Бокс мені подобається, у ньому є багато правди, якої ніхто не бачить, – відповів Олег.
Тренер усміхнувся:
– Правильно, тільки справжній боксер побачить цю правду. А тепер я хочу тобі розказати ще одну правду, про яку тобі завжди потрібно пам'ятати. Передня частина – це рука, яка рятує тебе від суперника і тримає його на відстані. Права рука завжди має бути під підборіддям, щоб захищатися й завдавати в потрібний момент удару самому. Твій суперник може завдати удару з будь-якого боку, на будь-якій швидкості, а такі удари потрібно завжди бачити і встигнути від них захиститися. Ліва рука завжди допомагає відбити атаку. Тримай ліву руку завжди попереду і трошки витягнутою вперед.
– Так, я завжди буду тримати ліву руку попереду, – відповів хлопець.
За той час, коли тренер розкривав Олегу техніку боксу, минув ще один раунд.
– У вас хвилина, – хлопці мали час на відпочинок.
Коли відведена хвилина минула, всі одразу повернулися на місце, а Олег підняв перед собою руки й почав дивитися вперед. У хлопчиків пішов останній раунд вільного бою, і тут не було жодних правил. Усі боксували так, як на рингу один з одним, і так було тільки один раунд. Їм було легше боксувати, бо кожен знав один одного і те, як він боксує, які в нього сильні удари, а які слабкі, хто як хитрує під час бою.
Тренер подивився на Олега:
– А зараз ти роби так, як я тобі пояснив, але тільки вже з бічними ударами. Перенось вагу тіла, ніби ти наносиш прямий удар, тільки бічні удари наносяться з боку, далеко від себе, не відводь руку, не роби замаху. Все дуже просто. Як для першого разу, в тебе не погано виходить.
Олег подякував.
Відчуваючи силу в ногах, після слів тренера хлопець зосередився та почав пробувати наносити перші у житті бокові удари. До сьогоднішнього дня він ніколи такого не робив, та й не бився на вулиці. Він провів по повітрю лівий боковий удар і повернувся в стійку. По такій же траєкторії зробив правий удар. Перший раз повільно. Тренер уважно подивився на Олега:
– А тепер ще раз зроби так само, але вже набагато швидше.
Усе було зроблено правильно.
– У тебе дуже добре виходить, – пролунало задоволено.
Олег усміхнувся й далі продовжив пробувати правильно наносити бокові удари.
– Так і роби, не зупиняйся, а я піду подивлюся, як там хлопчики боксують, чи стоять вони ще на ногах.
Тренер розвернувся, подивився на хлопців, на годинник:
– У вас залишилася одна хвилина.
Хлопчики одразу після почутих слів почали витискати всі сили і вже боксували набагато швидше та чіткіше наносили удари, вкладаючись у кожен удар.
Тренер подивився на годинник.
– Час, – і вдарив у долоні.
Усі зупинилися й розійшлися по залу відпочивати. Олег опустив руку, подивився на всіх.
Тренер почав давати наступне завдання:
– Усі підійдіть до мене. Слухайте уважно. Я повторювати двічі не буду. Ваше наступне завдання – провести ще один раунд бою з тінню. Ставте акцент на бічних ударах. Боксуйте як зазвичай, усі серії починайте з бокових ударів. Ви мене зрозуміли?
Хлопчики кивнули головою.
– Олегу, це завдання і для тебе.
– Добре, я вас зрозумів, – була відповідь.
Пролунав сигнал, і кожен знайшов собі місце, став у боксерську стійку. Усі почали працювати в бою з тінню, відпрацьовуючи то лівий, то правий удари.
Тренер відійшов в інший кінець залу, замислившись про щось своє. У цей час Андрій подивився на Олега й одразу підійшов до нього із такими словами:
– Олегу, ти робиш не так. Лікоть трохи вище, не так сильно замахуйся рукою, намагайся якомога вужче завдавати бокового удару, не відкривай підборіддя.
– Дякую. Я зрозумів, – із вдячністю усміхнувся Олег і далі продовжив працювати з боковими ударами, а Андрій повернувся на своє місце.
– Руки тримаємо біля обличчя й не відпускаємо. Дивимося вперед. Працюємо, не стоїмо на місці. Працюємо. Час іде, а ви нічого ще не зробили. Усе дуже повільно, – голос тренера був вимогливим.
Олег підняв ліву руку трохи вище, присів, лікті поклав на боки тулуба, а вагу тіла переніс на праву ногу, продовжуючи працювати.
Тренер:
– Усі стоїмо на ногах і у стійці. Руки не опускаємо, тримаємо перед собою. Рухаємося на ногах, дивимося вперед.
В останній раунд на тренуванні хлопчики працюють на всі сили, що залишилися, вимотуючи себе до останнього вдиху і викладаючись на всі сили.
Олег спиною відчув погляд тренера. Він як міг, так і працював у бою з тінню, починаючи наносити серії ударів так, як йому показав тренер. Він поки ще не знав, що потрібно перед ударом рухатися і тримати свого уявного суперника на дистанції. Спочатку вдарив одинарний прямий боковий, а потім знизу, і за цим ударом зробив лівий прямий удар, подивився вперед і зробив крок назад. Тренер нічого не казав, не робив жодного зауваження попри велику кількість помилок.
Олег зупинився й одразу почув голос тренера:
– Час.
Олег став на одному місці. Він відчув, як у нього все болить: тіло, усі м'язи. Подивившись на Андрія, він повільно опустив руки.
Тренер звернувся до Олега:
– Ось таке твоє перше тренування. Олегу, тобі сподобалося в нашому боксерському залі?
– Звичайно, сподобалося, – була відповідь.
