Чоловік підказує йому, як правильно зробити той чи інший кут, де збільшити нахил будівлі, де зменшити. Він ніби вміє читати всі цифри світу, як у нас зараз кажуть знає алгебру, геометрію і вищу математику. Де зробити вікно, щоб отримати більше світла, а де додати вентиляцію. Коли йому задають питання, на які він не може відразу дати відповідь, просить прийти до нього наступного дня. А сам ввечері дістає ту саму книгу, яку я знайшла у схованці і щось в ній вивчає. Ціною його знань стала відсутність рухливості ніг.
Видіння завершилось. Я відразу передумала відкривати книгу. Поклавши її до своєї валізи разом з тим старим шматком шкіри з буквами.
Влігшись на своє ліжко, мене осяйнуло. Шматок шкіри з літерами до дванадцяти — це список книг, які я постійно знаходжу. Вони вказані невідомою мені мовою. Але якщо дуже захотіти і посидіти в інтернеті, я думаю, зможу його перекласти.
РОЗДІЛ 20. МІСЦЕ СЮРПРИЗІВ
На третій день вставати вранці було легше. Чи то я починаю звикати до клімату, чи тому що раніше заснула. .. Але кави таки не вистачає. Коли я спустилася в хол, нас вже чекав біля ресепшн офіціант з тацею.
Виявляється наш директор домовився, щоб каву нам подавали в готелі о 07:00 ранку. Як це було приємно. Смачнючий аромат доносився по всій залі, а який смак... Божжжжжественно. Насолодившись та насмакувавшись вдосталь кавою, ми пішли до машини. Шефа сьогодні не було. Цього разу їхали на занурення в другу частину озера тільки я з Романом.
Керівник приїхав пізніше, вже після того, як ми побродили майже годину по дну водойми та винесли купу мотлоху. Знаряддя праці, якісь биті таблички з написами, шматки глечиків та дві лампи, дуже схожих на ті, що в мультфільмі про "Аладіна". Я налапала ще стару амфору, вона була ціла і закрита великою довгою пробкою. Ромка знайшов ще щось схоже на срібний турецький браслет, не знаю древній він чи ні, то вже шеф буде розбиратися.
Ми вже майже виходили, коли мене гукнув Роман і показав пальцем у напрямку берега. Над самою водою на гілляці висіло щось схоже на надувний круг темно-сірого кольору. Ми підійшли ближче і ледь не знепритомніли. У воді плавало чоловіче тіло, воно зачепилося одягом за частину коріння з дерева і застрягло під водою. Я дременула на берег, ледь стримуючи себе, щоб не верещати, Роман за мною. Шеф з водієм не могли ніяк зрозуміти, чого ми так перелякалися. Віддихавшись, ми ледь пояснили їм, що там мертвий чоловік.
Шеф, розуміючи серйозність ситуації і те, що ми не ведемо тут офіційні дослідження, наказав водієві завести нас до готелю і лише тоді дзвонити у поліцію.
Так швидко ми ще жодного разу не перевдягалися. Находу закинули свої речі в багажник авто і за секунду вже пристебнуті сиділи на задніх сидіннях. Так наче то ми його там втопили і тікали з місця подій. Вирішення питання з тим трупом наш директор взяв на себе.
Якщо чесно мені вперше захотілося випити... Та яке там випити — напитися. Той клятий труп з відкрити очима під водою ніяк не виходив з моєї голови.
Вже дорогою до готелю я розуміла, що на цьому наш відпочинок закінчився. Так і сталося. Ввечері директор наказав збирати речі, довго вибачався, що "свято" не вдалося і пояснив, що якщо залишимося, то нас ще зроблять винними.
Не знаю, наскільки він був правий, але ми з ним погодились.
Хоч і пройшло всього три дні, я була задоволена поїздкою. В мене був ще один записник, на мою думку, "список з переліком особливих книг", мало бути трохи грошей за знайдений скарб і жахливі враження про утопленика з відкрити очима. Ну така собі поїздочка.
РОЗДІЛ 21. ЇДУ В СЕЛО
Весь час в літаку я розмірковувала про книги, які потрапляли до моїх рук.
Фактично у мене їх було вже чотири. Перша давала можливість лікувати людей за допомогою рослин. Друга — передбачати майбутнє, третя поєднувала білу та чорну магію, четверта зосередила всю математику та фізику. Потрібно ще знайти ту п'яту про психологію від монаха, чи щось схоже на те. А які ще мають бути книги? Розмірковуючи про ті дивні записники з минулого, я заснула в літаку.
Спала правда недовго, бо вже за годину мене розбудила стюардеса, яка пояснювала чоловіку поважного віку, що ми вже майже прилетіли і за хвилин двадцять будемо виходити з літака. А він при цьому намагався вмовити її сісти коло нього "погутарити"...
Перед вильотом я написала Сергію, що приїду раніше, якщо хоче може мене зустріти в аеропорту. І яким було моє здивування — він мене таки чекав. Підбіг, обнімає, цілує наче нічого не було, а сам коситься то на Романа, то на шефа. Намагався з'ясувати, чи справді я по роботі поїхала. Ага, облом... Я таки по роботі літала.
