Почав танцювати з чорним пальто як щасливий метелик і наспівуючи про себе веселу мелодію обопільного кайфу. Зробив крок ліворуч, крок праворуч, закрутився на одному місці і пішов по всьому будинку в такті мелодії, що звучала з його слів:
— Раз — два — три. Раз — два — три. Не відстаємо. Тримаємо ритм.
Пролунав гучний дзвін маленької дзвіниці, що стояла внизу, яка сповістила його про сніданок, і сказав:
— Нам час снідати.
Сказав і повісив пальто на люстру. Залишив свого друга в кімнаті:
— Нікуди не йди. Я скоро повернуся.
Помчав із відкритим ротом на кухню спустошувати холодильник. Сівши інтелігентно за столиком, як у цю мить у сусідній таємній кімнатці, в якій мешкав Чарівник, Волоцюга та Карлик голосно скрипнули двері. Алекс не звернув уваги на звук, що прилетів із третього поверху, і жадібно почав поглинати їжу. Зі скрипом дверей до таємної кімнати зайшов після важкої робочої ночі над сновидіннями інших мешканців Києва Чарівник, а за ним Волоцюга і разом із загулялим запахом шинку Карлик. Безхатченко проповз паркетом і намагаючись тихо потрапити на своє ліжко, повернув голову в бік Карлика, що підходив та одразу сказав:
— Алексу потрібна наша допомога. Йому без нас не обійтися. Він уже почав розмовляти із самим собою.
Карлик подивився на Бездомного й одразу йому відповів:
— Ні чого страшного. Все буде, так як має бути.
Бездомний подивився на Карлика:
— А як буде.
Карлик усміхнувся:
— Я не знаю. Як буде, так буде.
Бездомний подивився на щасливе обличчя Карлика:
— Не шуми, а то твої жарти скоро нашого бідолаху зведу з розуму. І так після сну не може знайти собі співрозмовника по душах.
Із кухні пролунав голос Алекса:
— Цікаво, куди я сховав свій вчорашній день. Нічого не пам'ятаю, а гаразд. Я його потім знайду, а якщо що, то він сам до мене прийде.
Після слів Алекс Карлик почав наспівувати пісню:
— Я стриб, я стриб злетів високо в небо. Я смиг, я смиг перетворився на орла. Я орел. Я дістану до Місяця. Я орел небесного простору.
Бездомний подивився на Карлика:
— Замовкни. Ти знову все зіпсуєш.
Карлик подивився на Бродягу:
— Тобі не сподобався мій твір?
Бездомний одразу відповів:
— Ні. У тебе немає таланту, а ось талант Алекса, ти можеш зіпсувати.
Карлик усміхнувся:
— Ти нічого не розумієш у мистецтві.
Бродяга різко схопився на ноги і запустив правою ногою маленького Карлика у вікно. Він полетів на подвір'я сусіднього будинку, і в слід йому Бродяга сказав:
— Від тебе одні неприємності. Ти скоро своїми жартами приведеш Алекса до божевільні.
Бродяга ліг спати. Алекс, сидячи за столом, їдячи солодке на смак м'ясо, почув уже вдруге тонкий звук тривожного скрипу дверей, що виходив із таємної кімнати. Звук насторожив і він встав зі стільця. Піднявся на третій поверх і все уважно оглянув, але ні чого не виявив. Швидко спустився вниз і рукою схопив чорне пальто:
— Я тебе більше не залишу одного, а то раптом, ти ще вирішиш від мене втекти, он через те вікно, а без тебе я ніяк не зможу жити, і дня не проживу. У мене має бути хоч один вірний друг. Ми більше ніколи не розлучимося.
