Він повідомив, що сьогодні ввечері ми знову маємо повторити занурення, але вже з повною відеозйомкою та коментарями про наші відчуття під водою. Розповів, що ми маємо знайти якийсь старий скарб місцевого лікаря — він ненароком підслухав розмову нашого шефа по телефону. Отакі новини.
Цього разу я вирішила книгу не відкривати, повернусь додому, тоді погортаю. Так буде безпечніше.
РОЗДІЛ 15. СОКИРА
Близько 20:00 вечора ми знову, сівши у той бус, виїхали до річки. Але цього разу почали занурення ближче до мосту. Бродили майже дві години, у Роми вже почав сідати в костюмі акумулятор, коли він ненароком натрапив на якийсь незрозумілий предмет. Махнувши мені, щоб я підійшла і підсвітила, він почав діставати. Це було щось схоже на здоровенну сокиру. Не знаю, як за тих часів воно називалося, але важила вона кілограмів десять і була вся розписана якимись ієрогліфами. Це дійсно Романова супер здібність, постійно знаходити зброю. Ледь витягши її з води, він перший побіг показувати свою знахідку шефові. Я теж хотіла йти за ним, але якась невідома сила тримала мене на місці. Я спробувала зробити один крок, другий, але не змогла. Тоді я занурилася у воду і почала мацати руками по дну. З води я дістала ще залишки двох металевих коліс та щось схоже на наконечник списа. Потім ще частину черепа та кілька інших кісток. Там точно загинув якийсь воїн, який не зміг подолати дорогу через річку, або загинув десь раніше, а течія принесла його саме в це місце.
Шеф був дуже задоволений, але я чудово розуміла, що це не те, що він шукав. Я не знаю, якою він володів інформацією, але думаю, що він добре знав про ті книги, але не мав повної інформації про їхню справжню цінність та створення.
Склавши наші знахідки в авто, ми поїхали до готелю. Директор попросив за годину зібратися і повідомив, що будемо їхати додому. Мені не дуже подобався варіант поїздки на всю ніч, але додому я хотіла більше, ніж лишатися в Польщі. Тим більше я мала ще одну книгу, яку, навіть, не гортала.
Довго стояли в черзі на кордоні, цього разу майже чотири години, і ось нас пропустили. Ще шість годин подорожі і ми дісталися до міста. Сьогодні нам дали вихідний, а завтра знову на роботу, писати звіти... Отак минув ще один тиждень.
Коли я вийшла на роботу, Роман відразу розповів, що ми знайшли якусь особливу сокиру, вона єдина в усьому світі й на ній написані магічні символи, які трохи стерлися й їх вже не видно, але та сокира наче якогось сильного мага з дуже давніх часів.
Цікаво, хто ж знає сьогодні, чия та сокира. Хто знає, що вона саме давнього мага... Але я вирішила не розчаровувати Романа і промовчала.
Дописавши всі звіти, я вже збиралася додому, але вирішила таки зайти до шефа і запитати, що ж ми таки знайшли. Його в кабінеті не було, вийшов у лабораторію, тому я просто сіла чекати, коли він повернеться. На столі лежали цікаві записи, листок А4 і на кожному якісь незрозумілі мені знаки. Я спробувала в них розібратися, крутила, дивилася з усіх сторін, навіть думала, що буде якесь видіння, але глухо, аж не цікаво.
Директор повернувся і застав мене, як я розглядаю ті символи.
- Ну як успіхи, щось зрозуміло?
- Ні, геть нічого. А Ви зрозуміли, що вони означають?
- Ні, віддам експертам, хай вони розбираються. Ти щось хотіла від мене?
- Так, я хочу в понеділок на годину затриматись. Ви дозволите, маю владнати одне особисте питання.
- Ну-у-у, добре. Все гаразд? Сподіваюсь, що нічого серйозного?
- Та ні, так незавершена справа...
- Ну добре. До побачення.
- До побачення. Гарних вихідних.
Я вже майже вийшла з кабінету шефа, як мене знову накрило видіння, прямо так вчасно...
Стоїть жінка у чорному вбранні біля здоровенного вогнища і шепоче якісь дивні слова. Я зовсім не розумію, що вона говорить. Я намагаюсь розібрати її мову, але це марно. Лише після того, як вона кидає у вогонь якийсь порошок і на сокирі, що була в її руках, починають з'являтися ті дивні символи, я розумію, що то чорна магія. Навпроти неї стоїть жінка у білому вбранні. Вона також шепоче слова і з другого боку ручки сокири з'являються інші символи — то закляття білого мага. Завершивши ритуал, жінки віддають сокиру високому мускулистому чоловікові. Коли він бере її в руки, символи засвічуються яскравим світлом і переплітаються між собою, а потім переходять на чоловіка, наче врізаються в його шкіру. Отримавши зброю, чоловік киває "дякую" і, за— цибнувши на коня, зникає прямо перед лісом.
Жінки розходяться, навіть, не прощаючись, в різні сторони. Моє видіння зупинилось. Воно тривало кілька секунд, і здалося, що я на хвильку зупинилася у дверях. Керівник відразу:
- Ти щось забула сказати?