– Олегу, якщо хочеш, ти можеш ще залишитися з хлопчиками і зробити на вибір силові вправи, а якщо хочеш, то можеш піти додому й відпочити. А вдома, за бажанням, ти можеш повторити кілька раундів у бою з тінню. Це для того, щоб не забути всього того, що я тільки-но тобі показував. Ти можеш самостійно займатися вдома у свій вільний час. Багато хлопчиків часто ще після тренування займаються вдома.
Олег подивився на тренера:
– Я з радістю залишуся.
Закінчилося тренування. Почалися силові вправи. Це найлегша частина тренування. Тут працюють лише деякі види м'язів, немає навантаження на все тіло. Під час тренування хлопчики весь час у русі, зупиняються тільки на хвилину між раундами. Велика витрата сил йде на увагу до кожного руху, аби виконати правильно усе, не помилитися, зосереджуючись на реакції, дистанції, думках і проведенні комбінацій, аналізуючи свого суперника і його дії. Завжди потрібен час і розрахунок для того, щоб ухилитися від удару, відійти на крок назад або відповісти ударом, що допомагає боксерові забезпечити собі безпеку й запобігти влучанням суперника. Це все забирає чимало сил. Легше працювати на середній дистанції, але є ті, кому зручно боксувати на дальній або на ближній. У кожного боксера своя дистанція боксу. Він сам її підбирає за своїми фізичними властивостями. У кожного боксера свої фізичні дані і структура тіла, кожному боксерові потрібна своя дистанція для того, щоб працювати на рингу і тримати суперника на переможній лінії.
Стоячи посеред залу, Вова подивився на Сергія:
– Як тобі сьогоднішнє тренування, сподобалося?
– Дуже, сьогодні я багато чого почув цікавого. У мене навіть немає сили щось говорити. Я настільки втомився, що найбільше зараз хотів би сходити до душу й одразу лягти спати, але я пам'ятаю, що мені потрібно ще дійти до дому.
Вова засміявся:
– Це добре, що ти пам'ятаєш свою адресу проживання, бо могло бути гірше і ти нічого не пам'ятав би.
Сергій усміхнувся:
– Сподіваюся, у мене такого не буде. Ніколи не буде. І я завжди все пам'ятатиму.
Вова вже серйозно:
– А я сьогодні запам'ятав усе, що говорив тренер, і всередині мене з'явилася сила й мотивація. Так би кожне тренування.
– Так, – погодився Сергій. – Я теж сьогодні відчув, як усередині мене з'явилася впевненість. Іноді слово може надати багато сили, якщо воно справжнє і в ньому є сенс, а сенс є тоді, коли це правда, є свій пережитий досвід, тоді воно має силу.
Вова сказав так тихо, щоб його слова не почув тренер:
– Наш тренер чемпіон, він багато чого пережив у житті. У кожному його слові є свій сенс і сила. Так що для нас ці слова мають велику цінність. Якщо б це сказала проста людина, яка не знає, що таке бокс, то, думаю, жодне слово мені нічого не дало б і все сказане було даремним.
– Правильно, – погодився Сергій.
Тренер зробив зауваження хлопцям:
– Це ви про що там розмовляєте? У вас уже пішов час силових вправ, а ви ще стоїте і шепочетесь.
– Говорили про те, що після ваших слів нам стало легше, – відповів за двох Вова.
– Зараз ви тренуєтеся, а вже коли прийдете додому, залишитеся самі, то тоді краще подумайте над усім, що я вам сказав. У боксерському залі ваша робота – тренуватися і ставати кращими, ніж учора, а не тріпати язиком, – суворо сказав тренер.
Хлопці переглянулися й пішли працювати в кут зали, тихо поглядаючи один на одного і не відволікаючись від виконання вправи.
Андрій зробив кілька вправ і сів у куточку боксерського залу, аби відпочити:
– Щоб надихнути спортсмена, потрібно правильно сказати, і говорити має не порожня людина, а та, яка вже прожила у спорті життя і знає, що говорить, яка веде нас своїми словами вперед.
Вова подивився на Андрія, а потім на тренера, що стояв в іншому кутку зали і думав про своє:
– Ти краще тихіше говори. Ми сюди прийшли тренуватися, а не розмовляти. Якщо тренер почує, що ми розмовляємо, то це йому не сподобається. Поговоримо іншим разом.
– Хлопці, я вас зрозумів. Краще я буду мовчати, а то мені зараз одному або разом із вами ще доведеться бігти десяток кілометрів за порушення дисципліни.
– Ось-ось, краще мовчи, – висловив думку всіх Сергій.
Віктор зробив вправу, подивився на хлопців:
– Друзі, як ви сьогодні займалися?
Андрій:
– У нас уже було таке питання. Ми всі сьогодні провели дуже гарне тренування. Але краще зараз нам помовчати і працювати над собою, а то тренеру не подобається, коли ми багато розмовляємо.
– Я вас почув, краще зроблю ще пару підходів на підтягування, – Віктор відійшов від групки.
– Менше розмов і більше роботи над собою, – промовив Андрій.
Залишилося не так багато часу. Зовсім скоро всі підуть відпочивати додому, відновлювати сили. Наступне ж тренування відбудеться через день. Хтось зараз думав про те, що він буде йти додому, зайде до магазину й купе молочного коктейлю. Хтось хотів прогулятися вулицею, подивитися на людей і відпочити думками від сьогоднішнього тренування.
Через деякий час тренер підійшов до хлопчиків:
– На сьогодні все. Тренування закінчено, ви всі можете йти додому.
Хлопці побажали гарного вечора тренеру.
– І вам гарного відпочинку, хлопчики.
Усі розійшлися по домівках.