Посміхайтеся і спокійно поводьтеся на рингу, не показуйте свій біль, – наставляв тренер.
– Так, ми нікому ніколи не показуємо, як нам "весело" і що ми зараз впадемо з ніг і більше ніколи не встанемо. Ні, ми нікому не показуємо наш біль. Навіщо ж супернику бачити наші вразливі місця, адже це може мотивувати їх якнайбільше наносити ударів. Ми всі вже після місяця тренувань навчилися ніколи нікому не показувати наш біль. І я хочу сказати, що у житті це дуже допомагає, бо головне – залишатися людиною. Я відчуваю зміни на краще у ставленні до мене людей. У їхніх очах я виглядаю, мабуть, безсмертним, бо не показую втому, негативні емоції, які нікому не потрібні, – слова Віктора були зустрічені схвальними посмішками.
Андрій погодився з товаришем:
– Ми радіємо, що займаємося боксом. Бокс – це наше найкраще життя. Без нього особисто я вже не можу жити. Я вже не можу жити без боксу. Мені завжди хочеться вийти на ринг і комусь дати своїм найкращим правим ударом у підборіддя або відправити в нокаут.
Віктор закивав головою:
– Ми тут почали перероджуватися. Кожен починав із найменших перших кроків, а зараз ми стали набагато кращими і дорослішими. Боксерами з можливим майбутнім, а це є не в кожного.
Олег подивився на Віктора і нічого не сказав. Віктор замітив погляд Олега і промовив:
– Олегу, не хвилюйся. Усе буде добре. Це все жарти, ми так жартуємо один з одним, а потім, коли настає момент і ми починаємо боксувати, у нас уже зовсім інші жарти – без слів і за допомогою ударів. Хто переможе, у того жарт був найкращий.
Андрій звернувся до Олега:
– Ти, головне, не звертай на нас уваги, ми вже багато чого побачили, у нас усіх зовсім інакше думає голова, це від великої кількості ударів. Ми всі стали іншими, несхожими на простих людей. Але ми залишаємося простими люди, але думаємо інакше, і жарти в нас свої, не кожен їх може зрозуміти. Бокс по-своєму змінює людей, і боксер завжди впізнає боксера за його жартами.
Віктор зі сміхом у голосі поцікавився:
– Гарна промова. Це хто тебе так навчив говорити?
Андрій парирував:
– Я крім боксу ще читаю книжки, а ви, напевно, не знаєте, що це таке і навіщо людям книжки.
Віктор уже відверто сміючись:
– Ти ще не тільки перезаймався після тренування боксом, а й перечитав книжок.
Тренер суворо подивився на хлопців:
– Досить витрачати сили на нісенітниці. Ви краще займіться справою і більше попрацюйте на відпрацювання ударів.
– Тренере, у нас усе добре. Ми так жартуємо і веселимо одне одного. Це називається боксер у боксерському залі начитався книжок, – сказав вже спокійно Віктор.
– Після тренування будете жартувати, а зараз – до роботи, – по голосу тренера відчутно було вже, що варто починати.
– А я вам у цей час розповім мудрість боксерську, – вів далі тренер. – У боксерському залі ми не тільки вчимося бити інших боксерів. Ми тут зобов'язані для себе кожен день набувати сенсу, ставати мудрішими, розумнішими, кращими. Бокс – це шлях вгору, з невідомо кого в людину через важку працю над собою. Так ми починаємо в житті набагато більше розуміти і змінюватися за допомогою фізичних навантажень. І я вам так само даю свою мораль життя і разом із нею світло стати людиною і жити із задоволенням, відчуваючи себе людиною. Бокс навчає нас цінувати й любити по-справжньому життя. Через труднощі ми бачимо попереду світло і самих себе, а це не кожен може у простому житті. Щоб побачити себе, потрібно пройти не такий вже малий шлях, зустрітися з труднощами до сліз, до падіння з ніг, і тільки тоді кожен зрозуміє, хто він є насправді і скільки зміг витримати такого життя, до чого дійти, де зупинитися.
Віктор почав говорити ніби сам до себе й одночасно до всіх:
– Я теж, коли прийшов до боксерської зали, думав, що бокс – це коли два хлопці б'ють один одного по обличчю і показують усім свою силу, але потім, коли почав займатися і по-справжньому полюбив цей спорт, побачив, що це зовсім не так. Тут завжди треба думати перед тим, як зробити крок уперед. Бокс – це мудрість життя. Завдяки боксу я побачив розвиток свого внутрішнього світу. Я зрозумів речі, які ніколи не розумів. І так само почав читати книжки, але ще не пишу, – закінчив свої роздуми хлопець вже із веселими нотками в голосі.
– Ще один боксер почав читати книжки, – сміючись, сказав Олексій. – У боксі життя змінюється на краще.
– Це вже все залежить від бажання людини і того, що вона хоче від життя, – по-філософськи підмітив Віктор.
Олексій:
– Я жартую. Це дуже добре, коли боксер читає книжки, йому легше думати тоді на рингу. Я завдяки розвитку краще бачу життя, книжки мені дають у важкі моменти підтримку, я там знаходжу багато відповідей на свої запитання.
Тренер подивився на всіх:
– Це дуже добре, що ви читаєте книжки, а буде ще краще, якщо ви продовжите тренування. Зараз візьміть скакалки і почніть вже працювати, у вас є п'ять хвилин. У тебе є скакалка? – це вже стосувалося Олега.
– Ні. У мене немає скакалки, – була відповідь.
– Тоді починай стрибати на одній нозі, а потім на іншій нозі, після – на двох. Це ніби ти все робиш на скакалці, але без неї – імітація стрибків.
