Відповідальність завжди була на першому місці і навіть у малих завданнях вона завжди все робила відразу і нічого не залишала на потім.
Олег повільними кроками почав іти на зустріч до Юлі, а дівчина, коли побачила перші кроки хлопця одразу почала посміхатися і їй стало приємно. У неї з'явилося ще більше симпатії, бачачи наполегливість і прагнення побачитися від молодого чоловіка, він їй почав ще більше подобатися. Вони зустрілися не далеко від входу до лісу, і коли Юля підійшла до Олега одразу з посмішкою сказала:
— Привіт. Вибач за запізнення. Це не від мене залежало, на дорогах багато автомобілів і мало хто кудись поспішав, усі їхали дуже повільно.
Олег:
— Нічого страшного в цьому немає. Дорога є дорога і ніхто ніколи не знає, коли він приїде. У місті такий рух, що все йде не за планом. Люди в такий час їдуть з роботи і часто спізнюються через перевантаженість доріг.
Юля:
— Я дуже рада тому, що я запізнився на десять хвилин, а не на більший час, і мене це тішить, що все так добре склалося.
Олег:
— Мене теж тішить, що наша зустріч не відбулася пізніше і в нас зараз набагато більше часу, ніж могло бути. Якби ти приїхала на годину пізніше, то наша розмова була б короткою, а прогулянка тривала б десять хвилин, і ми б не змогли спокійно поспілкуватися в тихій обстановці на ті теми, які нас турбують.
Юля:
— Так, я повністю згодна, що тема психології дуже велика і для її обговорення потрібен час. Мене теж тішить те, що я не приїхала на годину пізніше.
Олег:
— Так, я хочу сказати, що ми тепер після нашої зустрічі можемо піти прогулятися в ліс і поговорити на тему, яка нас турбує.
Юлія:
— Це добре. Я думав, що ми тут будемо стояти до самого вечора і нікуди не підемо гуляти.
Олег:
— Як ми не підемо гуляти? Ми підемо гуляти так як ми запланували.
Юлія:
— Олеже, не переживай. Це був лише жіночий жарт, щоб розгладити обстановку. Як ми запланували, так ми і підемо. Наша прогулянка не скасовується.
Олег:
— Добре, що нічого не змінилося. Тоді давай підемо прогуляємося лісом, поки ще не стемніло.
Юлія:
— Згодна, що краще вийти в ліс до темряви. Зараз світло і нічого там жахливого немає.
Олег:
— Тоді вперед.
Олег разом із Юлією повільними кроками зайшли до лісу і почали йти вперед. По боках росли високі, низькі дерева і була повна тиша.
Відійшли від входу до лісу, а за спиною його вже не було видно, як Олег вирішив першим заговорити, а Юля мовчала:
— Я ще хотів сказати, що у мене чимало страхів, і психологія допомагає мені в них розібратися. Я теж багато чого боюся.
Юля:
— Усі чогось бояться і мало хто в цьому зізнається.
Олег:
— Я не завжди звертаю увагу на те, що боюся, але страх від таких ситуацій нікуди не зникає, а через завантаженість у роботі такі страхи починають ховатися в підсвідомості, а потім, коли знову виникає страх, я інколи не можу зрозуміти причину його виникнення, і він з'явився тоді, коли я на нього не звернув увагу, і потім мені тривалий час доводиться читати книжки, шукаючи причину появи страху.
Юля:
— Нормальне явище, і тому потрібен аналіз. Ми багато чого не помічаємо і далі продовжуємо жити, і вчасно проживання дня виникають різні моменти, які створюють страхи, і, не звернувши на них увагу, вони починають розвиватися і проникають у підсвідомість, від чого потім самі не можемо зрозуміти, чому ми чогось боїмося. Знижена увага до таких подій, і я також читала багато книжок, спрямованих на підвищення уваги, а в кожного з нас вона знижена, і на багато речей ми не звертаємо увагу, і так далі живемо, не знаючи, чому з нами відбуваються різні неприємні моменти, а це через згаяне. Усе можна налагодити, користуючись аналізом.
Олег:
— Для такого рівня аналітика мені ще далеко і потрібно приділити не один рік, щоб стати висококласним аналітиком.
Юля:
— Нічого складного в цьому немає, і може потрібно набагато менше часу, ніж ти думаєш. Усе полягає в спостережливості: багато хто не звертає на прості речі увагу і пропускає з уваги те, що так на нас впливає, а потім біжать до терапевта і там годинами сидять, згадуючи певні фрагменти з життя, намагаючись проаналізувати їх і полегшити свої важкі моменти, що не побачили, але які з якоїсь причини так сильно вплинули на внутрішній стан.
Олег:
— Ми самі собі створюємо труднощі через те. Що на багато речей не звертаємо увагу і не беремо до уваги через свою замисленість непотрібними речами.
Юля:
— Так. Люди багато думають не про те, про що потрібно думати, і самі себе зачиняють у домі непотрібних думок, відгороджуючи себе від правди та інших потрібних і приємних речей.
Олег:
— У такому ставленні себе до оточення створюються страхи, страхи, яких доводиться півжиття позбуватися і з ними жити в одному домі, який замкнений на ключ, а ключа нема і його потрібно довгий час шукати.
Юля:
— Так, я вже давно живу в такому будинку з павуками і весь час, побачивши їх, боюся до істерики і криків. У житті, а це в дитячий час, коли я ще була дівчинкою і мало знала про наш світ, десь проґавила момент і донині боюся павуків.
Олег:
— Скажу тобі правду, я довгий час цікавився страхами і намагався знайти вихід зі свого будинку страхів, і ми можемо поговорити на цю тему, вона в мене набагато ширша для розуміння, ніж інші теми психології.
