Хто перший? Я чи ти?
Сергій задумався:
– Давай я почну перший підхід із десяти кілограмів, а ти вже після мене зробиш вправу. Я думаю, цього разу ми не будемо так різко змінювати наростання ваги як інколи буває.
Олександр:
– Добре, не будемо робити. Це вже мене тішить, що в тебе більше не буде таких думок одразу змінювати навантаження вдвічі більше. Спочатку беремо десять кілограмів, а потім візьмемо гантелі по дванадцять кілограмів. А наступна вага у нас буде чотирнадцять і шістнадцять кілограмів. Головне, правильно робити вправу, а то я помічав, що іноді виходить неправильно зробити вправу, і за цим потрібно стежити.
Сергій:
– Я вже тренуюся дуже довго і розумію, що і як робити. Можна просто розводити прямі руки вбік або ж трохи зігнути в ліктях і так само робити вправу. Завжди все потрібно робити повільно. Це я чудово знаю. У мене все добре з технікою виконання кожної вправи. Я багато перечитав літератури та переглянув відеороликів. Я знаю, як потрібно тренуватися. Не переживай, що я можу неправильно зробити.
Олександр:
– Добре, якщо ти будеш робити щось не так, я тобі обов'язково підкажу і покажу. Якщо ти не зможеш підняти, і тобі буде важко, то я тебе підстрахую.
Сергій:
– Мене не потрібно страхувати на таких вагах. Якщо щось буде не так, я обов'язково тобі скажу.
Сергій узяв гантелі й ліг на лавку. Зробив один підхід. Олександр одразу за ним ліг на лавку і зробив підхід, а це було десять разів, і він десять разів розвів руки. Наступна вага була дванадцять кілограмів. Відпочивши дві хвилини, вони знову по черзі зробили вправу. Наступний повтор вправи був з чотирнадцятьма кілограмами. Вправа була легкою, і кожен відчув, як зумів з невеликою вагою прокачати грудні м'язи.
Олександр:
– Ти на місце кладеш гантелі?
Сергій:
– Так. Звичайно, на місце, а що?
Олександр:
– Так завжди було і має бути, все повинно бути на своєму місці, а не розкиданим по всьому залу, щоб інші могли тренуватися і не шукати, що і де лежить. Після залу в мене вдома завжди все лежить на своєму місці і я ніколи нічого не шукаю.
Сергій:
– Я теж завжди все кладу на місце. Там, де взяв, туди й кладу.
Олександр:
– Це правильно, що в тебе такого немає. Ти бережеш як свій час, так і інших. Тому, хто після тебе приходить у зал, не доводиться по всьому залу шукати те, що має лежати на місці, а воно у сусідньому кутку.
Сергій:
– Я про те саме, все завжди має лежати на своєму місці.
Олександр:
– А тепер давай повернемося до нашої вправи. Уже минуло дві хвилини і потрібно робити наступний підхід. Це легка вправа.
Сергій:
– А найголовніше – корисна, після неї легше дихати.
Олександр:
– Продовжуємо тренуватися.
Олександр першим зробив підхід. Одразу за ним Сергій швидко ліг на лавку, зробив вправу, не забуваючи правильно дихати, швидко встав, подивився на Олександра і запитав:
– А які в тебе на сьогодні плани?
Олександр:
– Зранку були одні, а ось зараз я вже не знаю, що буде через годину. Сьогодні якось моя стабільність порушилася, і все змінилося.
Сергій:
– Можливо, ти давно не робив вправи з великим навантаження і тобі потрібно відпочити.
Олександр:
– Не заперечую. Сьогодні вихідний і я планував дещо відремонтувати вдома. Але зараз я розумію, що мені краще піти погуляти і подихати свіжим повітрям, чи спочатку все зробити по дому та ввечері вже піти погуляти, а то самі лише робочі дні та ввечері тренажерний зал насправді трішечки стомлює.
