Зустріч із незнайомцем відкрила їм очі на справжній світ людини.
Під шум листя вони повернули голову вгору, у бік дерева, а потім назад на незнайомця, а він якимось уже чином провалився крізь землю. На його місці залишилися дві великі ямки від зимових черевиків. Він зник, залишив по собі білу хустинку на лавці, на тому місці, де вона не повинна була стояти.
З якихось причин дві чарівні дами не надали значення сказаним словам. Вони розвернулися і пішли в тому напрямку куди йшли до зустрічі з ним. Перша рукою погладила чорну сумку, що висіла на плечі, а інша подивилася з посмішкою на будівлю, що стояла вдалині.
Глава 6
Так було задумано
Пляж ліниво розлігся домашнім покривалом перед ногами Алекса і Сергія та встиг дати притулок усім охочим киянам на своїй щоці відпочити від усіх турбот на острові в Гідропарку. Багатьом киянам острів став рідною домівкою, вночі і вдень люди Києва не бажали залишати його територію і проводили багато днів у його теплих неупереджених простих домашніх руках. Для майбутніх гостей він завжди був готовий прийняти і обігріти їх. Ніхто не бажав залишати острів, але потрібно було повертатися до звичайного життя міста. Усі кияни, приходячи на пляж, лягали ближче до води, а дехто прямо завалювався стопами у воду і засмагав до заходу сонця, лежачи наполовину в Дніпрі, насолоджуючись делікатним відчуттям хвиль і невидимим вітром, протираючи тіла вологою водяною серветкою, охолоджуючи час від часу від сонячної засмаги, яка лягала і так на смагляву шкіру відпочивальників. Не далеко від пляжу під охороною високих дерев у тіні стояв не великий синій кіоск газованої води. У ньому працювала молоденька буфетниця маленького зросту з короткою стрижкою і великими молдавськими очима, яка перейшла від корінних молдаван за маленькими генами з минулих поколінь, які минули, в наш час. Здавалося, вода не пахне, але за такого спекотного сонця вона набула вельми специфічного аромату, який зібрав біля себе велику чергу охочих скуштувати напій, що розбурхав літаючими бульбашками в склянці питної води. Її злегка солоний аромат миттєво тонкою хвилею розлетівся пляжем і приманив усіх відпочивальників своїм неповторним смаком злегка солоної води. Від черги з відпочивальників пляжу розліталися на всі боки крики маленького словесного бою за склянку простої газованої води. Ніхто не хотів довго стояти під сонцем і чекати, поки ті, що стоять попереду, в розпалку насолодяться виспівуваною миттю, ковтаючи не поспішаючи холодну воду. Не відходячи від прилавка і не поспішаючи, вони пили воду біля буфетниці, перекидаючись з нею ще й слівцями. Люди юрмилися біля прилавка і наступали один одному на пальці ніг. Усі хотіли втамувати літню спрагу. Той, хто вже встиг насититися склянкою води, задоволено лежав на березі Дніпра з виваленим нам сонце черевом. Піщане поле відпочивальників було намертво всіяне киянами, що лежали на ньому. Серед них були різні за статусом, віком люди. Ніхто ні на кого не звертав уваги, окрім молодих тигриць, які лежали на пляжі поодинці. Тигриці це красиві приголомшливі киянки, які оглушали не звичайною своєю красою. Дівчата, немов втомлені кішки після важкого тижня, проведеного на роботі в кабінеті, тепер не соромлячись лежать на пляжі, оголивши пружні, смагляві тіла. Виставляючи напоказ пишні стегна, засмаглі груди і тонкі талії. Чудову зовнішність ніколи не можливо приховати від людського ока. Вона завжди прослизає через одяг і всі моральні заборони дідусів, бабусь, матерів і батьків. Як би жінкам не хотіли заховати свій жіночий ідеал, він завжди знайде двері назовні і покаже себе всьому світу. Від подарунка природи неможливо сховатися. Незвичайність форм завжди привертала увагу. Тіла київських тигриць підкуповували погляди перехожих, які ще йшли на мосту. Усі можуть на них дивитися, але ніхто не може до них торкатися. Повага — закон киян. Вірність і відданість своєму жіночому початку і почуттю любові. Кохання це вірність. Перебуваючи цілий день на пляжі під кінець дня вони перестають соромитися сонячних очей, оточуючих і грайливо показують своє тіло перевертаючись з боку на бік, демонструючи ідеальні форми жіночої магії. Поводяться вони на пляжі так ніби навколо них нікого, крім них, немає, не помічаючи людей, вони стають ще прекраснішими, завжди залишаючись усередині скромними і вірними дівчатами. Краплі сонця обережно приземляються на ніжну шкіру і за маленький, відведений їм проміжок часу танцюють на поверхні смаглявих тіл. Спочатку на животику роблячи за одне приємний масаж відпочивальникам-кішкам, а потім повільно спускаються на стегна і не хоча вони сповзають до стоп ніг, а там помирають зі сльозами в озері задоволення. Київські тигриці тихо муркочуть і радіють пелюсткам сонця, що спустилися з неба на їхні тіла, що роблять їм приємний відпочинок не тільки живота, а й усього тіла. Їхні засмаглі тіла прикрашає шовковисте волосся. На пляжі однієї дівчини, що лежала на білому простирадлі, було нічне волосся, в іншої — пшеничне, у третьої — шоколадне, у четвертої, а вона вирізнялася найбільше, волосся було трав'яне. Усі кольорові кішки лежали вряд, немов живий екзотичний сад. Краса народжується з доброї душі і добром вона живе. Краса — шедевр незрозуміла своїм тяжінням і чудова своїм виглядом, і вона не зобов'язує ні до чого, ось це справжня краса. Тіло ніколи не старіє, старіють ідеали. Вони затримуються в минулому і там живуть, залишаючи нас від життя, що йде в ногу з часом. Для нього немає меж захопленню і задоволенню. Натхнення може бути лише в одному жіночому слові або жесті. На тему жіночої краси було написано багато книжок, віршів, випрасуваних із глини статуй жіночих силуетів. Скільки письменників віддалися спокусливій темі приємної для роздумів краси жіночої ідеальності. Про неї можна писати все життя, а дивитися на справжню красу можна вічність. Воно й створило частину нашого світу. Краса незвідана сила, і невідомо яка це сила. Кішки, що лежать на пляжі, іноді погладжують себе руками, доповнюючи і позначаючи всі частини жіночої вишуканості тіла. Заховані груди, тендітні плечі, вкриті шовковистим волоссям ніжні кисті рук, привабливі стегна, загалом створюють жіночий ідеал київських красунь, що лежать у на пів оголеному вигляді на пляжі острова в Гідропарку. Усі на них дивляться не відводячи очей. Годинами і днями на них можна витріщатися або цікавитися не порушуючи заборон і насолоджуючись спокоєм.