Алекс пливе за течією життя. Він давно став самотньою людиною, колись втратив любов. Через деякий час став зовсім некерованим, спраглим повернуться назад у минуле і там заново проживати все своє життя, що залишилося. Прожити життя романтика. Він знав, що нічого вже не можна повернути. Із зустрічі з Прокопенко Інги в ньому зародилася нова хвиля симпатії до любовних почуттів. Лише справжнє почуття дає незаперечне бажання жити й радіти кожній секунді. Без любові життя не життя. Вибіг на вулицю і спокійно пішов прямо тротуаром уздовж дороги. Попрямував до зупинки тримаючи в руці чорне пальто. Не поспішаючи, прогулюючись і насолоджуючись теплою компанією зі своїм новим вірним за його припущеннями другом сказав:
— Слухай. Сьогодні чудова погода для прогулянки. Чи не так? Я знав, що ти мене завжди підтримаєш і будеш на моєму боці, мій друже.
Слова чітко почули перехожі, які йшли попереду. Громадяни раптово і мовчки завмерли на місці і подивилися переляканими поглядами один одному в очі, той, який стояв праворуч, був дзеркальним відображенням лівого, вони стояли з широко розплющеними ротами, і голосно закричав:
— Я ж тобі казав, що скоро настане кінець світу. Люди вже під передчуттям завершення свого життя почали розмовляти з одягом.
Удвох в один голос закричали:
— Це кінець світу.
Хлопці, не знаючи людини, одразу прийняли бажане за справжнє. Від почуття страху, що виникло, вони схопилися за руки й удвох, як брати по крові й життю, побігли в бік озера. Разом пригнулися в нього і попливли вздовж нього. Два незнайомці попливли прямо на зустріч сонцю, що піднялося над містом, шукаючи там за обрієм свій славний порятунок. Не звертаючи уваги на примхи місцевих мешканців, прогулянковим кроком, насолоджуючись чудовим краєвидом свого райського району, пішов уздовж дороги, як із-за рогу траси, що веде на центральну дорогу, вилетіла чорна Волга з затемненими вікнами, яка виразно відбивала на капоті жовту кулю, що пливла на темному залізі. Слідом за нею одразу з'явилася друга Волга. Вона розсікаючи зустрічний вітер стала за першою. За другою Волгою з-за рогу виїхала третя Волга. Машина також рівномірно прилаштувалася до перших двох. Усі три машини дивно з'явилися на дорозі. Обережно подивився на три Волги, що повільно їхали дорогою, тихо сказав своєму другові такі слова:
— Дивно це все якось. Ніби світ або хтось ще щось хоче нам сказати про біду, що чекає на мене. Тобі не здається дивною така поведінка оточуючого нас середовища. Усі зустрічні на нашому шляху події тонко натякають нам на щось погане. Тобі так не здається, друже?
Подивився на мовчазне чорне пальто:
— Напевно, ти маєш рацію. Твоє мовчання справедливо говорить про правоту. Напевно, нам треба бути обережнішими сьогодні, а то різне може бути. Раптом ці події і є попередженням до справжньої небезпеки, яка може нас чекати під кінець дня.
Пролунав лякаючий писк шин, що труться об асфальт. Стрілянина з вихлопної труби Волги, що проїжджали повз, стала голоснішою, і раптово всі три машини почали набирати швидкість, і відриваються від землі, піднімаючись все вище і вище в небо. Три Волги незрозумілим чином порушуючи всі закони фізики відірвалися від дороги і злетіли над землею. Автомобілі почали набирати висоту, і піднімаючись дедалі вище в небо, не поступаючись спритністю і маневруванням машини, викручуючись у просторі, вирушили в повітряну подорож над Києвом. Полетіли вдалину горизонту і за хвилину зникли в білих сонячних променях.
Алекс подивився на три чорні цятки, що щойно зникли з поля зору, і сказав:
— Треба ж таке. Уже Волги літають крутіше за птахів. Ти подивися, як вони маневрують у небі. Сума можна зійти. Сьогодні зовсім не звичайний день. Ніби я ще перебуваю уві сні, і це все відбувається не зі мною, а з кимось іншим, або ж у мене дивне роздвоєння особистості, яке спотворює сприйняття самої реальності, і я бачу різні небилиці.
