Дурне жахіття, розповідь про пристрій, а ще ця жінка з котом, все це так нагнітало.
Сьогодні на пляжі було вільніше, або через те, що на вулиці стоїть скаженна спека, а ми йдемо купатися – придурошні.
Жовто-гарячий пісок подразнював п'ятки. Хлопці пішли вперед і поклали покривало поряд з кількома юнаками. З другого боку відпочивало дві дівчини. Одна була з дитиною років шести, а друга схожа на неї, мабуть сестра. Ми з Русланою залишилися засмагати, а хлопці пішли плавати. Малий поряд з нами намагався всіма способами закопати в пісок ноги однієї з дівчат, та постійно шуткувала з племінником і за ними було досить весело спостерігати.
Насміявшись з малого, я вирішила піти поплавати. Заходжу в воду, роблю три кроки вперед і перед моїми очима метрів за двадцять молодого хлопчину починає хапати судорога. Він починає кричати, махати руками, глибина під ним досить велика, бо видно до дна він дістати не може. Люди витріщилися на нього і ніби розгубилися, не розуміють, що відбувається. Нарешті, до Віталіка, видно, дійшло, що відбувається, він вскакує з ковдри і біжить у воду. Пливе до хлопчини, пірнає, хапає його за
волосся і тягне до берега. Люди збіглися, відразу обступили їх. Дмитро нагнувся до хлопця, щоб почати робити штучне дихання, але якраз примчали рятувальники і вже вони привели постраждалого до тями. А через двадцять хвилин хлопчину забрала швидка. Юнак, що тонув, був напідпитку і саме його компанія сиділа поруч з нами. Після всіх подій хлопці почали дякувати Віталіку. Люди на пляжі давай його фотографувати, він же тепер герой. І тут я розумію, що треба "зматуватися", бо зараз наші фотки будуть у всіх соціальних мережах. Дмитро з Віталіком це теж зрозуміли, не пройшло й п'ятнадцяти хвилин, як ми вже виходили з пляжу.
Мені здалося, що сьогодні був найпаскудніший день у моєму житті. Я всю дорогу згадувала нічний кошмар. Мені хотілося сісти у ванній і розплакатися. Навіщо мені той клятий дар. Це ж така відповідальність. Я свої проблеми не можу владнати, а тут ще постійно видіння про інших людей. Я не знала про ту жіночку і її кота, і в мене все було добре, а після побаченого я почуваюся такою винною, що мене аж нудить. А може той хлопець на пляжі тонув теж через мене. Я так сфокусувалася на сомопоїданні, що й не помітила, як ми повернулися до будинку.
Вдома Дмитро запропонував зібрати свої речі, заїхати в кафе повечеряти і повертатися додому. Тут залишатися не бажано. Навідпочивалися….
Вечір ми знову розпочали зі збору речей. Хлопці вклали сумки в багажник, Дмитро віддав ключі жіночці-сусідці, що здавала його житло і ми поїхали до кафе.
Насолодившись вечерею та кавою, вже за годину ми знову були в дорозі.
РОЗДІЛ 28. БУДЕ ВИХІД
В дві години ночі у Віталіка задзвонив телефон. Хлопців від несподіванки аж підкинуло. Він подивився – номер приховано, але трубку підняв. Розмова тривала секунд сорок. Віталік тільки тихенько угукав і кивав головою, наче його хтось бачить. Потім поклав слухавку і спокійним таким голосом повторив все, що йому сказали.
— Питання щодо торгівлі людськими органами повністю закрите. Кілька хвилин тому піймали останнього учасника змови. Твою адміністраторку готелю закрили на 18 років. Тепер розпочнуться суди всіх учасників угрупування, ми маємо бути для дачі свідчень. Повертаємося додому, даємо покази один раз в суді і все, фініш!
— Шкода, що тільки 18 років. Вона ж теж винна у вбивстві купи людей. Що за країна? Де справедливість? Їх всіх треба розстріляти, щоб інші боялися. Вона вийде у 46 років, це й не так багато, а якщо буде себе добре поводити, то ще раніше, — обурено почала виговорюватися Руслана.
— Ну, Русь, така ціна того, що вона здала своїх спільників. 18 років це теж не мало.— Відповів Віталік.
— Добре, цю проблему вирішили, а що будемо робити із пристроєм? — нестрималася я.
— А ми можемо його переналаштувати, щоб він не метали показував, а лише кості чи старі будівлі? Хай викопують динозаврів. Це ж можна?— запропонувала Руся.
-А це ідея,— задумався Дмитро. Ми можемо попрацювати над тим, що саме він буде виявляти. А ще можна зробити, що якщо хтось захоче його перенастроїти, то він самознищиться. Ну, Руслана, ти молодець, це досить непогана ідея. Я подумаю, як це реалізувати. А Руслана прямо розцвіла від задоволення – її хвалили.
Доїхали під ранок. Було прийнято рішення поїхати на квартиру до Назара, будемо там, поки не перелаштуємо геопристрій. Назар дуже здивувався моєму дзвінку о шостій ранку, але дозволив нам зупинитися в нього вдома.
