На руках і ногах було видно досить виражені м'язи. А Олег був звичайним хлопчиком, який не має м'язів, статуру мав худорляву, тому не дивно, що почувався слабким серед усіх. Та кожен, хто прийшов сюди, був таким хлопчиком, нічого не вмів і не знав про бокс, кожному на першому тренуванні було нелегко.
– Олегу, тепер настав час познайомитися з хлопчиками, – тренер подивився на новенького.
Хтось із вихованці тихо сказав:
– Ласкаво просимо до боксерського клубу.
Тренер почав знайомити дітей:
– Олегу, а тепер я представлю усіх тобі. Першим у строю стоїть Вова, другим – Сергій, третім – Ігор, а за ним Гриша, далі – Олексій, шостим, це найшвидший хлопчик, Андрій, сьомий хлопчик, він такий, як ти, так само соромиться, але він найкраще виконує вправи й постійно дає хороші результати, а звати його Олександр. За ним стоять хлопчики Саша і Вася, вони займаються уже два роки. Вони удвох залишаються після тренувань і самостійно опрацьовують різні групи м'язів. А це Антон. А цих двох я зовсім не знаю, і що вони тут роблять, так само я не знаю, але вони двічі поспіль перемагали на чемпіонаті міста, – учні подивилися на тренера, посміхнулися, а тренер вів далі. – Вибачте хлопці, я вас дуже добре знаю, бо ви займаєтеся більше двох років. А це Артем і Віктор.
Коли були представлені вже всі, Олег сказав:
– А мене звуть Олег.
– Так, Олегу, я сказав, що тебе звуть Олег, – з веселими нотками у голосі зазначив тренер.
Олег усміхнувся:
– Дякую.
Хлопчик, який стояв попереду, підбадьорливо сказав:
– Усе буде добре. Якщо в тебе щось не вийде, то ми обов'язково тобі допоможемо.
Тренер, оглянувши всіх, уже серйозним тоном промовив:
– А мене ти вже знаєш. Хочу сказати тобі, що це мій дім, я тут живу. З ранку до вечора я перебуваю в боксерському залі, а вільний час проводжу зі своєю сім'єю, так що бокс – це моє друге життя. Навіть уже третє, бо я тренер. Цей невеликий зал – мій дім, у якому я проводжу більшу частину свого життя, займаючись з хлопчиками, я їх виховую. Я хочу, щоб ви навчилися боксу і правильно цьому навчилися, щоб ви не були на рингу клоунами, а завжди знали, що робити, як з яким суперником боксувати. Суперники бувають різні, я не заморюся це повторювати. Найперше, що треба робити на рингу, так це зосередитися і ніколи не хвилюватися. Головне, дивіться вперед і тримайте руки, і тоді у вас буде більше шансів на перемогу.
Тренер знову звернувся до Олега:
– Олегу, оскільки ти новачок, то твоє місце буде за всіма. А тепер, хлопчики, продовжуємо тренування.
Усі побігли вперед по колу боксерського залу, а тренер наголошував:
– Пам'ятайте, ви команда. Завжди пам'ятайте, що ви одна команда. Бокс змінить життя, бокс змінював життя кожного, хто сюди приходив. Кожен, хто займався в боксерському залі, приймав щось нове і в кожного змінювалося життя. Багато хто після боксерського залу з часом починав любити життя й цінувати кожну його хвилину. Адже бокс – це важке навантаження, під час якого психічний стан людини змінюється, вона починає бачити світ зовсім по-іншому.
Олег подивився на дітей, що виконували вправи, і побачив фізично розвинутих, добре підготовлених спортсменів, які бажали в майбутньому стати боксерами.
Тренер і надалі давав вказівки:
– За моєю командою робимо вправи. Починаємо викидати ноги вперед.
Усі почали в русі виконувати вправу.
Хлопці вже знали, що робити, а ось Олег дивився, а потім повторював.
Тренер зробив хлопок:
– Тепер викидаємо ноги в сторони. У боксі головне – це ноги. На ногах тримається вся техніка боксу, і якщо ноги будуть слабкими або повільними, то це не дасть належного результату, не буде швидкості удару разом із силою. Ті боксери, у яких розвинені ноги, мають більшу перевага перед суперником на рингу. Адже без швидких і сильних ніг боксер не зможе рухатися, він буде вразливим і стане легкою мішенню. Саме тому на всіх тренуваннях йде велике навантаження на ноги, усе робиться в русі, кожна вправа.
Олег подивився, що роблять хлопчики і почав повторювати ті ж самі рухи, почав викидати ноги то вліво, то вправо, а потім вперед і назад. Він ніколи не робив такої вправи, тому виглядав трохи незграбним.
Тренер зробив хлопок, що означало: вправу закінчено.
– А тепер розминаємо руки.
Минуло всього двадцять хвилин тренування, а м'язи вже було розігріто. Попереду ж ще було багато вправ, які потрібно було виконати. Олег не відставав від інших, але вже відчувалася втома. Його переповнювали емоції, він боявся, що не зможе витримати тренування. Зараз, коли вже промайнуло чотири роки, те перше тренування закарбувалося в пам'яті, здається, назавжди. Тепер він тренується з тими хлопчиками, які залишилися, багатьох уже немає. Із двадцяти учнів одинадцять відвідують зал. І п'ятеро з них займаються тільки рік. Скільки вони будуть займатися? Можливо, рік чи два, а потім не витримають і підуть. Олег залишився, він зробив свій вибір. Уже зараз у нього були як перемоги, так і поразки, але перемог було все ж більше. Він займався після тренування одну чи дві години в залі, коли вже всі йшли додому. Тренер бачив це натхнення і часто мотивував його на те, щоб якнайкраще вдосконалити техніку боксу і стати витривалішим, кращим за інших. Коли вже втома учня була досить відчутною, тренер підходив до нього і мотивував для подальшого заняття, вчив не опускати руки.