Олег відійшов убік і почав робити так, як сказав тренер. Минуло п'ять хвилин. Тренер подивився на годинник.
– Хлопчики, час.
Усі зупинилися, поклали на місце свої скакалки, повернувшись туди, де займалися.
Тренер став посеред залу.
– Сьогодні в нас тренування з лекцією. Я повторюю те, що говорив раніше, і буду вам це повторювати тоді, коли це буде потрібно, а ви запам'ятовуйте. Як би вам важко не було, завжди посміхайтеся. Посмішка – це ваша радість і жага до перемоги. Якщо ви посміхаєтеся, то ніби всім говорите, що ви переможці. Посмішка – це сильна риса переможців. Переможці ніколи не показують свого болю. Посмішка – стан вашого внутрішнього світу, і вона завжди говорить, що ви не боїтеся болю, вам не страшно, хоч всередині він і заповнює вас, – тренер посміхнувся. – Коли ви зіштовхнетеся з труднощами, знову ж таки, я повторюю, посміхайтеся, і вас боятимуться більше, ніж ви будете думати. Уже перевірено, і не раз. Посміхайтеся, бо біль минає швидко, а ось вашу посмішку пам'ятатимуть довго, її згадуватимуть зі страхом. Посміхайтеся на тренуваннях, посміхайтеся на змаганнях. Посміхайтеся життю, і воно вам так само буде посміхатися. Коли у вас на обличчі буде сумний вираз, то вас ніхто не боятиметься, будуть дуже сильно бити, щоб одразу перемогти і не витрачати свій час на бій з вами. Ваше життя буде зовсім іншим. Посмішка дає вашому життю найкращі моменти, найкращі спогади, і те, що ви найбільше цінуєте. Не кожен може посміхнутися, коли йому боляче, далеко не кожен. Посміхаються сильні люди, а я вам забороняю бути слабкими. Ви прийшли на бокс. Тут не місце для слабких. Вони всі залишають зал. Це справжній відбір боксерського залу, який дивиться за вами і вирішує ваше життя.
Олег подивився на цю людину. Завдяки їй він почав розуміти деякі речі, наприклад, що без любові до чогось не може бути майбутнього, а посміхаються ті, хто любить свою справу.
Тренер подивився на хлопців:
– Хлопці, пам'ятайте ці слова: ніколи не забувайте займатися серцем і душею. Фізична сила – це добре, але не достатньо. У боксера завжди має бути серце, боксер без серця – скеля м'язів, яка не завжди перемагає на рингу.
Кожен із хлопців у цей момент замислився над словами тренера.
– Продовжуємо тренування. Хлопчики надягайте рукавички і повертайтеся назад у стрій. Зараз ми будемо займатися в парі, відпрацьовуючи удари один з одним. Тільки сильно не бийте, ми зараз працюємо на швидкість і техніку удару, а коли дійде час до спарингу, то там вже зможете показати, що ви вмієте, – голос тренера вивів усіх із задумливості.
Хлопці підійшли кожен до своєї сумки, дістали боксерські рукавички й почали намотувати на руки бинти.
Тренер подивився на Олега:
– Олегу, сьогодні ти просто кілька раундів спробуєш відпрацювати комбінації із різних ударів у бою з тінню, а потім уже підеш на відпочинок. А тепер я тобі поясню, що таке бій із тінню. Це коли ти стаєш у боксерську стійку й починаєш боксувати з уявним суперником. Тільки він тобі по-справжньому не відповідає, а ти вже сам собі вигадуєш, як він може тебе вдарити, і сам ухиляєшся від його ударів.
– Добре, – відказав Олег.
– Знайди собі в залі зручне для тебе місце, – продовжив тренер.
– Мені тут подобається, – відповів Олег.
– Добре, стій тут. А тепер підніми перед собою руки і стисни кулаки.
Олег підняв руки і стиснув їх у кулаки.
– А тепер притисни їх до підборіддя, а лікті до тіла. Нагни підборіддя, а ліву ногу постав уперед, а праву трохи назад і вбік, щоб ти міг тримати рівновагу і впевнено стояти на ногах.
Олег став у боксерську стійку:
– Я зробив так, як ви сказали.
– Добре, це майже правильно, але для початку ти маєш на собі все відчути, як треба тримати руки і стояти, а потім, коли ти це повториш кілька тисяч разів, то тоді тобі стане легше, ти звикнеш, тоді така стійка для тебе стане звичною, і тобі вже буде легше так стояти, а потім із такого положення наносити удари та вчитися боксу.
Олег стояв біля тренера й дивився вперед, а хлопчики вже вдягнули боксерські рукавиці й поглядали один на одного, очікуючи останніх раундів тренування для спарингу між ними.
– Олегу, у тебе непогано вийшло з першого разу. Але нам потрібно трохи перенести вагу тіла на задню ногу, щоб ти під собою відчував опору і в разі чого міг опертися на праву ногу і ухилитися від удару або піти від нього, а якщо є можливість, відповісти ударом. Руки тримай перед собою і не відпускай, вони завжди повинні закривати твоє обличчя і захищати від ударів суперника. Опустиш руку – твій суперник не буде чекати й одразу завдасть удару, і не одного, тож завжди тримай руки перед собою.
Олег подивився на тренера:
– Я зробив, як ви сказали. Переніс вагу тіла і мені так набагато зручніше стояти, а руки тримаю перед обличчям.
Тренер похвалив:
– Добре, відмінно стоїш, але це не все. Тобі потрібно буде ще навчитися в такому положенні пересуватися на ногах, наносити удари й боксувати, тримаючи себе в боксерській стійці. Мені подобається, як ти став. А тепер зігни ноги в колінах, щоб ти міг відчути їх, і в такому положенні пересуватися.