Був він там чи ні, про це він дізнається лише тоді, коли переступить межу, що розділяла два різних за кольором полотна, лінію горизонту. Бідолаха, мужньо вирушив у дорогу.
Викинутий на берег, з іронією на очах здійснював силою волі кожен крок, наближаючись до ймовірного порятунку. У ньому плавали сумніви. Вони зупиняли його до досягнення своєї мети, і був повністю сліпий. Жодної тварини, жодного птаха, жодного павучка, нікого не було навколо нього. Уся пустеля виявилася порожньою, від живих істот. Навколо лежав пісок, який підкидав високо до неба вітер, що розгулявся. Долаючи відстань, відчував слабкість і переживав дивне до божевілля відчуття занепокоєння. На обличчі відчував різні маски. Одна показала силу волі, інша — слабкість, третя — втрату, четверта — хоробрість, і так вони мінялися по черзі всі накопичені за життя обличчя. Родіон був не тим, ким себе вважав і проживав не своє життя, а життя своїх масок. Жодне обличчя не було справжнім. Кожна маска, втрачаючи свою силу, поступалася місцем наступному обличчю і всі вони виявлялися обманом. У нього було своє обличчя, але він не знав яке воно, справжнє. Необхідно було пройти не малий шлях, щоб дізнатися, хто він є насправді. Тут маски життя не мали жодної міцності, за тих певних обставин вони, як весняне листя, що лежить і марудить на промоклому від дощу асфальті, миттєво розліталися під час потоку вітру. Ідучи вперед, з кожним кроком залишав частину брехливого себе, вигладжуючи мертву стежку самообману позаду себе. Він ніколи не був собою. Долаючи відстань, і залишаючи ще за собою дорогу омани, йому стало сумно. Зрозумів, як прожив життя під чужим обличчям, бажаннями, почуттями і чужим собою та ніколи не був тим, ким він є.
Зі свого минулого протоптав доріжку через пустелю і наблизився до того місця, на якому колись стояв на березі і бачив обрій, але а тепер тут розкрився зовсім інший краєвид та не очікував такого повороту. Не було ні курортного містечка, ні населеного пункту, ні простих людей. Родіон побачив розкиданий одяг, кузов згорілої машини з колесом, яке було поруч, паркову лавочку, яка лежала на боці з зігнутим поряд ліхтарем, а далі картина була ще сумнішою. Побачив перевернутий знизу догори будинок, який стояв на даху і поряд з ним були уламки скла, цеглини, кухонний посуд, гостьові стільці, стіл який лежав на даху, і дві свічки, призначені для романтичного вечора. Усе, що колись мало життя, загинуло на цьому місці. Усі предмети лежали, так ніби вони були чиєюсь зруйнованою мрією. Від побаченого Родіон завмер на місці. Жодна думка не могла пробратися до нього в голову і припустити те, що тут за загадковими обставинами могло статися. Він не знав, що думати та поставив собі запитання:
— Як?
На який він не наважувався дати відповідь та загубився в порожнечі, яка не знала пояснення.
— Як же ті, хто тут колись жив?
— Де вони?
Крім лежачих предметів він більше нікого не побачив. Вони були розкидані по всьому пісочному полю. Змирившись із відчаєм, рішуче наважився зробити перший крок на зустріч невідомої землі й дізнатися детальніше про своє місцезнаходження, спробувавши когось відшукати, як раптово з під черевика, що стояв на землі і з якого злітали піщинки, вилетів овальний камінь червоного кольору. Придивившись до нього, побачив, як камінь заворушився і з під нього виповзли маленькі гострі лапки, а за ним дві великі клешні породили червоного морського краба одинака. Маленька істота, уявляючи свою могутність, почала клацати клешнями, чи то від нападу, чи то захищаючись від моряка, намагалася щосили схопити за ногу і перемогти ворога, який зустрівся. Раз клац, два клац, і на сьомий раз він дзвінко клацнув і полетів, наче камінь, що ковзає водою, вдалину пустелі до берега океану. Замилування настільки маленькою істотою і її хоробрістю перемогти незнайоме для нього величезних розмірів створіння здійняли на обличчі Родіона тонку посмішку радості.
— Скільки волі до життя може бути тільки в одному маленькому крабі, який намагається врятувати собі життя, а ми, люди, маючи такі можливості, так не добре живемо, — він сказав тихим голосом.
Родіон із сумом подивився на хороброго краба, який клацав клешнями, захищаючи свою територію від ворогів і рятуючи собі життя від раптової смерті, сказав:
— Удачі тобі, хоробрий крабе, — з розумінням він подивився.
У Родіона не залишилося іншого виходу, не було можливості, окрім як іти вперед. Опинився в зовсім самотньому становищі без сторонньої допомоги і підтримки на порятунок себе. Зараз йому належить пройти урок виживання, призначений його долею, яка бажала зробити з нього того, ким він має стати. У кожного своя доля і кожен повинен пройти свій шлях з програшами і перемогами до кінця. Потрапив до кімнати долі, і вирішив іти вперед, та ні перед чим не зупинятися, і тільки тоді на нього чекатиме перемога. У Родіона був вибір, і він не знав, як чинити. Сам собі поставив найважче запитання:
— Залишитися на березі океану і загинути від зневоднення або ж піти вперед і дізнатися всю правду. Знайти когось із людей або відшукати невелике селище.