- А-а-а, мені здається, то символи з білої і чорної магії, але ніби перемішані між собою, — наче вдумливо промовила я.
- А це варіант, треба спробувати попрацювати ще в цьому напрямку.
- Добре, до побачення, — промовила я швиденько і зникла за дверима його кабінету.
Цікаво, до чого ця сокира. Я ж наче книжки находжу. Тепер що будуть видіння про сокиру? Я не встигла подумати, як знову мене перенесло в невідомі часи.
Той самий кремезний воїн веде бій з високим і досить дужим чоловіком — чорним магом, і використовує при обороні ту ж саму сокиру з ієрогліфами чи знаками. Вона, відбиваючи кожен удар мага, світиться то чорним, то білим світлом. Нарешті, їхня битва скінчилася. Виснажений маг загинув від проклятої чи то заклятої зброї і впав на землю. Воїн, переступивши його тіло, зайшов до старенької хатини, в якій він шукав один єдиний предмет — книгу. Загорнувши її у шматок шкіри, запхав за пазуху і вийшов, зацибнув на коня і зникнув знову у напрямку лісу. Потім я бачу, що він мчить дорогою до великого міста, сидячи на возі з якимсь старим дідом. Прямо перед мостом їх зустрічають військові. Розпочинається битва і чоловік, падаючи у воду разом із тою сокирою, вдаряється головою об камінець і гине. Діда також вбили. Військові забирають все, що було на возі, а це скриня з якимсь посудом, кілька діжок з маслом і одяг. Це все звозять до табору, де збирали всі награбовані речі. їхній скарбник, сивий чоловік невисокого зросту, мав дуже цікаву рису характеру — постійно щось крав для себе. І саме він поцупив скриню з тої підводи і потяг до річки закопувати під камінцями з надією, потім відкопати. Він навіть не знав, яка книга знаходиться в тій скрині. Повертаючись до табору, він ненароком розбудив вартового, який спросонку не впізнав діда і прибив. Отак книга опинилася у воді і не на одне десятиліття. Я за кілька хвилин переглянула цілий історичний фільм. Мені починає ставати страшно. Чи то реальність, чи то вже якась хвороба в моїй голові. Якщо чесно, я вже почала сама себе грузити думками, що може це в мене так проявляється якась шизофренія. Картини були настільки реальними, що складно повірити в те, що бувають такі чіткі і конкретні видіння. Я почала серйозно задумуватися про те, щоб записувати всі ті речі, які зі мною відбуваються у якийсь щоденник, чи записник. .. Бо це все справді було дуже дивно.
Повернувшись додому, я ледь стримувала себе, щоб не виговоритися коханому. Мені так хотілося з кимось
РОЗДІЛ 16. ДВІ МАГІЇ
Я десь тиждень не наважувалася відкрити свою нову знахідку. Мені дуже хотілося туди зазирнути, але страх, що я не зможу балакати чи то ще щось, мене постійно зупиняв. А найголовніше — я не знала, в кого розпитати про ті книги. Інформації про їхнє існування не було ніде. Зрештою, наважилася переглянути нову книгу аж перед святами. В нас мали бути три вихідних. Сергій вмовляв мене поїхати з ним до його батьків у село, але я відмовилася. Я насправді трохи прихворіла, мене продуло під кондиціонером, тому я побоялася завести застуду його батькам. Вмовила його їхати самому, а я вже залишуся вдома і буду лікуватися. Так і зробили.
Нарешті, я сама самісінька у квартирі. Поклавши коло себе телефон про всяк випадок, я вмостилася на ліжку і взяла до рук третю книгу. Вирішила відкрити лише три сторінки. Першу, десь посередині та останню. Сторінки книги були наче з тканини, досить товсті та сірувато-рудого кольору. Хоча вони могли такі стати з часом. Перша сторінка була розділена навпіл горизонтальною лінією. Верхня частина містила невідомий мені алфавіт написаний білими літерами, знизу алфавіт був написаний чорним кольором. Нічого особливого. Я горнула далі і розкрила книгу всередині. Там було написано якісь дивні речення також навпіл як білими, так і чорними символами. Найдивніше було те, що, дивлячись на ті невідомі символи, я розуміла, що там записано. То було закляття пошуку втрачених речей. Я аж посміхнулася. Це вийшло випадково, чи так мало бути?? Я задумалася... Перечитавши закляття, людина має сказати, що саме вона шукає. Я в цей момент подумала про те, як і звідки взялися ці книги, хто саме і чому їх так ховає. Я подумала про "особливі книги" і в той же момент, я перестала чути звук телевізора, який працював поруч. Отже, третя книга впливала на такий орган чуття, як слух.
Я вхопила пульт почала клацати по каналах з надією, що щось зміниться. Ні... Тиша. Цікаво, а це надовго? Трохи заспокоївшись, я вирішила відкрити останню сторінку. Там були намальовані два янголи білий та чорний. І розповідалося про те, що будь-яка людина на планеті може читати цю книгу, але вона бачить лише одну частину напису, тобто, якщо людина зла та корислива по своїй суті, вона може читати лише темні закляття, якщо ж доброзичлива та відкрита, то бачить білу магію.