Сергій:
– І тому ти сьогодні такий злий. Тепер я зрозумів, чому ти мене так сварив за моє запізнення. Ти втомився і тобі потрібен відпочинок.
Олександр:
– Не втомився я, і не злий я.
Сергій:
– Тоді тобі терміново потрібна прогулянка.
Олександр:
– Може, я в чомусь поспішив, і в мене зараз такий стан, і це нормально. До вечора минеться.
Сергій:
– Поки ми не почали робити вправу, я б ще хотів сказати, а то можу забути.
Олександр:
– Я ще можу вислухати тебе, поки є сили слухати.
Сергій:
– Дякую.
Олександр:
– Кажи, я тебе уважно слухаю.
Сергій:
– Іноді потрібно прогулюватися і не жити в такому поспіху. Можна настільки себе завантажити, особливо роботою і завзятим ставленням до всього, і ти будеш пропускати найпрекрасніші моменти, і так твоє життя непомітно пролетить, а потім, коли озирнешся, то позаду себе нічого не побачиш із того, що ти зробив, а насправді нічого не робив, щоб щось було.
Олександр:
– Так, я іноді таке за собою помічав, що буває недовго, щоб підняти голову і подивитися навколо себе і побачити світ, а він повз мене проходить, а я йду далі і особливо більше нічого згадати, але зате я отримав свій результат.
Сергій:
– Іноді потрібно відпочивати, твою мету вже досягнуто. Завжди після досягнення мети потрібно робити невеликий відпочинок, а потім набиратися сил і далі йти своєю стежкою.
Олександр:
– Так, а я на це якось не звернув уваги, і багато чудових моментів життя пішли, а я їх і не помітив.
Сергій:
– Так не роби, нічого прекрасного з життя не потрібно відпускати, а то все перетвориться на туманне проходження від мети до мети, а потім, ти не будеш від досягнутого отримувати задоволення. Я не знаю, як тобі, а мені б воно вже не потрібне було, коли так минає життя, без задоволення.
Олександр:
– Ти хочеш сказати, що крім роботи я більше нічого не роблю для отримання від життя задоволення?
Сергій:
– Так воно і є. Ти багато працюєш, а от відпочинку в тебе взагалі не було, і ти зараз уже починаєш губитися і не знаєш, чи тобі потрібно відпочити, чи відкласти усі твої справи на потім, вони точно нікуди не втечуть.
Олександр:
– Головне, щоб життя не привалило, як це може зробити штанга, ось тоді точно буде важко.
Сергій:
– Я кажу цілком серйозно, що тобі потрібен відпочинок, а ти все жартуєш і жартуєш. Це не жарти, коли в твоєму житті немає відпочинку від усього, що ти робиш. Нехай це навіть важлива робота, але й від неї потрібно відпочивати, а не бігти попереду всіх подій. А вже з новими силами, можливо, у тебе вийде все набагато краще.
Олександр:
– Так. І тому я сьогодні хочу увечері піти погуляти і подихати свіжим повітрям.
Сергій:
– Це правильне рішення, на відпочилу голову легше думати, і з'являються свіжі думки. Коли бігаєш з роботи в зал і так протягом року, то ти скоро зміниш свій ритм і він стане іншим, і тобі сподобається жити без відпочинку.
Олександр:
– Так, потрібно призупинитися.
Сергій:
– Я бачу, як ти живеш, і в мене колись таке було, і я настільки сильно розігнався, що потім сам ледве не врізався в роботу і хотів від усіх втекти, щоб мене ніхто не бачив і було таке, що я відмовлявся від роботи. Я зрозумів, що так діла не буде й почав пригальмовувати. Потрібно сповільнювати ритм життя, а потім, коли настане момент, знову полетиш до своєї мети і, можливо, до нової. Як у залі потрібно змінювати ваги, щоб не було важко.
Олександр:
– Треба щось поміняти.
Сергій:
– Потрібно. І якнайшвидше, а тому мені іноді здається, що ти скоро опинишся в такому становищі, що потім будеш дзвонити і просити, щоб я прибіг тобі на допомогу.
