Майже двадцять хвилин ми витратили на прибирання.
Увесь час, що ми прибирали, Руслана молилася і молилася про те, що не встигла скуштувати таку смакоту. А я мовчала. Мені не хотілося розповідати про своє дивне видіння.
Після прибирання ми зібралися досить швидко. Раніше на сорок хвилин.
Руслана запропонувала зайти до хлопців, якщо вони теж зібрані, ми можемо виїхати, адже кілька хвилин нічого не змінять.
Стукаю в двері, мені відкриває Дмитро з кавою в руках.
-Ти де взяв каву?— відразу почала я допитувати Дмитра.
-В барі готелю замовив, мені прямо в номер принесли. А ти чому така переляка…,— він не договорив, а просто сповз на підлогу.
Віталік відразу здогадався, що щось не так.
— Ви готові? Швидко йдіть до авто! — скомандував Віталік, натягуючи штани.
Я не могла зрозуміти, що робити, піднімати Дмитра чи бігти до авто. Віталік показав
на двері ще раз.
— Йдіть до авто і робіть вигляд в коридорі, що ви сонні, позіхайте, пересувайтеся дуже повільно. Я попіклуюся про Дмитра. Зрозуміли?
Ми закивали і направились до виходу. Я перед кожною камерою готелю намагалася позіхати. Віталік погрузив на себе Дмитра і вийшов на стоянку через вихід для персоналу. Ми допомогли йому запхати Дмитра в авто та вкласти всі сумки. За першим же поворотом Віталік почав мене розпитувати.
— Що це було? Нам що насипали щось у каву?
— Ну… це… ну... і я розповіла їм своє видіння.
— Я не сильно у все це вірю, але дякую!
Я ж просто кивнула у відповідь.
— Що будемо робити далі? В нас сплячий Дмитро, не закрите питання по торгівлі органами і моя найліпша подруга з глюками. Ситуація так собі, — досить серйозно виговоролися Руслана.
— У мене не глюки, а видіння. Торгівлею органами має займатися прокуратура, ми тут до чого? А Дмитро в дорозі проспиться, поки доїдемо до моря, його відпустить. Ми ж їдемо на море? — уточнила я у Віталіка.
Той просто кивнув.
— Затока, так Затока, треба від цього всього відпочити. — Він поправив сидіння і сильніше натис на педаль газу.
Вже практично за містом Віталік подзвонив якомусь мужику, розповів, що з нами трапилося і попросив звернути увагу на адміністраторку готелю. Також повідомив, що нас кілька днів не буде в місті.
Доїхали за шість годин, дорога була не дуже вільною, бо перед вихідними.
Дмитро продовжував спати і головною проблемою стало те, що ми не знали, де його будинок в Затоці. Віталік спробував його розбудити, але той просто щось промукав і продовжив далі сопіти. Поїздивши містом, ми вирішили запаркуватися максимально близько до моря, щоб Дмитро, коли прокинеться міг швидко нас знайти.
Ми з Русланою відразу побігли до води. Теплі хвилі лоскотали ноги. Не зважаючи на те, що на вулиці був пізній вечір, на пляжі гуляло досить багато людей.
— А якщо Дмитро буде всю ніч спати, ми що тут до ранку будемо? Я їсти хочу, — порушила вечірню тишу Руслана.
— Я б теж не відмовився щось поїсти, — погодився Віталік.
Ми пополоскали ноги в теплій морській воді, а Віталік навіть поплавав. На все про
все пройшла година часу, коли раптом ми почули якийсь шурхіт позаду нас.
Всі відразу обернулися і почали вглядатися в темряву і тут з'явився Дмитро. Мені було його шкода, він виглядав як медвідь після зимової сплячки і ледь-ледь переставляв ноги. Вибравшись з машини на пляж, він хвилин п'ять роздивлявся навколо, намагаючись розібратися, де він є. Хотів щось у нас запитати, але вийшло
якесь незрозуміле мичання. Склалося враження, що він забув, як розмовляти.
Всі посміхнулися, але мовчали. Просто чекали, що буде далі. Дмитро постояв ще кілька хвилин, нарешті видавив з себе фразу:
-Де я?
-Поки ти спав, ми привезли тебе в Затоку, вирішили не віддавати на органи.
То де там твій будинок? — запитав Віталік.
— Ну-у-у, там, — і він просто махнув рукою вліво.
— О це дуже зрозуміло. Ти зможеш показати дорогу? — відразу уточнив Віталік.
Дмитро кивнув, розвернувся і пішов сів назад в авто, ми дружньо послідували за ним. Від'їхали від пляжу метрів двісті і Дмитро такий:
— А скільки зараз годин і який день? Мої квартиранти поїдуть у суботу після десятої ранку. Голова болить жахливо, може станеш біля аптеки, я куплю таблетку?
— Дуже добре. Зараз тільки дві години ночі, що ми будемо робити до 10:00 ранку? А ще я теж дуже хочу їсти, — не стримала я свої емоції.
— Ми можемо поїхати в нічну кафешку і поїмо, і побудемо до ранку. Я виспаний, — іронічно відповів Дмитро.
З цією ідеєю погодились всі. Віталік спочатку став біля аптеки, а потім, від'їхавши не дуже далеко, зупинився біля нічного кальян-бару. Тускле світло, точніше напівтемрява, дуже оригінально і гарно підсвічується барна стійка, в повітрі аромат дині і шоколаду. Мій шлунок аж забурчав. Хотілося сісти за стіл і закомандувати: "несіть їжу всю, яка є, і швидко"!!!