Сергій босою ногою ступив на теплі піщинки. Втомленим поглядом окинув боки берегів мружачись від денного світла. Алекс обережно крокуючи по гарячому писку, наздогнав двома кроками свого друга і тихим голосом сказав:
— Не поспішай. Подивися навколо себе, ти бачиш, скільки чарівних кішок ніжиться на сонці, що плаче? Воно, напевно, перебуваючи високо в небі, плаче від побачених перед собою так багато жіночих тіл і страждає від тієї обмеженості, що не дає йому самому особисто доторкнуться до прекрасної жіночої чарівності, пускаючи на землю гіркі сльози жовтих променів.
— Так, бачу, ти маєш рацію, друже.
— Розлігшись на пляжі тигриці ще цікавіші, ніж у житті. У них уся краса на виду. А ми прості хлопці, і це добре, — радісним голосом сказав Алекс.
— І це означає лише одне, уперед, — голосно закричав Сергій.
Він кинув віртуозно свої речі в бік берега ближче до води. Вони розлетілися і на піску з сумки вибігло квіткове покривало, розстелившись просто біля ніг Алекса. Він швидко протер очі, думаючи, що йому весь концерт пляжного розстеляння привидівся і всього цього не було, але після того, як руки сповзли наврочення, сподіваючись побачити брехню, воно ще й випросталося, і натягнулося по краях. Сергій не шкодуючи свого голосу з криком полетів до води розмахуючи на всі боки руками. Він відштовхнувся від землі й одним стрибком долетів до середини Дніпра, а там уже руками вперед пірнув у прохолодний потік води. Алекс спокійно підійшов до берега, поставив ноги у воду і побачив перед собою у воді на глибині колін незвичайну рибу, яка пропливала в воді, палаючи яскравим, зеленим світлом. Це була та сама нічна риба, яку всі хочуть побачити. Вони зустрілися поглядами, і він пірнув у річку. Через кілька хвилин купання, хлопці миттєво вилетіли з води і уляглися на покривало.
— Подивися навколо так багато чарівних дам лежить на пляжі. У мене душа співає і не затихає, — сказав Сергій лежачі на покривалі.
— Так. У цьому, напевно, наш сенс життя. Бути поруч із божественними створіннями.
— Ти маєш рацію, мій друже. Знаєш, я дійшов висновку, що обираючи дружину, ми обираємо собі долю.
— Абсолютно вірно. У твоїх словах щира правда.
Після сказаного в Алекса виникло питання, на яке він ніколи не звертав уваги:
— Сергію. Як ти розумієш, що дівчина хоче з тобою познайомитися? Як ти бачиш у ній те своє, яке тобі потрібне.
— Як вони, так і ми відчуваємо серцем свою душу схожу на нашу. А бажання познайомиться я легко визначаю за її кришталевими очима. Ми повинні їй підходити за почуттями і природними інстинктами і тільки після цього дівчина окине своїм поглядом зверху вниз, давши нам зрозуміти про запрошення поговорити з нею.
— Так виходить, вони перші запрошують нас на побачення? Задумливо запитав Алекс.
— У якомусь сенсі так. Вони перші кличуть нас до розмови, а ми вже приймаємо, їх запрошуємо і кличемо на вечірню прогулянку. Все просто. В її голові стоїть інстинктивний аналізатор. Перше, вона спочатку аналізує тебе з ніг до голови, чи підходиш ти їй чи ні. І ще як би це не звучало, але жінок багато і в кожної свої потреби. Одна потребує захисту, інша — любові, третя — фінансових коштів, четверта — тілесних утіх і так далі.
— Не зупиняйся, продовжуй, мені цікаво, — в очах з'явився блиск.
— Ми звертаємо увагу на те, що нам найбільше необхідно в житті. Всередині нас прокидається потреба, вона живе в підсвідомості, а коли вона прокидається, то не поспішаючи запливає в нашу свідомість, виділяючи енергію для її задоволення. Це не чари, а просто наука, але, а потім вони вже нас пускають у свій внутрішній світ для спільного задоволення бажань.
— Ти хочеш сказати, — не дав договорити Алексу Сергій перебив його, завершуючи розпочате речення, — так.