглянулися, але таки направилися в воду. Я взяла на себе ліву частину водойми, а Роман — праву.
Все, що відбуватиметься навколо, буде записане на міні камери, які вмонтовані в одяг, шолом та рюкзак. Наше завдання полягало в тому, щоб віднайти давно сховані скарби (за легендою, яка навіть ніким і нічим не підтверджена) у старому ставку, описати флору і фауну озера та звичайно свої враження від перебування під водою в реальних умовах. Хоча, я думаю, що моїх керівників більше цікавило, чи зможемо ми в цих костюмах дійсно щось знайти.
Крок за кроком я заходила у воду. Цікаво, що кількість п'явок в цьому болоті перевищувала 20 шт. на квадратний метр. Але костюм дійсно досить добре захищав, оскільки вони навіть не відреагували на нашу присутність.
Ступали все далі й далі, аж поки ми не занурилися з головою. Доки вода була не скаламучена видимість була прекрасна, далі вже звичайно видно було гірше. Я зробила висновки, що потрібно ступати досить повільно. Все глибше й глибше ми рухалися по дну озера, скажу чесно, коропи тут гарні. Дуже ускладнювали видимість водорості та осока. Здоровенний шар мулу змушував нас майже все дно обмацувати руками. За дві години ми дістали старий глечик, купу пляшок, два нерозірваних снаряди часів другої світової війни, старі граблі, і я вже мовчу про те, скільки всякого сміття навіть не піднімали з дна. Думаю, що швидше було б, якби ставок справді почистили, чи ми хоч би знали, що конкретно шукаємо, але це ж реальні умови. Дві години бродіння по дну болота нас досить виснажили, ми вирішили зробити привал на 10 хвилин і щоб трохи осів мул. Господар маєтку весь час сидів на березі, не відійшов ні на хвилину. Він спостерігав з берега, мабуть, боявся, щоб ми без нього не дістали скарби...
Якщо чесно, то я сподівалася, що мої здібності допоможуть в пошуках, але дивна сила ніяк себе не проявляла.
Відпочивши трохи на березі, ми знову почали занурення, я вже майже зайшла по шию, коли раптом об щось спіткнулася, це було схоже на шматок деревини, але я чомусь вирішила її підняти. Якраз здібності тут не при чому Витягую шматок бруса, сантиметрів 60, роздивилася, але нічого, хотіла вже кинути назад, аж раптом щось блиснуло. Приглядаюсь і справді, на ньому щось схоже на металеву застібку з гачком. Стало цікаво, але бажання розколупувати поки не було і я поклала деревину скраю, на березі. Господар двору навіть не звернув уваги на поліно.
Я ж знову продовжила пошуки. Цього разу дві години пройшли досить швидко, найцікавішою знахідкою були старі зігнуті рогачі (їх раніше використовували для печі), шматок ржавої рушниці і ще два надбитих горщика. Пошуки скінчилися нічим. Не сказати, що ми всі були досить засмучені, це не сказати нічого. Хоч би яку стару монету знайти, але в тій кількості мулу це просто не реально. Ми могли б ще пів годинки пошукати, але батарея в рюкзаку вже почала мигати червоним, тобто під воду не зануришся. Я повільно йшла вздовж берега до старої альтанки, коли раптом згадала про той шматок поліна, що дістала з дна. Повертаюся, забираю та йду з ним до лавочки.
- Ти що вирішила втопитися, будеш на ногу прив'язувати? — запитав Роман та засміявся.
- Та, ні. Хочу поглянути ближче. Воно якесь дивне.
Мої слова зацікавили всіх. Відразу підійшов господар та Роман. Я взяла зі столу старий ніж та почала відколупувати застібку, але вона була дуже іржава та й не для жіночих це рук. Роман вирішив допомогти й забрав у мене поліно, кілька секунд і о-в-ва, замок злетів. Ми затамува— ли подих. Судячи з усього, то був чийсь дерев'яний сейф. Роман вставив ножа в щілину, притиснув і відкрив. Ого, сейф був так якісно зроблений, що пролежав під водою купу часу, але всередині лишався сухим. Там був досить чималий ключ на невеликому шкіряному мотузочку. Ми всі переглянулися. Тепер ставало не лише цікаво, а й виникла купа запитань. Кому потрібно ховати ключ в поліно і кидати у воду. Ну виходить скарби тут точно є.
