Жінка хапаючи повітря повільно піднялася на ноги і знову закричала:
— Що тут відбувається?
Карлик злякався її крику і побіг до вхідних дверей. Він відчинив замок і вибіг із квартири на сходову клітку. Подивився вниз, а потім угору і швидко побіг на дах будинку. Піднявся на останній поверх і вибіг на дах. Підійшов до Чарівника, що сидів, і сказав:
— Я багато чого не так роблю, але моє розуміння цього мене не змінить. Пробач мені Чарівник за мою неконтрольовану поведінку.
Чарівник подивився на Карлика:
— Я знаю. Ось бачиш, якби ти поводився нормально, то ні чого тобі не говорив. Ти зараз не застрибнув до незнайомої жінки у вікно і не налякав її. А вона, своєю чергою, не втратила свідомість і потім не запізнилася на автобус, а запізнився на автобус, вона не прийшла вчасно в магазин. І так життя змінюється, коли хтось втручається в чиюсь долю раптовою появою чи ще чимось. І тепер жінці не залишиться в магазині хліба і їй доведеться їхати в інший магазин на іншому кінці міста. А тепер вона може потрапити під колеса автівки, коли переходитиме пішохідний перехід чи ще щось вона загубить або не побачить. А може після твоєї появи і можливо жінка змінить своє ставлення до життя або зійде з розуму.
Карлик подивився на Чарівника:
— Усе, досить з мене. Я все зрозумів.
Чарівник подивився на Карлика і запитав у нього:
— Що ти зрозумів?
Карлик відвернув голову:
— Нічого я не зрозумів.
Чарівник усміхнувся:
— Це дуже прості й важливі моменти в житті кожної людини і їх не потрібно порушувати, якщо ти хочеш, щоб людина прожила саме свою долю.
Карлик подивився на Чарівника:
— Що ми всі пов'язані один з одним. Ми можемо змінювати події та життя людей, а за ним і день людини.
— Чарівник подивився на Карлика:
— Тут треба бути дуже обережним і не втручатися всілякими необдуманими дурницями в життя кожної незнайомої людини. Зі знайомими людьми легше їм не змінити долю. А от із незнайомими люди можуть через необдумане втручання в їхнє життя бути неприємності, і так може дуже просто змінитися доля.
Карлик задумливо подивився на Чарівника:
— Потрібно подумати.
Чарівник подивився на Карлика:
— Через такі випадки у людей в їхньому житті з'являються різні й непотрібні пригоди. Не написання в їхній долі.
Карлик:
— Я не втручаюся ні в чию долю. Нічого страшного в цьому немає. Подумаєш, якась невідома жінка злякалася і зомліла. З ким не буває. Прийде до тями і подумає, що їй здалося. Я змінююся.
Чарівник подивився вдалину синього неба:
— Та знаю я.
Карлик сказав і повернув голову вбік:
— Усе ти завжди знаєш.
— Я ж Чарівник. Мені потрібно знати і розуміти прості речі.
Карлик подивився на Чарівника:
— Усе з мене досить. Я йду.
Карлик підстрибнув і схопився за хвіст птаха, що пролітав. Він полетів у бік жовтого сонця. Тихо залишив Чарівника й Алекса на сьогоднішній день у спокої. Що задумав Карлик на завтра — було відомо тільки йому і більше нікому. Після розмови Карлика і Чарівника на даху будинку і пройденого недовгого часу Алекс відіслав лист Прокопенко Інги, і ще раз та відразу перезавантажив комп'ютера після маленького Карлика. Алекс сів на стілець і став чекати. Стрілки на стіні видавали тонкий звук цокання. З кожною хвилиною звук ставав дедалі гучнішим. Щохвилини повертав голову і дивився на годинник, сподіваючись, що він перестане йти, а час зупиниться, так як це відбувалося вночі в його сні. За цей час сонце змінювало свій відтінок із жовтого на жовто блідий колір. Сонце ставало блідим і холодним, а подекуди воно й втрачало випромінюване тепло і ставало зимовим. Кожні п'ять хвилин сонце неприродньо змінювалося.
Час змінив реальність, і Алекс голосно сказав:
— Що це було?
Алекс підстрибнув на стільці:
— Ні.
Алекс схопив себе за спину:
— Стосунки вимагають часу.
Піднявся, нагадав своїм виглядом бабусю, що впала з даху на крижаній ковзанці. Не відійшовши ні на крок убік рівно сидів і дивився на монітор. Натиснув на нове повідомлення і побачив надіслане повідомлення від Прокопенко Інги:
— Мені приємно читати з самого ранку твоє повідомлення. Знаєш, я сама здивована, тому настільки непередбачуваний наш світ, і що він може нам приготувати різні приємні сюрпризи. Після сну і знайомства з тобою я сама не знаю, як поводитися. У мене з'явилося море почуттів. Мене переповнює океан радості від такої незвичайно і красивої зустрічі.
Прокопенко Інга у своєму першому листі Алексу почала розповідати про свій стриманий при зустрічі з ним захват. У не великому листуванні вона відчула наодинці з собою і з кнопками на клавіатурі ту саму безпеку, про яку розповідав Сергій:
Алекс задумався:
— Перед монітором ми можемо бути тим, ким нам хочеться. Такий спосіб спілкування розкриває справжні почуття. Бо вона не змогла цього сказати наживо, а на білому полотні в неї знайшлася хоробрість висловити свої переживання, друкуючи це повідомлення. Легше написати і витратити менше сил, ніж сказати словами і пережити фонтан тривожних відчуттів не знаючи, як до тебе поставляться. Прокопенко Інга не знає про мої почуття до неї, а я про її. На екрані літери це просто слова, а промова, виголошена наживо, — це вираження всього себе. Не завжди вистачає хоробрості, щоб сказати правду і зізнатися в почуттях. Це не так вже й легко, коли ще так багато не знаєш.
