Хлопці в це не вірять, тому за ним поки ведеться спостереження.
Я крізь сон чула Віталіка, але в моїй душі його слова спокою не викликали. Я чомусь була впевнена, що це ще не все.
РОЗДІЛ 26. ХТОСЬ ПОМРЕ.
Ніч без сну, довга дорога і вплив алкоголю повернув мене назад в сон.
Прокинулась я знову вже від дивного шуршання поряд. Протерла очі і бачу, що ми стоїмо поруч з якимось будинком прямо біля смітника. Здоровенний лахматий чорний кіт зверху на баку намагається щось дістати собі з пакету. Я оглянулася навколо, сиджу сама в машині, ніде нікого більш не видно. Я вийшла з авто, а кіт не очікував, що хтось є поруч і від переляку рванув на дорогу, прямо під колеса, проїжджаючого поруч, буса.
-Да, бл***дь, нормально день почався, кіт мертвий, — прошепотіла я сама до себе і повернулася назад в авто. Раптом з-за рогу з'явилася Руслана.
— О, ти прокинулася, пішли – побачиш Дмитрову хатинку. Тут класно!
— Русь, через мене тільки-но кіт загинув, я почуваю себе вбивцею.
— Що? Що ти несеш, який ще кіт?
— Подивися. Він тут у смітнику шуршав, а я вийшла з машини і злякала його, він рвонув на дорогу і прямо під колеса буса, — і я махнула рукою в сторону дороги.
— Ох, блін… Треба ж таке. Бідолаха. Ну що тут поробиш, сам винний. Що ж він
ляканий такий… був. Фу, мене зараз знудить, пішли в будинок.
Я погодилась та побрела за подругою.
Ми зайшли в будинок. Досить гарно та затишно. Все оформлено в пастельних тонах, просто та без пафосу. Дві кімнати, одна простора з двома ліжками і диваном, а друга трохи менша з великим двоспальним ліжком. Велика ванна з душовою кабінкою та окремим туалетом.
Привітавшись з хлопцями, я кинула свої речі на диван і пішла прямою наводкою в душ. Коли я вийшла з ванної, мої друзі вже закінчували накривати стіл, мені лишилося сісти і поїсти.
— Які плани на сьогодні? Чим займемося? — запитала я.
— Спочатку тобі потрібно похоронити сусідського кота, — почав наді мною знущатися Дмитро.
— Дуже смішно, дай хоч поїсти.
Їм Руслана вже встигла розповісти про те, що через мене загинула бідолашна тварина.
— Я серйозно, які плани?
— Які можуть бути плани? Пляж, пиво, обличчям в пісок і багато-багато засмаги, — ввічливо і так спокійно запропонував Віталік. Ми всі засміялися, але погодилися з ним.
Пройшла година і вся компанія жарила боки на пляжі. Пиво, креветки, тепла морська
вода. Я вперше за весь час була спокійною і веселою. На морі ми пробули практично до вечора, десь о шостій годині я запропонувала сходити до кафешки на вечерю.
Алкоголь завжди має свої наслідки. Віталік з Русланою знайшли спільну мову, вони розмовляли на різноманітні теми, а ми з Дмитром просто насолоджувалися відпочинком, пили пиво, плавали і тихенько обгоряли.
В кафе я від алкоголю відмовилась, розуміла, що мені вже досить. Після вечері ми вирішили погуляти ще годинку по набережній і повернутися додому спати, щоб завтра трохи раніше вийти на пляж. Гуляючи вздовж моря, ми фотографувалися, взяли ще по пиву, потім ще вина, знову фотки, знову вино і повернулися до будинку близько одинадцятої всі п'янючі.
Раптом у Дмитра задзвонив телефон, по його обличчю було видно, що він не сильно задоволений дзвінком. Телефон жужжав, а той не брав слухавку, морозився. Не знаю, що його дратувало в цьому дзвінку, але він побродив по хаті ще кілька хвилин, повідомив нам, що йде спати, влігся на дивані і захропів.
Робити було нічого, ми вирішили зробити теж саме – піти спати.
Я прокинулася від того, що мене всю колотить. Сон приснився жахливий. Я стою на краю прірви, а позаду великий чоловік мене штовхає в спину, промовляючи: "що моє місце знизу, падай". Я чіпляюся за гілки кущів, що ростуть поруч і намагаюся втриматися, щоб не злетіти зі скелі. Небо над морем багряно-червоне і практично кожної хвилини то зліва, то справа спалахують блискавиці. Далеко внизу шумить великий коловорот. Ніби-то він має затягти мене на самісіньке дно безодні.
Врешті-решт я починаю кричати: — Що Ви робите? Чому? Залиште мене! На що чоловік відповідає.
— Твій дар, твоє прокляття. Ти можеш пити, але кожен твій день в алкогольному стані вбиває того, хто поруч. Ти п'єш, вони вмирають… Всі довкола вмирають, ти їх знищуєш.
Я прокинулася. Наче сон, але мені було так страшно. Хвилин двадцять я вертілася, роздумуючи над тим кошмаром. Нарешті заспокоївшись, я натягла на себе ковдру і знову заснула. Але сон повернувся. Тільки цього разу над прірвою біля мене стояла та сама бабуся з панського маєтку, у блакитній хустині і розповідала:
— Ти вистояла, пишаюся тобою, не впала зі скелі. Ти ж зрозуміла, що він мав на увазі? Як тільки ти починаєш пити, поряд з тобою має хтось загинути, це може бути тварина, а може бути й людина. І дуже добре, якщо це тварина. Такі правила твого дару…… Видіння приходять незалежно від того, хочеш ти їх бачити чи ні. Так з тобою
спілкується Святий Дух. А пристрій потрібно правильно використати, час настав…
Я знову прокинулася. Хрінь якась, я про пристрій вже й забула. Що може значити
поряд зі мною хтось буде вмирати? Мені що не можна пити? Хто такий Святий Дух?