Столи стояли під стіною, середина залу була порожня, мабуть для танців. Людей не багато, в одному кутку парочка закоханих обнімалася, а в другому кінці залу – компанія з шести чоловік. Ми всілися за середній столик. Підійшла дівчина— офіціантка невеликого зросту з досить відкритим декольте. Хлопці відразу оцінили наряд дівчини. Дмитро навіть забув про головний біль і просто витріщився на офіціантку. Вона ж не засоромилася ні на грам. Видно робота в такому місці і виріз на кофтині її вже давно не бентежить, просто звикла, що чоловіки витріщаються, а ще це додаткові чайові. Вона привіталася, розклала меню, ввічливо посміхнулася і хотіла була піти, але Руслана її затримала.
— Підкажіть, будь ласка, що у Вас є з приготованих страв, щоб довго не чекати?
Офіціантка задумалася, а потім запропонувала гамбургери, суші та салат. Все потрібно готувати, але це те, що можуть принести якнайшвидше. Ми вибрали по гамбургеру і салату.
Віталік віддав Дмитру ключі від машини і замовив собі бокал пива. Ми з Русланою підтримали Віталіка і теж замовили собі по бокалу пива. Дмитру ще трохи боліла голова і оскільки він тепер за кермом, то замовив собі зелений чай.
Наша нічна вечеря тривала години півтори, спочатку принесли холодного пива, потім салати і нарешті гамбургери. Кухня в цьому закладі виявилася достатньо смачною, чи то ми були сильно голодні, але з'їли все із задоволенням. Потім замовили ще по бокалу пива, потім ще по одному і о п'ятій ранку ми вже покидали кафешку. Попхалися знову гуляти біля моря.
Ми з Русланою — веселі і п'янючі, Віталік був менше напідпитку, чи то мені
просто так здавалося, а от Дмитро просто з нас тішився.
Увесь час, що ми сиділи в кафе, Руслана постійно просила Віталіка, щоб він щось розповів про себе. Година доставання завершилася згодою, він здався.
Виявляється, він вже був одружений, але його дружина загинула два роки тому в автокатастрофі. В авто в'їхав п'яний водій, який виявився місцевим суддею. Звичайно рідні його дружини та Віталік не змогли нікому нічого довести, але він після цього випадку завів дуже багато корисних знайомств.
Віталік дуже важко переживав втрату, бо дружина була ще й на четвертому місяці вагітності. Довгий час пив до стадії валяння під забором. Спав і на лавочках в парку, одним словом, опустився до алкоголіка. Одного дня його побачив рідний дядько, який і забрав до себе на роботу. Мотивував це тим, якщо тобі ніхто не зміг допомогти, то ти стань тією людиною, яка допомагає.
З алкогольного коматозу дядько його виводив у дуже цікавий спосіб. Закрив на два тижні у якійсь кімнаті, де стояли тільки стіл, ліжко, відро, два стільці і шафа забита книжками. Телевізора не було. Їсти йому приносив двічі на день. Спочатку Віталій кричав, матюкався, потім плакав, а потім просто змирився і прийняв рішення жити далі.
Після виходу з коматозу його відправили на пів року на навчальні курси, які він пройшов досить вдало, а вже згодом дядько забрав до себе в СБУ.
Перший рік він займався звичайними розслідуваннями, а вже пізніше його перевили у спеціальний підрозділ, де він зараз і працює. Вони ведуть великі справи, які
пов'язані з безпекою держави. Наш геопристрій – це теж частина його роботи, а
от "сіра папка", яку ми йому показали, стала бонусом, або точніше ще однією справою про змову у вищих колах медичної сфери країни.
Розповідь Віталіка нас не лише вразила, а дала зрозуміти, що він на нашому боці.
О шостій ранку на пляжі практично нікого не було. Лише трохи далі ми зустріли чоловіка з металошукачем, який бродив по березі та збирав, загублені туристами, прикраси. Цікавий спосіб заробітку.
Я думаю, що в той момент кожен з нас подумав про геопристрій, але всі мовчали, ніхто не мав бажання знову піднімати цю тему.
О сьомій ранку на пляж починали сходитися туристи. При чому більшість якісь бабусі, молодь в цей час ще спить.
За годину нас почало морити на сон. Хлопці запропонували поспати кілька годин в машині, а після десятої їхати до Дмитрового будинку. Так як особливого вибору не було, ми погодились і пішли спати в авто.
Я прокинулася від того, що хлопці про щось розмовляють. Віталік розповідав Дмитру про те, що йому дзвонили з роботи і повідомили про те, що адміністраторку готелю вже затримали.
Виявляється вона давно товаришувала з заступником головного лікаря, з яким познайомилась випадково в готелі, пізніше через свого коханця – директора готелю ввійшла з ними в долю і допомагала збирати інформацію про людей, яких вони відправляли на органи. Більшу частину жертв обирали з самотніх або бідних людей. Вони добре знали кому і скільки заплатити, щоб справу в поліції перестали розслідувати. А найстрашніше, що в процесі були задіяні такі люди, що ніхто ніколи б не подумав. Як з'ясували, то систему торгівлі налагодив помічник міністра економіки, але, щоб не афішувати про це на увесь світ та не створювати прецидент для виникнення міжнародного скандалу або інших незрозумілих проблем з сусідніми країнами, його тихенько зняли і примусили покинути Україну. Я так зрозумів, що він відкупився. Коли затримали Аліну, то вона не довго соромилася і вже на другий день здала всіх, кого могла, за умови, що вийде через 18 років, замість пожиттєвого терміну. Таке в нас правосуддя. Не знаю, як, але Директор готелю вийшов "сухим із води", на нього не було ніяких доказів та й Аліна стверджувала, що він був "не в темі".