Олег зараз відпрацьовує удари на боксерській груші. Йому вісімнадцять років. Він пригадує себе, яким він потрапив сюди, і порівнює із теперішнім, яким він став через свою наполегливу працю та прагнення до перемоги. Він став високим, струнким, підтягнутим. Дитячий голос змінився на дорослий, риси обличчя стали мужніми. У ньому вже не залишилося хвилювання, він став упевненим у собі, коли виходив на ринг, знаючи свої сили, швидкість, потужність. Став зовсім іншою людиною. Бокс дав йому в житті те, що не дав би інший вид спорту – він став людиною з "білим серцем". Зумів перебороти багато страхів і той, найголовніший, первинний страх виходу на ринг, перестав боятися боксувати з сильними суперниками й завжди спокійно дивився впевненим поглядом на кожного суперника, що стоїть в іншому кутку рингу. Його вже почали боятися інші боксери, знаючи, який у нього швидкий і точний удар. Багато хто під час виступу бачив його швидкість, і цього спортсмена почали боятися, але в цьому ніхто не зізнавався. Олег навчився під час бою краще аналізувати свого суперника, бачити його ходи на кілька кроків уперед, навчився випереджати.
Олег сам собі робив кілька додаткових тренувань у вільний час, які давали йому бажаний результат. Це було справжнє бажання і справжній вибір маленького хлопчика, який захотів стати боксером. Минуло чотири роки. Зараз він стоїть перед боксерською грушею, згадуючи ті моменти, коли він прийшов і нічого не знав і не вмів.
Олег відпрацював раунд і подивився на хлопців, на тренера, який стояв позаду нього і думав про своїх учнів, про те, хто наступним піде з боксу. Він хвилювався про те, що хлопчики, які займалися протягом багатьох років, можуть несподівано покинути бокс, піти із залу.
Олег подивися на годинник. Була лише одна хвилина на відпочинок. Він згадав ті моменти, як вперше прийшов до боксерської зали, як біг останнім за всіма учнями, не знав, як виконувати ту чи іншу вправу. Хлопчики бігли по колу, а Олег не відставав від них, не здавався, він не хотів нікому поступатися і так само не хотів, щоб на нього звертали увагу, бо він не може виконати вправу.
Тренер подивився на годинник:
– Хлопці, я вам даю п'ять хвилин для самостійного розігріву. Вам потрібно буде кожному придумати свої вправи і виконати їх.
Хлопці розійшлися по всьому боксерському залу, зайняли для себе зручні місця. Олег не знав, що робити, він був схвильований, тому залишився стояти на місці. Подивився на всіх і почав вигадувати рухи, втілюючи їх у дію. Погляд впав на одного хлопчика, який стояв в іншому кутку боксерської зали, потім подивився на другого, який стояв біля стіни, на третього, який зайняв собі місце біля гумової боксерської груші, зробленої з коліс, кожен починав щось робити. У кожного були свої вигадані вправи, які допомагали розім'яти м'язи й розігріти тіло, щоб під час тренування не отримати травму і не потягнути м'яз.
Минуло п'ять хвилин, і тренер знову вдарив у долоні. Усі вишикувались. Олег зайняв місце в самому кінці. На обличчях у хлопців була посмішка, це свідчило про те, що вони були позитивно налаштовані на тренування.
– Хлопчики, як ви себе почуваєте, – голос тренера був спокійним і товариським.
За усіх відповів Олексій:
– Тренере, у нас усе добре. Ми відмінно себе почуваємо. Ми боксери, ми не втомлюємося.
Відізвався Андрій:
– Так, як і завжди. У нас усе добре. Ми безсмертні боксери.
Антон звернувся до Андрія:
– У кого як. Я смертний боксер, а от ти, може, й безсмертний. І сьогодні не легке тренування.
Ігор:
– Сьогодні в нас попереду будуть спаринги, тоді й подивимося, хто і наскільки безсмертний.
Антон:
– Так, хлопці. Сьогодні побачимо, хто більш безсмертний, а хто менш. Я не буду нікого жаліти.
Тренер усміхнувся:
– Хлопці, не поспішайте. Сьогодні кожен покаже те, що він уміє. У нас будуть спаринги і бої безсмертних для безсмертних.
Ігор із викликом звернувся до всіх:
– Вам краще подумати про те, як дожити до кінця тренування, а не сперечатися про те, хто безсмертний, а хто ні.
Олег нахилив голову вперед, і тренер заспокоїв:
– Олегу, не хвилюйся. Це тебе не стосується. У тебе сьогодні перше тренування, тож можеш розслабитися. В тебе сьогодні буде легкий день, ти не будеш боксувати з безсмертними хлопчиками, які невідомо як доживуть до завершення тренування, чи взагалі вони доживуть до кінця. Я сьогодні буду перевіряти їхнє безсмертя.
Олег подякував:
– Дякую, а я вже подумав, що сьогодні мені не допоможе жодне безсмертя.
– Безсмертя одразу зникне, коли хтось пропустить перший удар, – Олексій був налаштований на справжній бій:
– Я буду захищатися від ударів, ніхто не зможе пробити мій блок, – попередив Андрій:
– Це добре, що у вас, хлопці, сьогодні гарний настрій і ви посміхаєтеся. Запам'ятайте, ніколи нікому не показуйте те, що вам боляче, тільки так ви зможете стати сильнішими за вашого суперника.