Швидко лівою рукою завдав правий прямий удар, і руку повернув на вихідне положення. Вдарив правий прямий і так само швидко, чітко, рука непомітно вилетіла з положення стійки й повернулася назад. Івану сподобалося, що ще зберіг форму, і знову вдарив лівою прямою. Почав думати про те, щоб почати відпрацьовувати тільки праві прямі. Зробив крок назад той, хто зайняв дальню дистанцію, а раніше завжди боксував на дальній дистанції, ніколи не підпускав суперника на ближню дистанцію. Завжди, плавно, швидко рухався, уникаючи різних ударів. Вдарив лівий прямий, повернувся назад у стійку, вдарив правий прямий, знову вдарив лівий прямий, так продовжував протягом кількох хвилин. Не дивився на годинник, і зараз просто отримує задоволення від оброблення ударів. Забув про те, що потрібно боксувати три хвилини, а потім хвилину відпочивати. Для нього зараз зник час, почав отримувати задоволення, яке давно вже забув і яке приносить для нього свою незвичайну радість. Почав боксувати легкими ударами, граючи в один дотик. Кожен удар долітав до покришки і повертався назад, лунав сильний і приємний хлопок. Івану подобався цей звук, він ще більше заводив, сам себе мотивував звуками на продовження опрацювання ударів. Почав наносити удари незвичайним способом. Сам не помітив, як від кожного удару були різні хлопки, впродовж кількох хвилин, а він не зупинявся, не відпочивав, весь час бив по балонах. Бив удар за ударом у гуму, і по всьому Гідропарку почала створюватися своєрідна і приємна мелодія, що привертає увагу, з хлопком. Сам того не помітив, як увійшов у якийсь незвичайний гіпнотичний транс, так продовжив відпрацьовувати удари протягом п'ятнадцяти хвилин. Не помічав часу, піддався впливу мелодії, що затягнула його в дуже довгий раунд, сам був творцем мелодії. Черговість звуків надихали на присутність життя, і всі присутні почали звертати увагу на звуки, і в багатьох почали виникати думки, що на балонах відпрацьовує удари якийсь майстер боксу, але насправді Іван був усього лише розрядником. У ньому були всі задатки найкращого спортсмена-боксера, а він не отримав від життя можливість далі продовжувати розвиватися і йти своїм шляхом. Зараз Іван уже зупинився, на його лівій руці був годинник. Намагаючись віддихатися, відчуваючи розслабленість і дихав глибоким, спокійним, відновлювальним ритмом, подивився на годинник та побачив, як непомітно минуло п'ятнадцять хвилин.
Іван задумався:
— Нічого собі, так нічого собі. Я не помітив, як минув час. Я думав, що минуло кілька хвилин, а це був довгий раунд. Незважаючи на такий довгий проміжок часу і відсутність на руках рукавичок, я ще непогано протримався. Це хороший знак. Я зміг зберегти форму. Я зійшов зі шляху, і мені потрібно повернутися в потрібний напрямок.
Іван ні на кого, не звертаючи уваги, подивився на покришки, убік, і на пісок. Трохи спітнів, трохи втомився і зараз не хотів зупинятися, а з новою мелодією зцілився, ще більше захотілося постукати по балонах. Підняв перед собою руки і зараз кожен удар був зосереджений на силі, швидкості, техніці. Швидко вдарив лівий прямий, а він був настільки швидкий і сильний, що автомобільна покришка прогнулася всередину. Удар пролунав із потужним звуком. Івану сподобалося чути такий звук, і за першим ударом одразу завдав правий прямий, а цей удар був набагато сильнішим. Переніс вагу тіла і вклався в цей удар, а покришка ще більше прогнулася, звук удару пролунав по всьому Гідропарку. Іван увійшов у смак, ще з більшим інтересом почав створювати свою мелодію бою. Прямі удари почали змішуватися з серіями ударів. Почав відпрацьовувати з усією силою прямі удари. Удар за ударом наносив по гумовій покришці, що присутні в залі почали вже з обережністю дивитися на Івана. Петро зупинився й уважно почав дивитися на Івана, бачачи, що це спортсмен, і жоден не божевільний чоловік, який розчарувався в житті і прийшов сюди місити балони, а насправді це була людина, яка вже у своєму житті займалася боксом. І, судячи з усього, у нього були досить хороші результати, а зараз з якоїсь такої невідомої для Петра причини опинився в Гідропарку. У такої людини було своє майбутнє в боксі, чого вона прийшла саме сюди, а не до своєї зали боксу. Для Петра це залишилося питанням, хотів вирішити це питання, зрозуміти, що відбувається з цією людиною. У нього було серце, завжди звертав увагу на тих, кому потрібна була допомога. Завжди підказував і давав вірні поради, наставляв на свій шлях. Тут у нього відбуватимуться розбіжності, чи потрібна допомога цій людині, чи людина зобов'язана за своєю природою і своїм бажанням самостійно вийти з того становища, в якому вона зараз опинилася. На вигляд, не потребує жодного спілкування, і вона ще приходитиме в зал, Петро цього не знав. Багато людей розмовляють на різні теми, хтось вибирається зі своїх візерунків життя, шукаючи в розмові відповіді на свої проблеми, а є ті, хто, самотужки шукає шлях на гору, б'ючись із самим собою і з труднощами життя, можливо, незнайомець був такою людиною, в жодному разі йому не потрібно було допомагати. У Петра виникали різні думки, одна думка була в тому, щоб взяти боксерські рукавички і піти потренуватися біля незнайомця, він зверне увагу. Нові рукавички лежали в його вагончику, і одягав їх, коли хотів по боксувати зі своїми друзями, це була непогана ідея, щоб узяти одягнути рукавички та запросити невідомого хлопця боксувати. Іван, створюючи нову мелодію, а це була своєрідна техніка, не схожа на жодну іншу, а це можна було помітити по звуках, що лунали по всьому залу, і в кожному ударі була своя не схожа нота удару.
