Виникали різні почуття, одні хотіли йти вперед, а другі все життя зупиняли якорем і не давали можливості зробити крок уперед. Куди йому потрібно було йти, цього не знав. Іван кілька днів поспіль не приїжджав тренуватися, а й Петро його не бачив у залі, не було змоги підійти до незнайомця й почати з ним розмову. А коли Іван приїжджав до зали, а це було через чотири дні, після останнього тренування, коли Петро дивився на хлопця, то не поспішав із розмовою. Він не міг зрозуміти, що з ним відбувається, не хотів йому зробити ще болючіше, бачачи його сумне обличчя, розумів, що в цієї людини в житті сталося щось жахливе, він не хотів іще більше її тривожити. Знаючи, що іноді одне невірне слово може принести ще більше страждань, і ця людина просто розвернеться і піде, більше ніколи не приїде. Він знав, що це місце лікує, допомагає багатьом людям загоїти душевні рани, стати сильнішими. Петро проходив біля Івана й уважно на нього дивився, а Іван ні на кого не звертав уваги, і те, що вже на нього звернув увагу сам Петро, той, хто створив цей тренажерний зал, був стривожений поведінкою Івана. Весь час погляди Івана косилися вниз на ноги, на пісок, і більше ні на кого не звертав уваги, по ньому було видно, без поглядання помітно, як він б'ється із самим собою, з тими темними силами, що виникли всередині нього. Вони були сильні, поглинали всю увагу та бажання з будь-ким розмовляти.
Іван приїжджали впродовж одного тижня, другого, робив різні вправи на різні групи м'язів, а це були ноги, грудна клітка, біцепси, все інше, те, що міг зробити, і на те, що в нього вистачало сили волі та світлого духу повернутися в нормальний стан. За ним усі уважно спостерігали і хотіли до нього підійти і поговорити, привітатися та дізнатися, що це за хлопець приїхавши сюди, так себе не шкодуючи ні з ким спілкуватися, тренуєтеся з останніх сил. По ньому було помітно, що його руки, ноги під час виконання вправи тремтять, а вираз обличчя стискається, й інколи було чути внутрішні крики болю тим, хто стояв поруч і уважно на нього дивився. З боку по обличчю все було видно, кожен присутній у залі почав помічати, що хлопець іде на бій із самим собою, робив вдих після кожного завершення вправи, дивлячись далеко в небо крізь дерева, але не на людей, що стоять біля нього. На очах з'являлися сльози, він плакав, страждав, йому хотілося кричати, але присутні люди зупиняли, через те, що хтось, можливо, з них, викличе поліцію, не розуміє, що відбувається з людиною, хтось міг подумати, що це якийсь божевільний, небезпечний для всіх оточуючих. Іван ні на кого не звертав уваги, терпів і страждав усередині себе жахливий біль минулого. Усі м'язи боліли настільки сильно, що йому після вправи було складно зробити крок убік. Не хотів зупинятися, і перестати тренуватися. Крики, різні крики, голоси всередині говорили різні незрозумілі речі, вони були такі близькі, далекі, що Іван уже нічого не хотів робити, і не хапався за голову. І все ж, у ньому, всередині залишалися ті самі незвідані для нього сили, що дають мотивацію і зосередженість на самому собі. Що з ним відбувалося, цього не знав. Це був той самий період переродження і заходження чогось нового в душу, що гинула, все відбувалося у своєму внутрішньому світі. І час від часу вогонь гас, а Іван, тренуючись, знову підпалював цей вогонь, сили бажання жити, змінити все, що стосується його невдоволеного життя.
Упродовж цілого місяця Іван приходив до тренажерного залу, ні з ким не спілкувався, ні з ким не вітався, а іноді навіть Петро підходив до нього, і махав головою, але Іван просто відходив убік і робив вигляд, що ні на кого не звертає уваги, далі продовжував тренуватися.