Скільки потрібно пройти кілометрів і витратити часу до того моменту, коли хтось йому зустрінеться і посміхнеться, він не знав, та відповіді на своє запитання. Родіон був сліпий, як кріт, який щойно народився у світ таємниць. Ступивши на шлях невиправної долі без зворотної дороги, зробив другий крок. Сумніви на обличчі ще грали останню прощальну ноту. Попереду на відстані метра нічого не було видно.
— Не здаватися. Значить, не здаватися, — він тихим голосом сам собі сказав.
Очікувати можна було всього чого завгодно, не знаючи ні чого про цю місцевість. Крок за кроком продовжував іти дедалі занурюючись у білий басейн світла, він залишив за спиною осколки від розгромленого з невідомих причин великого будинку. Хмари плекали навколо великими ватяними кулями. Своєю настирливістю почали заважати Родіону йти вперед. Одні облітали моряка, а інші на швидкості врізалися в нього і палкими осколками розліталися на всі боки. Їх була незліченна кількість і вони танцювали навколо божевільний танець пустелі. Примруженими очима він шукав свій порятунок. Коли зібрався силами, переборов ту саму спокусливу розгубленість і став ще сильнішим, ніж був, пішов уперед.
Минуло багато часу відтоді як зробив перший крок. Час тут втратив весь свій сенс. Скільки часу пролетіло з того самого моменту, що викинув на берег, він не знав.
— Бах, — пролунав гучний дзвін у голові.
Родіона раптово накрило шторою густого туману і злякавшись побіг уперед та зіткнувся головою з пальмою. Від радості схопився за голову і посміхнувся. Відчувши по справжньому себе живим як одразу розвіялася туманна хмара. Через довгий час побачив першу ознаку життя, яка сиділа на дереві, а це була ледача коала, і вона дивилася на нього сонними очима блискучою перлиною. Вони зустрілися поглядами. Повіяв прохолодний вітер полегшення, який зняв усю втому, розвіявши попереду величезну гору марева, показав кромку лісу, початок небезпечних пригод. Дерева росли в півкола далеко від нього. В окрім застрибала темна плямочка схожа на блоху. Вона бігала назад уперед, а проміжками підстрибувала догори наче відшукуючи вхід углиб дерев. Придивившись до плями, він упізнав у ній ту саму небезпечну пантеру, що перебувала під час плавання з ним у човні. Кішка зупинилася на місці, кинула гострий погляд у бік Родіона, відчув на собі її гострі кігті, вони зустрілися поглядами. Вона, махаючи збуджено хвостом, покликала його за собою, піти в тінь дерев. Звір зник з поля зору. У моряка не залишилося вибору і йому необхідно прийняти виклик, і він пішов прямо за нею. Це було одне єдине місце, що з'явилося чітко і зрозумілим, навіть здалеку. Іншого шляху не було і вибір був не великий. Повільним кроком оглядаючи все на всі боки і побоюючись передбачуваного нападу з тіні загадкової пантері, пригнувся, наслідуючи лісового мисливця, і обережно підкрався до початку шматочка лісу, що виступав з білого полотна. Підійшовши ближче, і із полегшенням зітхнув та відразу опинився в тіні на тому місці, де блохою стрибала чорна кішка. Швидко увійшов під арку звисаючих до низу гілок, які від вітру навіювали незвичайний страх. На всі боки ріс маленький мох з крапельками води, що капали з нього. Це була справжня печера з небезпечною темрявою всередині. Циліндричний вхід чимось нагадував прохід через ритуал страху невідомих істот, які колись жили тут. Найнебезпечніше для Родіона на даний момент була пантера, що зачаїлася там, десь глибоко всередині печери і чекала на свою жертву. У самій печері є вхід і вихід. Йому необхідно було подолати такий небезпечний шлях до кінця, він був обраний ним, і іншого виходу у нього не було крім, просто піти вперед. Стерши з чола виступаючі крапельки поту, сміливець пішов на випробування долі. Темне полотно накрило його тіло, і він зник у ньому, провалившись у глушину сліпоти. Роблячи крок за кроком, він почав крутитися живими зміями по корінню рослин, що росли там. Вони не давали проходу, він чіплявся стопами за кожен корінь. Ставши сліпим усередині, не знав, хто під ногами може лежати або, що. Могли повзати небезпечні павуки, жуки і ті самі змії зі смертельною для життя отрутою, але там було всього лише коріння рослин, що проростали. У нього не було шляху назад, він мав пройти випробування і свій шлях. Долаючи перешкоди слизькою поверхнею, він відступився, і його хитнуло вбік, упав на м'яку землю. Родіона почала втягувати незвідана сила все далі в глиб, проти волі хлопця. Хапався за намацані в темряві слизькі виступи кам'яних стін, намагаючись утриматися на місці. Нічого не вийшло, він полетів уперед слідом за витягувальною силою. Вона потягнула його в глиб печери. Усі старання й опір були марними. Він чіплявся за кожен маленький виступ і кричав голосом немовляти. Нічого не виходило. Вона не поступалася і тягнула його за собою. Він був перед нею безсилий. Родіон осмислив свою безвихідь, і одразу змінив тактику, на протилежну, і сам стрибнув у лапи темряви. За хвилину, пролітаючи по циліндру, місцями б'ючись об стіни, попрямував уперед із криком:
— Я не герой, але здаватися не збираюся.