Це не ілюзія, створена нами, а проведені впродовж багатьох років дослідження вченими, — завершив його слова своїм пізнанням, що могло відрізнятися від задуманої Алексом пропозиції, одразу перейшов до іншого пояснення, — ось маленький приклад. Тобі потрібна шкіряна сумка. Ти йдеш у магазин, на всі боки миготять різні предмети одягу і так далі. Ти йдеш до того моменту, поки не натрапиш на потрібний тобі товар. Ти сам не помітиш того, як твої очі упруться в нього. Так само і дівчата без потреби не звернуть на тебе уваги. Вистачає одного погляду, щоб зрозуміти, що їй потрібно.
— Невже в такому маленькому проміжку може критися так багато інформації, — з подивом сказав Алекс.
— Абсолютно вірно. Ти починаєш розуміти мене.
— Звісно, без розуміння ні як не можна жити, — радісно відповів Алекс.
— Друже. Поговоримо про те прекрасне, що найбільше радує.
— Добре. Слухай, моя душа так плаче вечорами від смутку.
— Розумію тебе. Давай змінимо тему.
— Добре, нас не туди заносить.
— Алекс, ти звернув увагу, коли ми зайшли на пляж, на тих лежачих кішок?
— Ну, не особливо я розглядав усіх по колу, але так мигцем перекинув погляд на смагляві спини київських дівчат.
— До чого приклеїлося твоє око?
— На натовп лежачих киян, але найбільше я звернув увагу на більшу частину прекрасної статі.
— Ні. Будь уважнішим, і звертай увагу на те, що найбільше тебе хвилює. Так роблять київські кішки. Коли ми з'явилися на горизонті пляжу, на нас дивилися пильним поглядом усі, кому було не лінь підняти голову. Я себе відчув виставковим експонатом у музеї.
— З тебе можна виліпити славну статую.
— Гаразд, не будемо про банальності. Бачиш, ліворуч від тебе лежить на синьому рушнику брюнетка, а за нею поруч біля неї біля неї блондинка зі смаглявою шкірою. Одна схожа на монашку, а інша на розпусницю. Буває ж таке поєднання.
— Бачу, — Алекс обережно повернув у бік натягнуту шию страуса і усміхнувся як дитина.
— Стій. Не дивись на них у відкриту. Вони злякаються і втечуть від нас, і подалі.
— Якщо їм щось не подобається, то вони одразу тікають. Так не піде. З ними треба поводитися обережно і не робити жодних різких рухів і безглуздих слів. Усе має плисти по тихій воді ранкового світанку.
— Правда. Я не подумав про такі наслідки, — розгублено сказав Сергій.
— Я жартую. Не бери дурниць у голову, не втечуть вони. Ми просто не зможемо до них підійти. Вони нас поглядом відкинуть далі, ніж ми бачимо. У них є чари молочайної відмови.
— Щойно ми підійшли до пляжу, їхні погляди ковзали по нас знизу вгору.
— Розкажи. Що ти вже задумав.
— Така поведінка з їхнього боку означає лише одне. Вони перед нами запалили зелене світло, ми можемо спокійно під'їхати до них.
— Невже все так просто?
— Простіше не буває. Тепер обережно подивися вздовж мого правого плеча. Там компанія з трьох дівчат. Ти звернув увагу на те, як вони сміялися?
— Ні. Не звертав уваги на їхній сміх.
— Друже, ти мене лякаєш. Повертайся до реальності. Ти зі мною чи ні?
— З тобою, Сергій.
Не дивлячись на сказані слова другові, Алекс ще думками залишався в тому раптовому містичному випадку, де він, занурившись у темряву, зустрів невідомого Бродягу, який сам себе підставив під убивчий удар, загнавши його в кут з усіх боків. З одного боку були люди, з іншого служитель закону, з третього попереду огороджував Алекса Дніпро, а з четвертого, він був найнебезпечнішим, ним заволодів некерований страх. На превелику радість Алекс зміг виплутатися з незрозумілої жодною мовою ситуації, знову повернувшись у нашу реальність. Відбиток від події залишився в його пам'яті, і він же час від часу спливав перед очима, знову забираючи його вже не тілом, а думками в ту незрозумілу ситуацію.
— Їхній гучний наївний сміх сказав нам: "Хлопці підійдіть до нас — без вас сумно!".
— Ти вмієш читати чужі думки. Ні, на жаль, ти ніколи не звертав уваги на такі дрібниці.
— Друже. Зрозумій мене правильно. У дрібницях криється таємниця справжньої істини, запам'ятай це.
— Добре, я вже не тільки запам'ятав, а й уже встиг записати ручкою на руці.
Наші друзі уляглися як леви на полюванні і між собою продумували план захоплення їхньої славної уваги. За час їхнього обговорення нової стратегії минув час, тридцять сім хвилин. Сонце стало ще спекотним, червоними променями вогню поливало береги. Ще за кілька хвилин вони дійшли висновку. Висунув неординарний підхід до захоплення їхніх сердець:
— Треба взяти волейбольний м'яч і випадково кинути їм у голову і прикинутися, що це не ми зробили, а потім підбігти і як справжній чоловік підставити їм своє сильне плече і зробити словесний масаж.
— Можливо, це найкращий спосіб на даний момент, але не будемо поспішати. Може ще якась божевільна ідея з'явитися в наших дитячих головах.
Варіантів було сила-силенна, але тільки один міг бути правильним і відімкнути замок від їхнього замку сердець. Кидали слова в різні боки, а вони вже розлетілися пляжем, що показував їм можливі дії та протидії в їхньому справжньому психічному світі. Вишикувався цілий логічний ланцюжок у їхній уяві, проектуючи фантазії у справжній світ. Алекс і Сергій у цей час конструювали свій умілий план. Час минав і настав той момент, коли вони затихали. Їхня задумливість вкрала дві хвилини літнього часу, і Сергій знову підкинув ідею:
— Найоптимальніший варіант піти разом із ними, а там за слушної нагоди подарувати їм прекрасні слова, гадаю, вийде.