Питань було більше ніж відповідей. Лягати знову спати я вже боялася, тому просто пішла на кухню, закрила за собою двері і вирішила чимось зайнятися. Буду готувати сніданок.
Млинці були практично готові, коли на кухню забрела Руслана.
— Доброго ранку. У мене дикий сушняк. Пити! Пити! О, вода. — І вона залпом випила пів пляшки мінералки. Нарешті, насолодившись водою вдосталь, почала допитуватися.
— А ти чому не спиш? Теж сушняк чи ти вирішила сьогодні побути домогосподаркою?
— І те, й інше. Сон такий дивний приснився, не змогла більше заснути. Слухай може поїдемо сьогодні в аквапарк?
— В аквапарк, не впевнена, що це гарна ідея, мене досі штормить, я ще п'яна.
Вона сумно так постогнала, розвернулася і побрела в спальню.
Я завершила готувати сніданок і вирішила лягти, подивитися телевізор. Всі спали непробудним сном. Я ввімкнула музичний канал, а за пів години вже спала разом з усіма.
РОЗДІЛ 27. ЗНАЙШЛИ ПРИСТРІЙ
Ранок у нас розпочався в дві години дня. Руслана так тихо встала в туалет, що умудрилася розбудити всіх. Я прокинулася за нею і пішла на кухню ставити чайник, потім ванна і т.д. Кілька хвилин і на столі чотири кружки з гарячою кавою.
— Слухайте, мені сьогодні приснився дуже дивний сон. В ньому якась стара бабця стверджувала, що пристрій у своїх. Ви що не знищили ту штукенцію? Нас знову будуть шукати?
Хлопці переглянулися і Дмитро опустив голову.
— Ну, я не міг його віддати аби кому. Ти не знаєш всю правду про тих, хто хотів заволодіти цим пристроєм, і це не військові. Зараз наша влада приймає закон про те, що землі можна продавати. І тоді вони зможуть підібрати під себе всі надра. Адже цінна не сама земля, а те, що під нею. Якщо вони отримають доступ до такого ресурсу, як цей геопристрій, то люди просто стануть рабами. Вони вже навіть вирішили, кому яка частина країни належить. Сталася велика проблема, коли знімали колишнього президента, один з його підопічних забрав з собою всі таємні карти, де були розписані реальні підземні ресурси, де є нафта, золото, літій, сланцевий газ і т. д., здається в нього кличка "Стоматолог". Таємниці не на мільйони, а на мільярди долларів ховали за великими металевими дверима.
Документи, таємно вивезені за кордон, є страховкою цього чувака. Ходять слухи, що лише він знає, де сховані карти. Нові люди, що зараз при владі, не мають цих даних, тому для них дуже важливо отримати наш пристрій.
Нашій компанії поставили задачу винайти пристрій, який швидко, безпомилково і якісно визначає все, що знаходиться під землею на глибині до 200 км. Як виявилося пристрій може визначати навіть більше, ніж планувалося. Він дозволяє розглянути навіть захоронення до самих мікроскопічних деталей, як супер лінза, що визначає не тільки корисні копалини, а й метали, будівлі, точно показує всі предмети, що є під землею. Те, що ми його викрали і заховали, насправді не надовго, пройде час і таке
завдання дадуть іншій групі вчених. Я просто затягував час, але проблема так і не вирішена.
— А як ви до нього додумалися? — запитала я.
— Ніяк, одному з наших вчених потрапила до рук дуже древня книга, в якій описувалася будова цього пристрою. Він повторив схему, а за тиждень до завершення роботи він помер від серцевого нападу. Книга зникла. Ми вже самі доробляли методом: вийде – не вийде. А потім я випадково підслухав розмову двох наших співробітників про реальне призначення приладу. Далі ти знаєш, я його засунув у посилку твого брата.
В кімнаті запанувала тиша. Над цією ситуацією думала не лише я. Як тепер правильно вчинити? У нас є супер крута корисна річ, яку ми ніде не можемо застосувати. Мені було і так тошно, а після слів Дмитра стало ще гірше.
— Як можуть звичайним смертним довіряти такі речі, ми просто ніхто і нічого корисного з цим пристроєм зробити не можемо, — вернула наші думки в реальність Руслана.
— Слухайте, ми сюди приїхали відпочивати. Пропоную таки сходити на пляж та відпочивати. Бо я так розумію, що ще день-два і ми знову почнемо гасати по якихось чагарниках. Пофіг на той пристрій, я хочу на море, — скомандувала Руслана і пішла до ванної одягати купальник.
Завершивши наш сніданок-обід, ми зібралися йти на пляж. Не встигли відійти від будинку і десяти метрів, коли нам на зустріч вийшла заплакана сусідка. Вона була дуже засмучена смертю своєї кішки. Їздила за місто її хоронити, а це саме поверталася. Ця тварина для неї була як дитина, вона з нею нянчилася як з рідною. Я підійшла ближче і запитала чи їй не потрібно води чи ще щось і тут мене накрило видіння. Ця жінка молода і вагітна, гуляє по набережній із високим чорнявим чоловіком. Він військовий. А через місяць їй повідомляють, що хлопчина загинув випадково на навчаннях. У дівчини шок, лікарня, викидень. Потім кілька спроб налагодити нові взаємовідносини, але все марно. З часом з'явилася кішка, яка стала її віддушиною.
Мені стало не по собі від цього видіння. Я ледь стрималася, щоб не почати переповідати те, що побачила. Але ніби невідома сила знову не давала мені говорити. Ми поспівчували жінці і пішли далі до моря.
Я почувала себе паскудно.