По дорозі навіть запропонував піцу замовити, аби я з дороги не готувала їсти. Ну, прямо "кульбабка". Мене це якось почало непокоїти, спочатку дивний напад ревнощів, а тут така гаряча турбота. І ця жіноча інтуїція мене таки не підводила. Вже біля квартири мене накрило видіння. Мій Сергій на роботі заливає до молоденької дівчини, вона наче в них новенька і ще не сильно всіх знає. Він її водить по території, розказує, що і де зна— ходиться, хто за що відповідає і т.д. Брюнетка не соромиться виказувати свою симпатію до нього, а його це тішить. Воно наче й нічого страшного, але "око в мене затремтіло". Я себе ледь стримувала. Він мені розповідає, що я їду на "блядки", а сам вже очима спить з якоюсь подругою. Так захотілося тріснути йому по шиї, але як я це поясню.
Зробила вигляд, що дуже втомилася після дороги і пішла в душ, щоб хоч трохи себе заспокоїти. Тепла приємна водичка дійсно змиває втому, але й із Сергієм я поки сваритися не планую, мені з ним наче добре та й треба з'їздити до нього в село, щоб дізнатися більше про ту книгу. Так, я стаю меркантильною.
З такими думками я вийшла з ванної:
— О, як добре, поки я помилася, ти вже й вечерю приготував, — сказала я з іронією, розглядаючи здоровенну піцу.
- Так, бачиш, як я вмію. Я тут хотів у тебе спитати, — почав здалека Сергій. — У тебе часом на ці вихідні планів немає?
- Наче ні, а що сталося?
- Я планую їхати в село до батьків, бо мене запросили бути хресним у доньки мого двоюрідного брата. Ти поїдеш зі мною?
О, тут я навіть не задумувалася.
- Так, чому ні. Поїхали. Побачуся з твоїми, зробимо тебе хрещеним батьком, — посміхнулася я.
А сама ледь не затанцювала. Я тут роздумувала, як в те село потрапити, щоб пошукати книжку, а тут прямо сам пропонує. Добре, не буду поки його вбивати за ту брюнетку. На жаль, з піцою так не пощастило. Як на мене, вона була трохи резинова, ледь дожувала другий шматок.
Так як ми мали відпочивати до кінця тижня, але повернулись раніше, шеф не став викликати нас на роботу. Я сьогодні насолоджувалася вихідним, проте, як завжди буває, мене знесло о 07:00 ранку і все. Сон пішов геть. Десь з годину я бродила по квартирі між ванною, спальнею та кухнею, аж поки мій коханий не пішов на роботу. Чим себе зайняти? І тут мене осяйнуло, я дістала папірець із списком, який знайшла в скелі і сіла за ноут, щоб перекласти. Уявіть мою заточку, бо я навіть не знала, як на клавіатурі правильно вибрати той шрифт, яким написаний текс. Методом тикання на все підряд я нарешті з'ясувала мову — це була грецька. Ледь ввела першу назву.
1. διαχείριση των στοιχείων της φύσης (КЕРУВАТИ СТИХІЯМИ ПРИРОДИ).
2. Αρχιτεκτονική (АРХІТЕКТУРА) 3. η αστρονομία και το σύμπαν (АСТРОНОМІЯ ТА ВСЕСВІТ)
4. θεραπευτική δύναμη των φυτών (ЦІЛЮЩА СИЛА РОСЛИН)
5. Εργαλεία (ІНСТРУМЕНТИ)
6. γλώσσα και δρόμοι του πλανήτη (МОВА ТА ДОРОГИ ПЛАНЕТИ)
7. κρυβόμαστε στο υποσυνείδητο (СХОВАТИ В ПІДСВІ— ДОМОСТІ)
8. λευκή και μαύρη μαγεία (БІЛА ТА ЧОРНА МАГІЯ)
9. στοιχεία της γης (ЕЛЕМЕНТИ ЗЕМЛІ)
10. βουβή γλώσσα (НІМИЙ ЯЗИК)
11. βιβλίο των ψυχών (КНИГА ДУШ)
12. Αγια ΓΡΑΦΗ (БІБЛІЯ чи КОРАН).
Не дуже впевнена, що все правильно переклала, орієнтовно — це те, що максимально схоже на нашу мову. Мене не покидало відчуття, що це щось дуже знайоме, але я не можу згадати що. Коли я завершила переклад, була майже третя дня. Ото засіла. Але в мене вже був список тих книг, які я маю знайти. Та-дам!!!
Не встигла я розслабитися, як задзвонив телефон. Це Сергій, він повідомив, що заїде за мною близько шостої години, щоб їхати в село. Маю бути зібрана.
Чудовенько...
Склавши поспіхом найнеобхідніше в рюкзак, я о 17:55 вже сиділа на лавці під під'їздом. Сергій аж не повірив своїм очам, коли побачив мене перед будинком.
— Привіт. Вперше бачу, щоб ти так вчасно була готова, ще й на село. У тебе все добре?
- Так, я просто за компом працювала, втомилася, та й вирішила раніше вийти на двір, подихати. А так все добре, — відмахнулася швиденько я і закинула на заднє сидіння рюкзак.
Майже всю дорогу ми мовчали, вже перед селом, коли проїжджали церкву, я запитала:
- Це та сама церква, що ти розповідав.