Молода дружина його постійно принижувала, придиралася до кожного його кроку, завжди забирала всі зароблені гроші і витрачала їх на косметику, одяг, не завжди навіть дитині щось купувала, головне було задовольнити свої забаганки. Постійно жалілася всім навколо, що чоловік дуже мало заробляє, як їй з донькою важко доводиться, навіть налаштувала його батьків проти чоловіка. Молодий юнак, будучи закоханим в Аліну, не сильно розумів, що відбувається навколо і як його психологічно принижують. Через рік він вже почав потроху
випивати, стало важко повертатися в квартиру, де ти постійно в чомусь винен, а в двадцять років ще так важко зрозуміти, що те, що відбувається навколо, не є нормальним. Вже на другий рік його випивка перейшла в стан постійного сп'яніння і в один прекрасний день психіка хлопчини не витримала наступного скандалу.
Аліна не довго за чоловіком сумувала, вже через два місяці знайшла собі нового Васю. При чому відбила його у дружини, не подивилася на двох маленьких дітей. Перець пожив з нею не довго, десь пів року і втік назад до дружини.
Через місяць блондинка зібрала свої лахи, лишила доньку мамі і "рвонула" жити в місто. Влаштувалася спочатку в готель на ресепшн, а вже через місяць вона була адміністраторкою готелю. Всі співробітники здогадувалися, що вона спить з власником готелю, але не пійманий – не злодій. Персонал її боявся, бо стерва ще та.
Я, коли до неї доторкнулася, побачила обличчя людей з сірої папки: побачила, як вона знущається над своєю донькою, обзиває та б‘є її. Видно не просто так я її зустріла, починаю вірити в долю.
Коли ми зайшли в номер, я відразу почала всім переповідати про адміністраторшу Аліну. Найдивнішим у моїй розповіді був опис видіння, потім довелося ще 15 хв. пояснювати, чому це відбувається і доводити всім, що про них я нічого не бачила. Коротко кажучи, з горем навпіл від мене відчепилися. Тепер потрібно вирішити, що будемо робити далі.
Віталік відразу зрозумів, що є шанс притиснути тих, хто стоїть за викраденнями людей. Наче і хороші новини – ми можемо вийти на організаторів, але пояснення з видіннями дуже дивне, в суді його не використаєш.
— Давай сюди свою сіру папку, думаю, я знаю, кому ми її віддамо. Вчора мій знайомий слідчий якраз вийшов з відпустки, він точно допоможе. А ви поїдете в лікарню і продовжите свої лікарняні до кінця місяця.
Я тільки нагнулася до сумки з документами, як у номер постукали. Всі одночасно
подивилися на двері. Тиша… Постукали ще раз.
— Доброго дня. Це обслуговування, Вам передали десерт від адміністрації готелю.
Я підійшла до дверей і обережно її відкрила. На коридорі стояла чорнява дівчина з розносом, на якому лежали дуже гарні десерти. Від одного погляду на них побігла слина, хоч я тільки поїла.
— Ох, яка краса. Дякую! Передайте Аліні велику подяку, — відповіла я і забрала у дівчини рознос.
Всі відразу забули про те, хто куди спішив і накинулися на ласощі.
Я знову повернулася до розмови, — Дім, хто тобі дзвонив вранці?
— А це Шеф, я йому дав твій номер, щоб мене не відстежили. Він натякав на те, що мені пора вже на роботу повертатися, ледь до 1-го числа відпросився. Тому потрібно до кінця тижня всі питання вирішити.
Хвилин за двадцять ми зібралися та налаштувалися йти. Віталік з документами поїхав в одну сторону, а ми з Дмитром і Русланою в поліклінніку, продовжувати лікарняні. Ми практично вийшли, як прозвучав телефонний дзвінок. Це був Назар.
— Привіт. Ви там як? Думаю, подзвоню, запитаю, що нового? Мене шеф відрядження заслав за те, що я роботу прогулював.
-У нас все те саме, бігаємо, ховаємося, а от про відрядження не подумали. Це ідея, я б звалила на Каріби чи Багами, — засміялася Руслана.
— Це твій брат дзвонить, — і передала мені слухавку.
-Привіт. А я думала ти про мене вже забув. Рада чути тебе. В нас все наче добре,— відповіла я, стримуючи свої емоції.
— Я дзвоню розповісти про свою сьогоднішню зустріч на вокзалі.
— І хто ж це був?
— Ніколи не здогадаєшся… — Пауза. — Я зустрів одного з тих лікарів, ну-у з санаторію. Я піднімався на екскаваторі, а він стояв навпроти і спускався. Мене аж перетіпало, як я його побачив, йому пощастило, що він донизу їхав. А ще поряд начальник мій був, я себе стримав. Він мене теж впізнав… доїхав донизу і зник в метро. Добре, що я тут на один день, а потім на два місяці на новий об'єкт, це моє покарання.
— Це не покарання, а можливість тебе не вмішувати і закрити всі наші проблеми. Ну добре, давай. Бувай!
-Бувай! Назар поклав слухавку, а я розповіла хлопцям, в якому місті Назар зустрів лікаря. Дмитро відійшов у бік і давай кудись дзвонити, а після розмови наказав сідати в авто.
Було прийнято рішення зайнятися пошуком квартири на місяць, бо лишатися
в готелі виходить трохи дорого.
Дмитро подзвонив якійсь своїй знайомій рієлторші і вона пообіцяла знайти до понеділка нам житло. Біля метро ми розділилися, Дмитро пішов у своїх справах, а ми поїхали до мого будинку за речами. Я наче зібрала все найнеобхідніше, але валіза виявилася важкою. Русланин чемодан був не легший. Віталік допоміг погрузити наші речі в багажник і ми виїхали назад до готелю.
