Однак мені здається, що ноги потрібно ще трохи прокачати.
Олександр:
– Мене мій рівень влаштовує. Я не маю жодних претензій до того, скільки я тисну. Якщо всередині мене щось відгукується і підказує, що мені потрібно тиснути більше, ніж я тисну, то я над цим замислююся і починаю тиснути більше. Я з самого початку тренувань і донині дійшов до такої ваги й коли відчув, що вистачить, то вирішив зупинитися. Я не займаюся жодним професійним видом спорту. Я не бігаю. Я не їжджу на велосипеді і не беру участі у змаганнях і тому в мене немає потреби стільки піднімати. Я простий хлопець, який приходить у зал і качає м'язи для свого обраного рівня. У мене немає жодних певних критеріїв тренування. І я не з тих, хто приходить у зал і йде до максимуму при цьому, не беручи участі ні в яких змаганнях. Комусь це подобається, а комусь ні, і кожен сам обирає, чи працювати на всі сили і йти до максимуму, чи просто приходити до залу, тренуватися у своє задоволення. У мене свої цілі відвідування тренажерного залу. Для мене це новий світ.
Сергій:
– Зал став для тебе святим місцем?
Олександр:
– Так, зал став для мене саме святим місцем, він дав багато чого в житті, того, що я б ніде не міг узяти. Він змінив моє життя, і я вдячний залу. Якби не він, я вже казав, у мене було б зовсім інше життя, а цього життя я б ніколи не впізнав, а воно краще за попереднє, у ньому більше сенсу, користі, задоволення.
Сергій:
– Згоден. Багато хто сам собі встановлює планку. Я теж вирішив прийти прокачати себе і стати сильним, і я через деякий змінився не тільки зовні, а й усередині себе. У мене вже зовсім інше ставлення до всього світу. У мене теж інший напрям відвідування залу. Раніше, на самому початку, були думки дійти до величезних ваг і тиснути так, як тиснуть професійні спортсмени, а потім я подумав, що я ж не вони і жодним професійним спортом не займаюся і не буду, і тому іноді наважувався підвищувати свою робочу вагу, і це так само приносило свою втіху, а ось працювати на знос і дійти до максимуму я не наважився. У кожного своя мотивація.
Олександр:
– Так. У когось – прийти в зал і стати великих розмірів та дійти до своєї максимальної ваги. А потім взагалі перестати тренуватися, або ж змінити себе. А після неї, коли людина доходить до своєї мети, в неї одразу все змінюється, багато речей стають нецікавими, і вона перестає ходити до залу. У мене мета – дійти до свого рівня і далі тренуватися протягом життя. У мене немає таких цілей: прийти в зал і підняти сто кілограмів, а потім більше не приходити. Ні, у мене усе по-іншому. Я розумію, що доходячи до своїх висот багато хто може втомити і потім перестане хотітися взагалі відвідувати тренажерний зал, і тому я не виснажую себе на максимум і далі продовжую тренуватися.
Сергій:
– У всіх сил є своя межа, і рано чи пізно вони закінчуються. У когось, може, через рік, а в когось – через десять років, а то й більше, але настає момент, коли доводиться зупинитися. Це так як закінчується день, у всього є свій відведений проміжок часу.
Олександр:
– Тому себе потрібно берегти. І свої сили теж, і не витрачати їх всі відразу, а поступово йдучи до своєї мети і своїм шляхом. Прийшовши до залу можна місяць тренуватися на межі можливостей, а потім покинути його. Якщо ж тренуватися в міру, то так можна й надалі відвідувати зал ще довго.
Сергій:
– Я дуже часто помічав, як у зал приходять різні спортсмени, вони тиснуть якомога більше. І їхня мотивація – наступного тижня витиснути ще більше, ніж вони тиснули на попередньому тижні. Для них результат два або п'ять кілограмів також є досягненням. Це їх мотивує ще більше, і вони далі продовжують іти до якогось певного рівня, але коли вони доходили до свого максимального рівня, то переставали ходити до залу. Можливо, це була їхня мета – дійти до максимуму і перестати відвідувати зал?
Олександр:
– Так, це була їхня мета, і дійшовши до неї їм уже стало не цікаво. Дійшовши до мети все змінюється, і до чогось вона втрачає інтерес, більше не хоче нічого і зупиняється. Відбуваються радикальні зміни, і так само багато до чого зникає інтерес, щоб щось робити. Якщо не поставити наступну мету, спрямовану на продовження своєї справи, людина перестає йти далі, і тому більше не приходить до залу, а в мене мета – тренуватися все життя.
Сергій:
– Я б теж, коли прийшов у зал і у мене була б мета піднімати жим лежачи сто двадцять кілограмів, і коли б я вичавив цю вагу, то я б потім не знав, що робити далі, адже зробив те, що хотів робити, і більше мені нема чого робити. Але в мене ще є мета тримати себе у формі і далі продовжувати тренуватися.
Олександр:
– Потрібно розуміти свої цілі та бажання, щоб потім не було проблем, а різко припиняти тренуватися не можна. Це призведе до негативних наслідків. Якщо ти, приміром, підняв ті бажані сто двадцять кілограмів, тобі потрібно далі продовжувати тренуватися, але вже з меншими вагами, а не зупинятися на досягнутому.
Сергій:
– Я розумію, про що ти зараз говориш. Знаю, якщо різко перестанеш ходити в зал, то потім буде не по собі, і невідомо, в який бік мене понесе, якщо я перестану відвідувати тренажери.