У зв'язку з тим, що наше завдання полягало в пошуку скарбу на дні річки та тестування костюмів у реальних умовах, з'ясовувати звідки ключ ми не повинні були. Тому господар подякував нам за роботу та провів до воріт. Ми попрощались, сіли в свої авто та поїхали до офісу, знову заповнювати купу паперів. Ще десь дві години пішло на звітування та обговорення, звідки може бути той ключ, що я знайшла. Додому я потрапила вже близько 23:00. Не було сили навіть щось їсти, просто душ і спати.
РОЗДІЛ 3. дивний сон.
Ранок почався з того, що мені наснився дивний сон, я прокинулась ще хвилин за двадцять до того, як має дзвеніти будильник та лежала, обдумуючи побачену уві сні картину. Я стою перед невеликими дверима, вони пофарбовані в червоний колір... Були колись, бо дуже-дуже іржаві і фарба майже облізла. Тим самим ключем з озера я відчиняю ці металеві двері та йду по вузькому коридору. Запах вогкості та смерті, мені моторошно. А далі тунель закінчується і я зупиняюся перед чимось дерев'яним. Це не двері, не меблі, не можу зрозуміти. .. Щось округлої форми і дуже велике... Намагаюся роздивитися, підсвічуючи телефоном. Піднімаю ліхтар догори і відчуваю, як мене хтось штовхає в спину.
— Ну, проходь. Чого стоїш? — чоловічий голос позаду.
А я ніби дуже боюсь побачити, що там буде попереду. Потім сюжет змінюється і я вже стою на пагорбі. Пе— реді мною велика водонапірна башта з якимись дивними людьми. Вони всі стоять навколо башти та гукають мене, показують в парк, позаду вежі. Я починаю йти в тому напрямку... І все, я прокинулась. Сон був настільки реалістичним, що я аж здивувалася, що лежу в ліжку, а не знаходжусь коло маєтку. Від роздумів, щоб міг означати цей сон, мене відволік будильник.
Весь час дорогою на роботу я думала про те, що міг би значити той кошмар. Ті люди намагалися мені щось показати, і я мала з цим розібратися. Коли я доїхала до офісу, наш керівник якраз стояв на вулиці палив. Побачивши мене, він махнув рукою, щоб я підійшла до нього.
- Доброго ранку. Я відразу до справи. Як ти дивишся на те, щоб знову поїхати до старого маєтку? Однією з умов співпраці було отримання 10% від знахідок. Якщо головною знахідкою є ключ, значить потрібно шукати двері.
- Я хочу відрядити Вас з Романом на пошуки, але вже не під воду, а по території. Підійдеш до лаборанта, він видасть інструкцію, що потрібно буде зробити.
Я навіть не мала часу на відповідь. Отже, "мерзотник", подумала я про себе, за кожну копійку вдавиться. Наші пошуки під водою обійшлись людині в досить значну суму, а він ще й 10% намагається отримати. Або там, дійсно, щось значуще має бути сховане або ж реально "мудак". Я ледь стримувала себе, щоб не сказати якусь дурню. Тому просто кивнула та пішла в роздягальню. Мене вже чекав Роман. Він також не сильно був у захваті від ідеї повернення до маєтку. А ще більше не розумів, що ми зможемо знайти там, якщо майже 40 років пройшло і ніхто нічого до цього часу не знайшов. Ідея була настільки безглуздою, що ми просто розуміли, що втратимо час.
- А може заїдемо візьмемо в магазині мяско та шашлик приготуємо на природі, і відпочинемо від цього дурдому. — Запропонувала я з єхидством у голосі. У Романа аж очі загорілися.
- Оце ідея, оце я розумію раціонально! А то ще один день на пошуки голки в сіні. Мене не радує. Прекрасна пропозиція, поїхали! І Роман почав швиденько збирати свої речі.
Ми вже майже підійшли до машини, коли нас знову гукнув керівник:
- Я розумію, що Вам не сильно хочеться шукати невідомо що і де, але ми не одні, хто кинув око на той маєток. Мене вже три людини запитували, чи ми щось знайшли. Ви там не стільки для пошуків потрібні, скільки для розвідки. Після 11:00 год. там має працювати екскаватор, вони таки вирішили розчистити те озеро. Тому я хочу, щоб ви були поряд і зателефонували мені, якщо щось знайдеться. Можете по дорозі купити якихось сардельок, приготувати на вогнищі, пива попити. Скажете, що місце дуже сподобалось, хочете відпочити...
Словом, придумаєте щось.