РОЗДІЛ 24. ГОРИЩЕ
Їхали ми по місту дуже повільно, зупинялися на кожному перехресті, як на зло, всі світлофори були червоні. Дорога, яка займала хвилин 25-30, тривала годину.
— Я хочу кави, взмолилася я. Може станемо десь в кафешці.
Всі зі мною погодилися і ми зупинилися в кав'ярні на проспекті.
Поки ми всідалися, подзвонив Дмитро, він запитав, де ми і куди йому під'їхати. Не пройшло й десяти хвилин, як він доєднався до нас в кафе.
— Всім привіт. Я віддав "сіру папку" в потрібні руки, процес запущено.
Дмитро хотів ще щось додати, але підійшов офіціант. Він ставив на стіл напої і мене знову накрило видіння.
Маленький хлопчик грається у пісочниці, поряд сидить жінка похилого віку, його бабуся. Вона тримає в руках якісь папери та розповідає малюку, куди вона їх сховає. Розповідає, що це дуже важливо, що він, коли виросте, має обов'язково їх знайти та забрати собі. Хлопчина давним-давно забув цю розмову і не розумів, як це важливо.
Зараз йому 22 і він живе на орендованій квартирі, вкалує на двох змінах, щоб оплатити житло. Батьки п'ють і чекати від них допомоги безрезультатно. У видінні я бачу, як бабуся кладе документи на горищі, під дощички, неподалік входу на дах. Там документи на будинок та на земельну ділянку біля міста. Бабця боялася віддати ці документи своїм дітям-алкоголікам, тому з надією розповідала про них онукові.
Коли я побачила це видіння, то відразу захотіла розповісти про папери хлопчині. Але я не була впевнена, що він буде мене слухати і зрозуміє, про що я. Поки всі обговорювали наші подальші дії, я роздумувала про те, як натякнути офіціанту про його скарб від бабці.
Хлопчина через чотири хвилини підійшов з кавою, і я така, наче не звертаю на нього уваги:
— Як би я хотіла зараз поїхати до бабусі, залізти на дах і влаштувати там будиночок, як в дитинстві. А на горищі повісити гамак. Відкрити велику старовинну скриню і переміряти старі речі. А ще в мене під дахом завжди були складені всі нички, я там ховала біжутерію і кольорові камінці. Для мене тоді це були справжні скарби. А ще гроші з листочків. Ви мали такі скарби?
Мої друзі глянули на мене, як на припадочну. Вони говорять про вбитих людей, а я про бабусине горище.
— Тебе, що бере зранку?— здивувалася Руслана. Ти ж минулого разу в селі кричала, що це ж…па географії і тобі потрібно швидше повертатися в цивілізацію. Дивні в тебе бажання, я б краще поїхала на море. Літо майже закінчується, а я була в селі, в лісі, в дивному санаторії, а от море якось минула. Може поїдемо, поки чотири дні вихідних?
Хлопчина офіціант після моїх слів згадав про бабусину розповідь, про горище і документи. Не знаю, поїде він за тими документами чи ні, але десь сильно в глибині душі я щиро вірила, що він скористається цим шансом і вирішить питання з житлом.
Лише після випадку з офіціантом до мене дійшло, яка в мене здібність.
Бентежило лише те, що видіння якісь такі випадкові і я не знаю ще, як їх контролювати. А ще стало так приємно, я ніби й людині допомогла, й при цьому зовсім не напрягалася.
-А давайте справді поїдемо на море!!— перервав мої думки Дмитро. – Наші питання практично вирішені, ми маємо чотири дні часу і я думаю, заробили собі нормальний відпочинок. Ваші речі в багажнику авто. У мене є невеличкий будиночок в Затоці, я правда здаю його, попрошу не брати нікого кілька днів, можемо ним скористатися. Поїхали!!!
— Ого, Дмитро, то ти мажор, будинок біля моря. Ідея класна. Я згодна.
Ця ідея нас відразу оживила. Було прийнято рішення поїхати до готелю, забрати всі свої речі і в три години зустрітися на ресепшині.
РОЗДІЛ. 25 НА ДОРОГУ
Ми з Русланою практично зібралися. Та що там збирати — одну кофту і двоє трусів, раптом пролунав стук у двері. Ми переглянулися:
— Ми ж домовилися зустрітися в три години, що їм потрібно, — почала бормотіти я по дорозі до дверей.
Але ні, це знову були з обслуговування номерів, нам від адміністрації передали ще один подарунок. В номер досить впевнено зайшла молода білява дівчина з розносом, на якому стояла корзинка з фруктами та десертом "тірамісу". Кімнату відразу наповнив солодкий аромат. Дівчина лишила рознос на столику, попрощалася і вийшла. Я простягла руку до десерту і не встигла я посмакувати, як мене знову охопило видіння. Я побачила, як моя однокласниця Аліна посипає їжу якимсь дивним порошком, при цьому розмовляє по телефону і впевнено обіцяє комусь привезти на вечір ще чотири людини. Ця ж невидима сила наче здавила мені руку і я так розгубилася, що випустила піалку з десертом. Руслана витріщилася на мене і не могла зрозуміти, що зі мною діється. Збоку мої рухи були схожі на якісь нервові конвульсії. Руслана швиденько кинулася до мене і хотіла допомогти все підняти, але я якимось незрозумілим рухом махнула вверх рукою і зачепила ще й піднос з усіма десертами, який з брязкотом рухнув на землю.
Приваблива смакота перетворилася на незрозумілу "кашу-малашу". Ми завмерли… Хвилин дві була тиша, потім моя подруга просто важко зітхнула і пішла по смітник.