Олександр:
– Не буду я такого робити. Я не буду дзвонити тобі і просити про допомогу. Що я такого в житті можу накоїти, щоб потім тебе кликати на допомогу?
Сергій:
– Розігнатися і не зупинитися, а втома може від такого життя, і зі своїх причин, переслідувати тебе дуже довго, і тобі мало чого буде хотітися, і ти через силу волі, а не задоволення, далі будеш продовжувати так жити.
Олександр:
– Я зрозумів, досить уже філософських думок. Це так на тебе зал вплинув чи ти й раніше таким був?
Сергій:
– Ні, я раніше був зовсім іншим, а зал насправді мені додав мудрості і я почав набагато більше цінувати в житті, ніж до тренажерного залу. А з тобою потрібно провести невелику бесіду, щоб ти щось зрозумів, і переоцінив, і почав по-іншому думати.
Олександр:
– Не потрібно зі мною проводити жодних бесід, я це все знаю, можливо, не завжди звертаю увагу.
Сергій:
– Тобі потрібен відпочинок.
Олександр:
– Гаразд, потім побалакаємо на цю тему, коли будемо повертатися додому, а зараз продовжимо тренування і зробимо присід зі штангою.
Сергій:
– Добре, давай.
Олександр:
– Ти готовий чи далі продовжуватимеш балакати?
Сергій:
– Мені подобається розмовляти.
Олександр:
– Розмовляти – це добре, і ділитися досвідом, але зараз нам потрібно продовжити тренування. Як я бачу, твої ноги ніби ніколи не присідали.
Сергій:
– Не кажи такого, це на вигляд вони худі, а раніше були ще худішими. Я завжди, коли приходжу в тренажерний зал, роблю вправи на м'язи ніг. Можливо, на вигляд вони не такі накачані, але я можу піднімати досить непогані ваги.
Олександра:
– Які ж непогані ваги ти можеш тиснути?
Сергій:
– Можливо, тебе це налякає, але в мене вийшло підняти сто десять кілограмів. Ти уявляєш, я сідав із вагою сто десять кілограмів.
Олександр:
– Це хороший результат.
Сергій:
– А ти скільки піднімаєш? Так само, чи більше?
Олександр задумався:
– Скільки я витискаю? Ну, востаннє, коли я тиснув, це було дев'яносто п'ять кілограмів. Але на більше у мене чомусь не вистачило хоробрості. Може, я міг витиснути набагато більше, але я так почав припускати, що мені достатньо цієї ваги для того, щоб прокачати ноги.
Сергій:
– А чому ти не хочеш качати ноги з більшою вагою?
Олександр:
– У мене немає такого бажання. Мені подобаються мої ноги. Я не хочу, щоб вони були великого об'єму. Якщо я почну присідати з великою вагою, то мої ноги почнуть збільшуватися в об'ємі, і я потім буду ходити і перекачуватися з боку в бік, а мені це не подобається.
Сергій:
– Це справжня причина чи ти просто боїшся зробити більше з більшою вагою?
Олександр:
– Ні, я не боюся. Мене все влаштовує, у мене немає жодних претензій до самого себе і до своїх ніг. Якщо б вони були меншого розміру або ж були набагато слабшими, і я тиснув п'ятдесят кілограмів, як це було на самому початку, то я б замислювався над тим, щоб збільшувати вагу жиму ніг. Чому ти так подумав?
Сергій:
– Чому так подумав? Мені здалося, що ти боїшся брати великі ваги зі своєю статурою. Можна було б ще додати трохи ваги. І це дасть ще кращий результат.
Олександр:
– Я не хочу великі ноги. Мені цього достатньо. Чому ти хочеш, щоб я тиснув більше?
Сергій:
– У залі потрібно тренуватися і піднімати максимум. Я розумію, що, можливо, ти дійшов до певного рівня і він тебе влаштовує.