Олександр:
– Так. Ніколи не слід різко зупиняється і звертати з дороги, необхідно скидати швидкість до повної зупинки, а для цього потрібен час.
Сергій:
– Так.
Олександр:
– Ні, ні, у мене немає вищого рівня. Я ж уже тренуюся протягом року і за цей рік я вивчив себе досить добре з різних сторін і зрозумів, що мені потрібно. Можливо, тобі краще влаштуватися тренером у тренажерний зал і ти будеш усім, хто приходитиме сюди, підказувати, що їм потрібно робити та давати мудрі поради.
Сергій:
– Дякую тобі за пораду. Я так само думав над тим, щоб прийти працювати в зал, але це не моє. Мені потрібно пройти якийсь певний шлях для того, щоб давати поради. Я так само тренуюся, як ти, самостійно, і ні в кого не навчався. Не закінчував жодного навчального закладу. Не пройшовши шлях спортсмена від новачка до майстра спорту, який розуміє набагато більше, який знає, що підходить і як потрібно правильно тренуватися, у мене немає таких прав. От якби був би такою людиною і тренувався з самого дитинства і цим жив, як живе багато людей, і це було б моїм сенсом життя, займатися спортом, то я б погодився йти працювати в тренажерний зал. Хочу тобі сказати, що я не в змозі давати поради іншим людям, а ось своєму другові щось порадити можу. Як вони на мене дивитимуться, якщо я підходитиму до них і розповідатиму, як правильно тренуватися, водночас я самостійно займаюся протягом року. У мене немає жодних досягнень у спорті.
Олександр:
– Я не знаю, як вони реагуватимуть. Можливо, вони реагуватимуть так само, як і я, відмовляючись від твоєї допомоги та послуг. Навіть якщо вони безкоштовні. Я сам не погоджуся тебе слухати і брати до уваги твої поради, а тим паче – ще думати над тим, що ти мені сказав. У мене є своя голова, і я самостійно ухвалюю рішення, як мені потрібно правильно тренуватися. От якщо б ти був майстром спорту з якогось виду спорту, то в такому разі я б ще задумався. Я б так само поставився в тому випадку, і якщо в тебе був би такий великий життєвий досвід у спорті та досягнення, а так насправді я сам прийшов, я сам тренуюся, я сам іноді навіть придумував якісь вправи, яких ніколи не робив. Мені це подобається, і від цього я отримую задоволення. Я самостійно розвиваюся.
Сергій:
– Які ти придумав самостійні вправи? Усі вправи вже давним-давно придумані і давним-давно вже все розписано, від початку до кінця. Усі м'язи, які є в тілі людини, всі описані в книгах, як і те, як їх правильно прокачувати. Уже стільки літератури існує про спорт, що мені потрібні багато життів, щоб це все прочитати і потім засвоїти. Що ж ти такого нового почав вигадувати, те, чого інші не знають?
Олександр:
– Я з тобою згоден, що все вже написано. Були моменти, коли я звертався за допомогою до Інтернету, але це вже після того, як самостійно щось придумав, а потім уже це все десь бачив та інколи переглядав і дивився, правильно я роблю чи ні, і в більшості випадків це було правильно. Адже мені ніхто не показував, як правильно це робити, як правильно розминатися, я до всього доходив сам. Просто піднімав руки, ноги і робив так, як це можна зробити. І тому я вважаю, що я сам це придумав.
Сергій:
– Як хочеш, так і вважай, це твоя справа. Якщо ти сам усе це почав робити, то можна сказати, що ти самостійно для себе придумав вправи.
Олександр:
– Я сам для себе придумав розминку, і я працюю так, як мені подобається.
Сергій:
– Молодець, що ти самостійно тренуєшся і ні в кого не питаєш порад. Не кожен зможе так тренуватися. Більшість із тих, хто приходить у зал, одразу починає питати, як, що робити, і каже, підкажіть, покажіть, розкажіть, навчіть і проведіть мене за ручку. І так потрібно кілька місяців показувати і розповідати, щоб людина чогось навчилася. У кожного своє ставлення до тренувань, хтось хоче самостійно тренуватися, а це ті, у кого немає можливості тренуватися з тренером, і є ті, у кого є така можливість, і вони віддають перевагу тренуванням із тренером. Я нікого не засуджую, у кожного свої можливості, а бажання одне. Усі хочуть тренуватися.
Олександр:
– Цікаво. Я сам так вирішив, я сам вибрав, я сам тренуюся, я сам за себе несу відповідальність. Якщо зі мною щось трапиться, то ніхто в цьому не буде винен, що хтось якось не так показав, що потрібно робити, я сам себе створюю, і всі похибки – це мої проблеми.
Сергій:
– Добре, я зрозумів твій настрій на спорт і те, що ти не потребуєш поради, а все робиш самостійно.
Олександр:
– Хвилини відпочинку минули, ми заговорилися, а нам уже потрібно робити перший підхід на присід ніг. Я думаю почати розминку з п'ятдесяти кілограмів, а там уже будемо додавати по п'ять і десять кілограмів, і так з кожним підходом. Як ми будемо себе почувати, так і будемо робити. На ноги не станемо робити велике навантаження.
Сергій:
– Добре, починай робити перший підхід.
Олександр:
– Ну, бери ось диски, вони біля тебе висять на гачку. Один диск одягай зі свого боку, бери диск п'ятнадцять кілограмів, а я зі свого боку одягну теж п'ятнадцять кілограмів. І не забудь одягнути захисний замок.