Я перша зайняла ванну. Дмитро, Віталік та Руслана шуршали на кухні. За пів години ми вже смакували омлет та грінки.
Насолодившись сніданком, ми вирішили сьогодні добре виспатися. Позатуляли штори і вклалися спати.
Коли всі вляглися, я лишила Назарові одну монету. Розповіла, що знайшла її
випадково у лісі і хочу попросити, щоб він її продав. Згодна на 70/30. Мені
потрібні були гроші, та й Назарові кілька гривень зайвими не будуть.
РОЗДІЛ 29. НОВИНИ
Дмитро влігся перед теликом і клацав підряд всі канали, поки не наштовхнувся на новини, де саме розповідали про затримання цілої сітки викрадачів людей, яких потім перепродавали на органи. Новини привернули увагу нас усіх. У передачі розповіли про більше ніж 412 постраждалих, про мільярди, які були зароблені лікарями-кіллерами. Також поліція з'ясувала, що вони працювали понад шість років. Серед постраждалих є діти від 4 до 17 років. Поки описувався страшний сюжет, перед моїми очима пропливали обличчя всіх цих людей. Ведучий звернувся до глядачів, щоб ті, в кого пропали рідні, підійшли до поліції, можливо вони знайдуть там дані про своїх близьких або навпаки переконаються, що їх там немає.
В кінці сюжету ведучий додав, що один із головних свідків загинув по дорозі у в'язницю, це була молода дівчина Аліна. Слідчі й досі не розуміють, як це сталося, але ми всі переглянулися. Виходить зловили ще не всіх.
Лишався Директор готелю, на якого не знайшли доказів. А ще ми не знали, скільки і яких лікарів затримали. А найвеселіше було те, що ведучий повідомив про трьох свідків, які допоможуть посадити цих страшних вбивць остаточно. Бо вони є тими людьми, які вижили і звернулися в поліцію.
Віталік занервував. Він не планував, щоб ми брали участь у судовому процесі, але після смерті Аліни нам тепер доведеться бути головними свідками у справі. І хто знає, чим це все ще закінчиться.
Ми навіть не встигли обговорити до кінця новини з телика, коли у Віталіка задзвонив телефон. Його знайомий повідомив про те, що Аліна загинула і ми тепер головні свідки у справі.
Ну, так, він нас геть не здивував.
Дмитро дуже засмутився. Він чудово розумів, що якщо ми будемо виступати в суді, то можуть почати розпитувати, як і чому ми потрапили до того санаторію. Що люди, які шукали геопристрій і вже були впевнені в тому, що він зник, можуть подивитися на це питання по-іншому. Все як завжди – одна проблема чіпляла іншу і перетворювалася на новий "головний біль".
А щодо геопристрою то…
РОЗДІЛ 30. ВІД НАЗАРА.
Це останній розділ книги, яку дописує Наташин брат Назар. Наталі
більше немає і вона не може завершити цю розповідь. Два роки тому
дорогою до суду вони з Дмитром загинули в автокатастрофі. В їхнє авто
на великій швидкості врізалася фура з паливом. Тіла так обгоріли, що не
було, що впізнавати. Рятувальники майже добу гасили лісову смугу, яка
загорілася після аварії.
Якось випадково я знайшов флешку і відкрив, що б переглянути, що на ній. А
коли почав читати, був шокований. Я не знав, що Віталік з СБУ і допомагає
посадити лікарів із санаторію, про нашу сусідку Аліну, про сіру папку. Не
знав, що Наташа отримала якісь дивні здібності.
Мені дуже захотілося перетворити розповідь зі щоденника сестри в
книгу, щоб про те, що відбулося, могли дізнатися люди. Я навіть не уявляв,
які події запустить одне невинне прохання "забрати посилку".
Наталина подруга Руслана вже заміжня та вагітна, наче чекає дівчинку, а
чоловіка звати Віталік. Може це співпадіння, а може й ні… Саме Руслана й
була головним свідком у справі з лікарями, бо я в той час лежав у лікарні з
запаленням легень, майже місяць провалявся. Їздив лише на останнє
слухання.
Мене дуже зацікавили монети та документ, який моя сестра знайшла
біля панського маєтку. Я туди їздив, два дні бродив по тих зарослях,
обійшов кожен куток, але так нічого й не знайшов. Цікаво, куди тепер і
кому будуть передані таємничі здібності. Чи вони залишаться тепер
невідомими для світу?
Де подівся геопристрій, я теж не знаю. Про це знав лише Дмитро. У
щоденнику Наталя не встигла дописати.
Якщо чесно, десь у глибині душі я не вірю, що її немає.
Я тебе люблю і дуже сумую за тобою, Сестричко!
Так хочеться повернути її хоч на один день, поговорити….
ДАЛІ БУДЕ……………….
Запрошую Вас доєднатись до подорожі в світ цікавих та незвичних подій. Попереду ще один розділ, який захопить вас новими моментами та дасть можливість уявити себе в цікавому світі фентезі.
Всі зображення взяті з мережі Інтернет та не мають безпосередньої прив'язки до вигаданих подій та та місць описаних в книзі.