Ще раз подивився вдалину горизонту і сказав:
— Ай, подумаєш, машини літають по небу. Тут немає ні чого дивного, з ким не буває. Всі ми люди і кожному може привидітися. Гаразд, не будемо звертати увагу на різні дивацтва сьогоднішнього дня. Він якийсь не такий.
Подивився на дзеркальне відображення озера:
— Сьогодні прекрасна погода. Ти подивися, як сонце лоскоче хвилі, що пливуть по воді, а вони у відповідь йому посміхається яскравим світлом. У мене є пропозиція відвідати сьогодні ботанічний сад. Ти не проти? Мовчання знак згоди.
На зупинці стояло п'ять місцевих громадян. Дві дами в рожевих сарафанах, і три джентльмени в стильних костюмах. Вони чекали маршрутного автобуса, який мав прибути з хвилини на хвилину. Усі вони одночасно підстрибнули, коли побачили Алекса, який підходив до них і розмовляв із пальто, що висіло на руці. Усі, хто стояв на зупинці, злякалися і побігли вздовж дороги до наступної зупинки. Алекс подивився на людей, які бігли від нього, і сказав:
— Що сьогодні за день. Усі від мене тікають. Я що схожий на ходячу смерть.
Подивився на свого друга:
— Ні, ти ж нікуди не тікаєш від мене. Дивно це все якось.
Сьогодні на зупинці чекала несподівана зустріч. Підійшов до зупинки і шостим чуттям, а воно ніколи не підводило, відчув за спиною загублене уві сні почуття. Алекс щасливий, задоволений, що знайшов свого друга, а в ньому і підтримку та відчуваючи себе зовсім іншою людиною, не тією, ким він був до того, ні про що не думав, пройшовши невелику відстань, вийшов на тротуар, і раптом побачив, як попереду йшла Прокопенко Інгу. Розгубившись, повернув голову в інший бік, і те, чого він найменше очікував, але передчував, сталося. На власні очі побачив, як на його шляху сталася незрозуміла приємна подія. Подібно до того, як сон, що пішов з його життя, з крихітним відбитком у пам'яті повернувся в справжню реальність. Побачив, що йде над землею в білій сукні з мереживами по всій тканині, в перелив блискучою на сонці шкірою, і з відчутним запахом перепаленого волосся з безтурботним мрійливим виразом, ту саму дівчинку Прокопенко Інгу. Прокопенко Інга повільно і не поспішаючи, немов метелик летіла назустріч.
Алекс подивився на неї і тихо про себе сказав:
— Невже це вона, та сама Прокопенко Інга. Вона, що до мене прийшла зі сну, чи я знову сплю. Плутанина якась, але я дуже радий її зустріти в теперішньому світі.
Розгубившись нової зустрічі одразу повірив у неминучу долю. Не звертаючи уваги на свого уявного друга, якого одразу поклав на лаву під заокругленим козирком зупинки та сказав:
— Не ображайся, друже. Тобі буде складно уявити, як я хотів цю зустріч. Я був готовий на все заради ще однієї зустрічі з Прокопенко Інгою. Знову побачити її сяючу посмішку й округле личко смаглявого кольору, сяючу радість і тепло її чарівності.
Від радості підстрибнув і протер обома руками обличчя, а ще сумніваючись у їхній новій зустрічі, і незрозумілому збігу обставин, який звів їх разом після сну, він тихо сказав:
— Я найщасливіша людина в усьому світі.
Узяв акуратно пальто і повісив його на руку:
— Не підведи мене, друже.
Прямо пішов на зустріч з Прокопенко Інгою і через двадцять вісім кроків він підійшов до неї на відстань витягнутої руки і сказав:
— Такого не може бути, але я згоден повірити, що це не сон, а справжня реальність.
Прокопенко Інга з подивом посміхнулася, і теж була рада зустрічі з Алексом, вона сказала такі слова:
— Привіт Алекс.