Іван від боксував другий раунд, тривав протягом двадцяти хвилин. Зупинився, йому стало набагато легше, все тіло працювало, всі м'язи були задіяні в другому раунді. Почав відчувати жвавість по всьому тілу, відчув себе живою людиною. Подивившись на годинник, Іван досить сильно був, здивував, що зміг так довго протриматися в другому раунді, не зупинитися. Вирішив ще від боксувати один раунд, скільки часу займе третій раунд, він не знав. Рукавички були зручними, і вони добре сиділи на руці. Всередині не ковзали, шкіру не здирали. Знову відпочив дві хвилини, і підняв перед собою руки, вже в цьому раунді, вирішив відпрацьовувати всі можливі удари, не посилаючись на те, що цей раунд буде з прямих ударів.
Вдарив лівий прямий, лівий бічний, правий прямий, лівий бічний, одразу увійшов до смаку мелодії, яка лунає, і продовжив наносити різні удари, а це були бокові удари із завершенням прямих. Не зупинився на прямих ударах, на відходах, і в наступі почав працювати, так, як колись боксував на рингу, довгими серіями закінчуючи раунд. Боксував п'ять хвилин, Іван закінчив раунд і зупинився. Був задоволений собою, купівлею нових боксерських рукавичок, вони добре трималися на руці і були досить хорошої якості, і після першого тренування залишилися цілими.
Знімаючи рукавички з рук відійшов убік до лавки. Підійшов до неї, і сів, опустив руки донизу, а потім поклав їх на ноги, і почав дивитися, далеко-далеко вдивляючись в одне місце, відчуваючи себе без будь-яких думок. У ньому утворилася справжнісінька тиша, давно забута після тих тренувань, коли так само, і після пройдених багатьох раундів, сідав на дерев'яну лавку та якийсь проміжок часу відпочивав, відновлював сили, вдивляючись в одне місце.
Петро уважно дивився на Івана, сьогодні уже не наважився підходити до незнайомства, розуміючи, що досить немало попрацював на балонах, зараз із ним немає сенсу виходити в ринг.
Іван зняв боксерські рукавиці з рук, узяв їх у праву руку, і вже трохи відпочивши повільно з опущеною головою пішов до виходу із залу. Знову пішов тією ж самою стежкою, що й попередні рази, й повільними кроками нікуди незважаючи, й на ті, що стоять по боках будинки, піднімаюся невисокою височиною, на міст, попрямував додому.
Глава 6
Боксерський зал
Усім боксерським залом чути голос тренера, і він каже:
— Лівий, лівий, правий, лівий, правий, не зупиняйся. Ухиляйся, відповідай прямими. Не стій на місці, рухайся, і не зупиняйся. Ще раз лівий, лівий, правий, ухил, прямий.
У боксерському залі, біля великої червоної груші, зараз працює боксер під ім'ям Вова. Вові двадцять два роки, і він уже має досить хороший досвід у різних поєдинках. Не раз уже хотів стати професіоналом, так у нього були досить непогані досягнення в аматорському боксі. За Вовою стояв тренер невисокого зросту, майстер спорту з боксу, колись свого часу виховав майбутнього чемпіона. Він стоїть за Вовою, і уважно стежить за кожним рухом, за кожним ударом. На тренера одягнений спортивний зелений костюм, а на голові в нього вже було сиве волосся, він уже був літнього віку. Уважно дивився за кожним кроком і наполегливим голосом мотивував Вову на кращу роботу, а він хотів, щоб Вова, а це його підопічний, став кращим у своїй ваговій категорії, а вагова категорія була сімдесят п'ять кілограм, тренування відбувались кожного дня. Вранці Вова ще до боксерського залу виходив на легку пробіжку, а в обід їхав тренуватися в боксерський зал, вже ввечері після тренування виконував різні силові вправи. Хотів стати найкращим боксером у своїй ваговій категорії, і розумів, що попереду будуть нелегкі поєдинки, кожен суперник набагато сильніший, ніж він. Вова, з кожним роком починаючи з тих перших років тренувань, а тоді йому було чотирнадцять років, коли почав займатися боксом, збільшує обсяг навантаження. Зараз йому двадцять два роки, він дедалі більше тренується, бо розуміє, якщо одразу дасть велике навантаження, як психологічне, так і фізичне, то згодом перегорить, і йому вже буде важко покращувати свої якості боксу. Уважно слідкував за старшим поколінням, яке зуміло піти нелегким шляхом у боксі, і від боксувати чимало поєдинків. Більшість із них на певних моментах боксу зупинялися, згорали від усього, що відбувається. Не залишалося сил на повернення і відновлення, тут Вова сам зробив певні висновки, що більше навантаження, то складніше буде потім, більша ймовірність перегріву, головне, не перестаратися.
Тренер подивився на Вову:
— Вова, не стій на місці. Рухайся, боксую, не зупиняйся. Таке враження, що ти тільки рік тренуєшся.