— Добре. Лев вийшов на полювання? З цікавістю на очах запитав Алекс.
— Я завжди на полюванні. Мої очі ніколи не дрімають, — з усмішкою сказав Сергій.
— Ти бачив, як чорненька залізла в сумку, взяла мобильник і подивилася на годинник?
— Звичайно, бачив. Таку кокетку складно випустити з радіуса свого поля зору.
— Ти починаєш звертати увагу на дрібниці?
— Звісно, звертаю. У мене є хороший учитель, — Алекс вдячно подивився в очі Сергія.
— Ти мене тішиш. Правильний вибір ти зробив. У майбутньому будеш більше розуміти і менше робити помилок.
На подив усім відпочивальникам дівчата раптово зібрали речі й почали йти після сказаних слів хлопців. Вони ніби почули їх і на відстані піддалися грі. Вони згадали слова Волоцюги, який передбачив їм зустріч із двома хлопцями, і почали танець загравання. Він її не передбачив, а підлаштував.
— Невже вони нас почули. Такого не може бути. Між нами відстань пів футбольного поля.
— Може це чари, а може психологія несвідомого, — тихо сказав Сергій.
— Тепер наша черга вставати і йти за ними.
Зібравши розкидані по пляжу речі, наші друзі перебігли по гарячому писку вздовж дороги на холодну землю, зупинившись босими ногами в тіні. Невідомим чином вони опинилися попереду дівчат. Чари дня або ж знову фокуси Волоцюги, який використав свою силу для вже неминучої зустрічі, прийшли в дію. Уздовж дороги перед ними вишикувалися в ряд величезні тополі. Вони стояли і прикривали їх листям від сонячних променів і птахів, що задивлялися в небі. Сергій і Алекс сповільнили крок, давши можливість незнайомкам наздогнати їх і скоїти злочин, познайомившись із ними. Їхні кроки однаково стикнулися в ритмі ніг із кроком дівчат, і з їхнього боку відразу полетів швидкоплинний ковзний погляд запрошення на знайомство.
— Ось вона, відчинилися двері, — сказав Сергій тихо Алексу.
— Зелене світло? Не впевнено запитав Алекс.
— Так.
Сергій повільно підійшов на зігнутих колінах, щоб здатися меншим, ніж є, і не злякати тендітних дівчат. Вони на нього подивилися і схвалили поглядом. Він заговорив із першою брюнеткою, тією самою розпусницею. Вона була найближче до нього. Відкинула пишне волосся на плече, подаючи йому, таким чином, знак залицяння, на який він мав відреагувати. Між ними почала розгортатися гра в піддавали. Раптово він почав розмову з найпростішого, що найбільше зачепило на гострий гачок його очей. Це була їхня засмага, отримана в подарунок від сонця, коли Бродяга його посадив на долоню. Він змішав на шкірі колір кави й молока. Її шкіра була ніжною і пружною, а на смак могла здатися молочним шоколадом, але до цього було дуже далеко.
— Доброго дня, загадкова незнайомка, — усмішка Сергія надала слову безпеку.
— Привіт, незнайомець, — відповіла сором'язливо прикриваючи рот рукою з довгими нігтями білого кольору.
— Сила твоєї засмаги притягнула мій погляд, а за ним уже мене. Я не зміг чинити опір твоїм чарам і залишитися за кадром сьогоднішнього дня у вигляді глядача в актовій залі. У тебе чудовий колір тіла.
— Так? Дякую за щирий комплімент.
— І в мене виникає запитання слідом за моїми словами. Ви часто їздите відпочивати на море?
— Ні. Не часто. Сьогодні нам пощастило якимось дивом натрапити на одного незнайомця. Так він нам із неба сонце притягнув і посадив на долоню. Ось від нього ми й отримали таку прекрасну і швидку засмагу на своєму тілі.
— Ні чого собі, ви ще вмієте жартувати? Вона сором'язливо посміхнулася.
Сказані слова брюнетки насторожили Алекса, і він задумався, але ніяк не змінив хід дій. Не можливо уникнути вже неминучого.
— До такого кольору тіла я ще використовую засіб для засмаги з вітамінами "С". Після нього колір лягає рівномірно і створює смачний вигляд. У мене така ніжна шкіра з народження. Богиня краси мене нагородила красою.
Алекс задумливо крокував біля друга коли друга дівчинка ховалася за подругою остерігаючись незнайомців. За короткий проміжок часу вони обидві зацікавилися Сергієм, а Алекс звернув увагу на іншу дівчину й одразу знизив швидкість на один крок, залишився позаду них милуватися черговим успіх друга. Принципом у спілкуванні було говорити ні про що. Дівчата самі пливли за течією слів у його тенетах, як сонні риби після тривалої омани. Вони почали розмову з найголовнішого:
— Мене звати Анастасія, а мою подругу Наталі. Для початку буде краще, якщо ми перейдемо з Ви на Ти.
— Добре, але для початку я озвучу наші імена. Мене називають Сергій, а мого друга Алекс.
У цей самий момент їх раптово щось їх налякало. Вони згадали Безхатченка, що зустрівся на їхньому шляху, який попередив про зустріч із двома хлопцями, і цю думку встигли впустити у свідомість і зрозуміти про зустріч, що вже відбулася. Дрімаюче сонце приспало їхню пильність. Вони злякалися. На плечі у Анастасії колихалася пляжна сумка, яку вона сильно притиснула до себе.