Настав день зарплати, і для подальшого руху в спорті потрібно виділити невелику суму на купівлю нових боксерських рукавичок та бинтів. А так тренувався тільки в бою з тінню, і все цього було недостатньо, потрібно йти далі, відновити форму. У день зарплати на обличчі з'явилася невеличка посмішка, і міг у цьому місяці, а через велику кількість змін на роботі, дозволити купити не дорогі боксерські рукавиці, це було хорошим початком. Цього дня, а була п'ятниця одразу після отримання заробітної плати Іван не затримувалася на роботі, знаючи, що ще встигає заїхати до спортивного магазину придбати боксерські рукавички. Швидко поїхав на маршрутному таксі до потрібного магазину. Встиг приїхати до закриття. Зайшов у магазин і уважно почав дивитися на боксерські рукавички, одразу вже був трошки засмучений, бачачи ціни, не міг собі дозволити купити те, що так сильно хотів. Почавши придивлятися до всіх боксерських рукавичок, не побачив доступної ціни. На кожній парі рукавичок були цінники, коли їх бачив, то його обличчя одразу мінялось, і був незадоволений цінами. Виникали думки, що сьогодні не придбає боксерські рукавиці та й додому поїде без них і не зможе потренуватися, як йому хотілося. Хотілося на руки одягнути рукавички й почати боксувати. Іван почав придивлятися до всіх рукавичок, що висять, не зміг вибрати. Відвертаючи голову до виходу, випадково в кутку, побачив біля боксерської груші чорного кольору боксерські рукавички. Без надії зупинився біля них, і коли підійшов ближче, подивився на цінник, одразу був здивований невисокою ціною. Взяв до рук і почав чіпати, стискати, розуміючи, що це не найкраща якість для боксерських рукавичок, та все ж, ціна підходила. На перших порах потрібні були будь-які рукавички, щоб потренуватися кілька місяців, а може, й більше до наступної можливості дозволити собі купити нові рукавички. Вирішив їх придбати. Узяв рукавички й одразу пішов на касу. Взяв у руки рукавички і подивився на цінник, а на касовому апараті побачив ціну. Іван без слів одразу простягнув потрібну суму грошей, і нічого не сказав. Продавець узяв гроші і поклав їх у касовий апарат, а Іван швидко вихопив боксерські рукавички та попрямував до виходу з магазину. Був настільки задоволений покупкою, що не наважився взяти пакет для того, щоб заховати боксерські рукавиці, коли він їхатиме додому, то вони б лежали в пакеті, ніхто б їх не побачив із перехожих, а так на нього звертатимуть увагу, але йому не було до цього жодного діла. Відразу попрямував на зупинку маршрутного таксі і поїхав до станції метро Лівобережна. Забіг у метро, а люди, які йшли біля нього, а це був той самий час, коли всі поверталися з роботи, звертали увагу на хлопця, що йшов, у старому одязі, з боксерськими рукавичками в руках. Перейшов через турнікет, одразу піднявся на платформу. Люди нічого не розуміли, думали, що це якийсь бідолаха, жебрак, який знайшов біля смітника нові боксерські рукавиці, і зараз, просто разом з ними йде невідомо куди. Ніхто не міг подумати, що це хлопець, який тривалий час заробляв гроші для того, щоб дозволити собі купити рукавички, і разом з ними поїхати тренуватися в Гідропарк. Ні на кого не звертав уваги. У нього не було бажання дивитися на людей, і був у захваті від зробленої покупки. Зайшовши у вагон метро, Іван одразу став біля дверей, недалеко від нього стояли чоловіки різного віку. Вони поглядали на нього, і те, що в руках. У них виникали думки, що це якийсь божевільний, злиденний брід зараз тримає в руках рукавиці, всім показує, що він наче боксер. Цьому ніхто не вірив, а насправді в минулому був гарним боксером, і в нього було майбутнє, аж поки не почалися події, які прийшли в його життя, що змінили його напрямок, перестав тренуватися. На той час мав найкращі результати, вирізнявся з-поміж усіх боксерів у своєму боксерському залі і давав надії для тренера на професійний бокс. Ніхто не міг подумати, а в людей виникали різні думки, ніхто навіть не може здогадатися, що це дуже хороший спортсмен, у якого в житті склалося так, як він ніколи не міг собі уявити, і в цей час залишився повністю сам. У нього не було грошей, не було хорошого заробітку, як міг, так і виживав, щоб заробити собі на харчування, а всі інші люди жили своїм життям, і заробляли досить хороші гроші. У Івана були одні думки, як би сьогодні заробити на шматочок хліба, щоб приїхати додому і поїсти. Непередбачуване життя стало жахливими злиднями, непередбачуваним плаванням по великих хвилях розрухи.
За кілька хвилин метро з дуже великою швидкістю доїхало до станції метро Гідропарк. Метро зупинилося, двері вагона відчинилися, він швидко вилетів із дверей та одразу попрямував у бік спуску вниз із платформи. Не звертаючи ні на кого увагу, оминаючи людей різного віку, а він прекрасно розумів, і в нього виникали думки, що коли когось обганяв, то всі, хто лишався позаду, звертали на нього увагу, і на його зовнішній вигляд. На ньому був дуже старий одяг, а в руках були зовсім нові рукавички, і ніхто, нічого не міг зрозуміти.
Швидко перейшов через Венеціанський міст і одразу спустився донизу та попрямував у бік балонів, що стояли в один раз. Там ніхто не відпрацьовував жодних ударів, і в залі була повна тиша. По всій території розносилися стуки залізних тренажерів. Не переодягаючись, а в нього не було запасного одягу, він, у чому приїхав, у тому почав тренуватися. Коли Петро, розмовляючи зі своїми друзями, побачив незнайомця, що летів на великій швидкості, одразу звернув на нього увагу і подивився куди він піде. Він пішов у самий кінець залу, одразу на руки одягнув рукавички. Помахав на всі боки руками, трошки розігрівся, став у боксерську стійку. У Петра виникла думка взяти боксерські рукавички й запросити незнайомця на кілька раундів. Петро у вільний час відпрацьовував якісь удари на боксерській груші, і це йому допомагало розслабитися, перед тим як піти тренуватися на залізо.
Щасливий Іван одягнув рукавички на руки, їх потер, а на обличчі з'явилася посмішка, всередині рукам було зручно, і руки були повністю притиснуті до внутрішніх стінок. Рукавички були на липучці. Підняв перед собою дві руки, став у боксерську стійку, прижав рукавички до підборіддя та подивився вперед. На очах з'явилися крапельки сліз. Не міг зрозуміти, від чого виник смуток, від загубленого часу чи від того, що купив рукавички. Посміхнувся зі сльозами на очах, зробив крок назад на потрібну відстань перед автомобільним покришками. Поставив ліву ногу вперед, а задню назад, переніс вагу тіла на праву ногу та розслабився.