Алекс написав нове повідомлення:
— Щоправда, це був чудовий сон.
Відправив повідомлення Прокопенко Інги і тільки через двадцять три хвилини отримав від неї відповідь. Він відкрив надіслане від неї повідомлення і почав читати:
— Я здивована всім, що сталося зі мною.
Алекс одразу написав їй відповідь:
— Я теж здивований.
Прокопенко Інга за хвилину надіслала нове повідомлення:
— Чим ти сьогодні займався?
Алекс прочитав повідомлення й одразу їй написав відповідь:
— По хмарах прогулювався, і зверху вниз дивився на людей. Я ніколи не міг подумати, що з висоти вони такі маленькі й веселі.
Відіслав повідомлення і одразу ж отримав відповідь:
— А ти жартівник. Із почуттям гумору в тебе все добре.
Задумався і за хвилину написав наступне повідомлення:
— У мене пропозиція.
Вирішив їй нагадати дитинство, той самий безтурботний час, коли в порожній темряві здається, що в ній сидить великий монстр, і існує герой, який тебе врятує. Врятує від монстра. Хотів забрати Прокопенко Інгу хоч на хвилину з тієї суворої зрілості, яка вкрала її життя.
Алекс задумався:
— З роками, так мало залишається дитячої радості, що ми забуваємо про найпростіші речі, які колись викликали захоплення. Застиг в очікуванні. Після довгої паузи Прокопенко Інга написала повідомлення:
— Яке?
Прочитав і одразу написав відповідь:
— Зустрітися?
Відчув її голос у себе в голові, але він прозвучав так само негативно, як і написані знаки запитання, й одразу написав наступне повідомлення:
— Ти не так зрозуміла. Зустрітися під деревом бажань.
Одразу отримав відповідь:
— Де?
Алекс написав відповідь:
— Приходь до мене знову в сон. Цей сон уже буде не таким простим, як минулий. У ньому будемо тільки ми вдвох. Це світ, у якому немає часу, немає турбот, і всі мрії збуваються. Там небо рожевого кольору, блакитна трава, а коні пронизують хмари крилами орла. Приходь до мене в сон.
За хвилину Прокопенко Інга написала відповідь:
— Я подумаю. Може, заскочу на кілька хвилин. Уві сні в мене багато планів. А що ми будемо там робити?
Відчув її грайливий голос і одразу відповів:
— Будемо триматися за руки, і літати на білій хмарі над Києвом, а далі буде видно.
Прокопенко Інга одразу написала відповідь:
— Добре. Постараюся не спізнюватися.
З усмішкою прочитав повідомлення й одразу написав відповідь:
— Гарного дня.
За секунду Прокопенко Інга написала відповідь:
— До зустрічі.
Минуло дві години, а від Прокопенко Інги не було жодного нового повідомлення. Її профіль був в онлайн. Побачив, як кожні півгодини Прокопенко Інга змінювала титульну фотографію на своїй сторінці в соціальній мережі. Не написала жодного слова. Сидів за столом і оновлював свою сторінку кожні п'ять хвилин, сподіваючись, що вона повернеться і продовжить листування. Чекав і не знав, чим себе зайняти. Він спустився під стіл і почав кусати зубами дерево. Встав і поклав руку до рота і, щоб стримати себе в очікуванні, голосно сказав:
— Жодного нового повідомлення.
Минуло його ще кілька хвилин і Прокопенко Інга, перебуваючи на відстані, почула його прохання. Алекс і Прокопенко Інга почали відчувати один одного на відстані, і вона відчула його хвилини не терплячого очікування і одразу відгукнулася написавши нове повідомлення:
— Потрібно подумати. Я не хочу поспішати. Можливо, ми знову зустрінемося уві сні, тільки в іншому і там буде все набагато краще, ніж тут у реальному світі, — наприкінці речення вона поставила посмішку.
Чарівник, що так часто їм допомагав і був майже завжди поруч із ними, і ховався від їхніх очей, таємно зв'язав два серця живою ниткою на відстані. Вони почали жити в одному ритмі, і їхнє дихання по різні боки міста стало одним. Вони злилися в один ритм, серце стукало в один голос в обох тілах. Через вікно було видно, як він сидить на даху будинку і вдивляється в бінокль, непомітно стежить за кожним рухом, бовтаючи ногами з даху будинку, а він їх звісив донизу і тішився, як дитина, Чарівник.
Постукуючи по будинку ногами, сказав:
— Мені доведеться дуже багато зробити, і зробити це для вас.
Чарівник подивився на голуба, який сів біля нього, що дурним оком подивився на його бінокль:
— Я тобі нічого не дам. Лети.
У цей час у себе вдома Алекс написав швидку відповідь Прокопенко Інги:
— Я з тобою згоден.
Рівно за хвилину Прокопенко Інга написала нове повідомлення:
— Де твоя дівчина?
Алекс стривожено прочитав і одразу написав відповідь:
— Що ти цим хочеш сказати?
Прокопенко Інга:
— Так, так не чого. Вибач.
Не зміг відповісти одразу і почав чекати. Минуло тринадцять хвилин. Прокопенко Інга знову поставила йому те саме запитання в новому повідомленні. Питання було тим самим, але воно звучало по-іншому:
— Вибач, за не скромне запитання. У тебе є твоя друга половинка?
Не витримав прочитаного питання, встав з-за комп'ютерного столу і пішов з дому. Попрямував у невідомому напрямку. Цілеспрямованим кроком йшов уперед автомобільною дорогою в невідомому напрямку, і переступав через зелене, округле каміння, що летіло під його ноги.