Юля:
— Я згодна поговорити на тему страхів, і в мене є один страх, який переслідує мене довгий час, а це страх павуків.
Олег:
— У мене теж є свої страхи і причину їх виникнення я не розумію, і думав я на цю тему довго і в мене одного нічого не вийшло.
Юля:
— Не завжди все може зробити одна людина, але це можливо, і знову ж таки, для одного потрібно більше часу, ніж якби аналізували цю тему двоє людей. Іноді потрібно з кимось поговорити, щоб швидше знайти відповідь.
Олег:
— Згоден, одному думати доводиться набагато довше, ніж якби над однією темою думали дві людини. Я довгий час цікавився страхами, так і не зрозумів, через що в мене раптово вони виникають.
Юля:
— О, це дуже цікава тема про страхи. Я теж довгий час цікавлюся страхами, і ти знаєш, їх існує дуже велика кількість. Я не у всіх страхах зуміла розібратися, але над цим працюю у вільний час. Дуже цікаво дізнаватися все про страхи, іноді сама дивуюся, як це все може бути, і ніколи б не повірила в таке, якщо б це не була б правда. Ще крім справжніх страхів є вигадані. У всьому потрібне розуміння і розділення між ними, щоб не заплутатися і не стати ще дурнішими, а страхи не стали сильнішими. Павутина павуків, з якої не так легко знайти вихід.
Олег:
— Згоден, що є справжні страхи, які перебувають у зовнішньому середовищі, а є всередині, які не мають жодного стосунку до того, що відбувається навколо. Усі страхи виникають раптово і їх потрібно розрізняти.
Юля:
— Природне явище, коли ми боїмося і не знаємо, чого боїмося.
Олег:
— Під час початку нашого обговорення теми страху в мене виникли думки про його виникнення і мені самому ще більше стало цікаво, якби не було страху, то як ми б реагували на більшість ситуацій?
Юля задумалася:
— Цікаве запитання, і мені самій стало цікаво. По-моєму, думка, що страх нам інколи допомагає зупинитися і не опинитися в ще більшій небезпеці. Страх є рисою, що відгороджує нас від нормального світу і того, що з нами може трапитися, загрози життю. Якби не було страху, і ми б робили все, що нам би хотілося, то, найімовірніше, ми б уже були мертві, і нічого з того, що є в нашому житті, могло б не бути. Страх ще виступає як захисний механізм застерігаючи нас про щось ще небезпечніше, ніж може бути. І судячи з цього можна сказати, що страх і його виникнення не так вже й погано для нас.
Олег:
— Іноді страх зобов'язаний бути в нашому житті, щоб попередити нас про те, що попереду може бути смертельна небезпека, і краще туди не йти.
Юля:
— Я зараз подумала, це добре, що в нас так все складається, але є і страх вигаданий, і іноді ми перебільшуємо наслідки наших дій під час виникнення страху.
Олег:
— Так, і таке теж буває, але іноді потрібно розрізняти реальність і ті обставини, в яких ми перебуваємо, і не вигадувати зайвого, а оцінювати обстановку зі здоровим глуздом. І то як маленький павук може загрожувати життю?
Юля:
— І виникнення страху криється в моєму дитинстві, де я чогось не помітила і була наражена на небезпеку, і не маючи дорослого судження, він опинився в мене в підсвідомості, і я ніяк не можу проаналізувати ті обставини, які тоді були, і зараз донині боюся павуків. Я не знаю, як, але я їх дуже сильно боюся.
Олег:
— У страху є різна природа виникнення. Є страхи дитячі та дорослі, і з дитячими страхами складніше розібратися і їх зрозуміти, ніж дорослі. У такому віці нам набагато легше їх аналізувати й усвідомлювати всі обставини життя та можливу небезпеку, а коли ми були дітьми, то тоді ми всіх і всього боялися, а повернутися в такий вік і знову все пережити не так уже й легко. Живуть вони в нашій підсвідомості і з'являються тоді, коли їм хочеться, а ми контролювати їх не можемо, і вони нам не дають спокійно жити і проживати наше життя. Що сильніший страх був у дитинстві, то більше він нас турбує в дорослому житті, і на роботі іноді заважає працювати, і найкраще потрібно якомога швидше випровадити його з нашої голови, щоб він нам не заважав працювати.
Юля:
— Згодна і в цьому є правда. Але я б не хотіла від усіх страхів відмовлятися, іноді вони мені допомагають уникати небезпеки. А ось страх павуків мене мучить донині, і він мені не подобається, я, коли ходжу гуляти в ліс, мені стає ніяково, і часто я шукаю можливість відволікатися від нього і пишу різні пісні, а минулого разу, коли ми листувалися на сайті знайомств, я ходила гуляти в ліс, і тільки листування мене відволікло від тих павуків, які живуть у лісі й сидять на деревах, і хочуть на мене напасти.
Олег усміхнувся і сказав:
— Чому вони хочуть на тебе напасти? Що ти їм такого зробила, що вони весь час чекають такого нападу на тебе. У них своє життя і в них більше турбот, ніж ти думаєш. Найчастіше їм потрібно думати, як себе прогодувати і сплести павутиння, що б у нього прилетіла якась комаха.
Юля:
— У мене виникає саме такий страх, що коли я заходжу до лісу, то вони сидять десь під листочком і чекають, коли я відвернуся, і нападуть на мене, і я цього найбільше не хочу.
Олег:
— Я думаю, вони не хочуть цього бажати, і в тебе зараз перебільшений страх, і в цьому немає жодної небезпеки, а найбільше ти сама собі вигадала все те, що вони хочуть зробити, ти ж із ними не розмовляла і не знаєш, про що вони можуть подумати і думають, коли тебе бачать.