А тренування тим часом триває. Тренер наполягає на тому, щоб хлопчики відпрацьовували удари на швидкість та реакцію, на ухил від удару суперника, а до цього вони виконують різні спеціальні вправи, які допомагають швидше реагувати на дії суперника та робити протидії, щоб захистити себе від завданого удару. Якщо боксер не встигне захистити себе від удару, він може опинитись на підлозі, а це може бути завершенням. Тому удосконалення майстерності займає довгі роки. Так відпрацьовується реакція, а вона обов'язково потрібна, оскільки дії суперника можуть бути різноманітними і удар може бути нанесеним як знизу, так і збоку чи спереду, і треба за мить зрозуміти, звідки буде завдано удару, і вжити правильних дій. І ось вона – справжня майстерність боксу, що відпрацьовується роками завдяки виконанню різноманітних вправ та наполегливій роботі.
У залі боксери витрачають багато сил, і це відбувається протягом годин тренувань. Вони не можуть ні про що думати, окрім боксу, адже їм не можна відволікатися на різні інші думки, думки, які не мають відношення до боксу, а тільки заважають боксувати, адже боксер, який думає про щось інше, що не належить до боксу, вже втрачає перевагу під час поєдинку через зайві думки. Тренер працює з кожним хлопчиком і його психологічним станом, щоб він був зосереджений на боксі, на тренуваннях і ні на що, окрім боксу, не відволікався, постійно думав про те, що буде робити суперник, а тренер робить все можливе, щоб хлопчики перемагали і ставали чемпіонами.
Тренер займається не тільки фізичним вихованням, а й психологічним, який має велике значення. Він виховує стійкість до навантаження, нанесених суперником ударів. Багато хлопчиків падають на підлогу, тікають від суперника, а інколи починають плакати, і тренер робить усе можливе, щоб підтримати кожного та зробити його сильнішим, витривалішим, стійкішим до змагань та поєдинків на професійному рингу боксером. Кожен хлопчик хоче стати видатним боксером, але тільки одиниці можуть пройти цей шлях до кінця, витримавши все те, із чим доведеться зіткнутися на своєму шляху.
Олег зробив кілька кроків уперед, але ще нікого не бачив. Звуки ставали голоснішими, і він перестав чути самого себе та свій внутрішній голос. Олег чув своє серце, стукіт якого співпадав з луною від ударів. Усередині почала лунати мелодія тиші й задоволення. Йому одразу полегшало, на обличчі Олега з'явилася легка посмішка, і він зрозумів, що в цьому залі є щось його. Звуки, що лунали з боксерського залу, були приємними, роздавалися натхненно й водночас хвилююче. Хлопець зрозумів, що до цього дня він мав лише приблизне уявлення, що таке бокс.
Юнаку залишилося зробити ще кілька кроків, і нарешті він побачить того, шлях до якого був такий довгий.
Високий широкоплечий чоловік стояв з опущеною головою, розмірковуючи над чимось. Він був одягнений у коричневий светр і спортивні штани, а на ногах було спортивне взуття чорного кольору. Олег подивився на нього й завмер на місці. На мить йому захотілося просто піти, щоб його ніхто не побачив. Олегу стало дуже страшно. Він не знав, як підійти до тренера, який про щось думав, не звертаючи уваги на маленького хлопчика.
Хвилювання було настільки великим, що хлопцю здалося, що він буде заїкатися при розмові. Та все ж йому було приємно поспілкуватися з такою людиною, але думки і хвилювання були невловимими. Важко було зосередитися на одній думці, але він знав, що потрібно спочатку сказати звичайні слова, такі як: "Добрий вечір".
Олег думав, а тренер у цей час повільним кроком наближався. Не помітивши хлопця, тренер пішов у своїх справах до кабінету, що знаходився далі по коридору.
Олег не знав, що йому робити, говорити. Він подивився на порожній коридор і подумав: "Тренер мене не побачив".
Посмішка перетворилася на легкий сумнів. Йому стало сумно. Він стільки часу й сил витратив на те, щоб подолати самого себе та прийти до боксерської зали, почати займатися боксом, що зараз стало ніяково. Він не може повернутися додому, так і не сказавши жодного слова.
Олег подумав: "Якщо так має бути, то нехай так і буде".
Хлопець не пішов до кабінету за тренером. Посміхнувшись, став чекати, коли тренер повернеться.
Минуло кілька хвилин. Олег стояв і не рухався. Раптом пролунав звук кроків, і з-за рогу вийшов тренер. Олег зробив на зустріч кілька кроків і сказав:
– Добрий вечір. Вибачте, підкажете, де тут боксерський зал. Я хочу записатися на бокс, – на останніх словах Олег почав заїкатися.
Тренер подивився на хлопчика вольовим поглядом:
– Добрий вечір. Я тренер. Ви хочете записатися на секцію з боксу?
Олег усміхнувся:
– Так, я хочу записатися на бокс.
Тренер:
– Як вас звати і скільки вам років?
– Мене звуть Олег, мені чотирнадцять років.
Тренер:
– Мене звуть Олександр Миколайович. Я тренер у цьому боксерському залі.
– Приємно з вами познайомитися.
Тренер:
– Ви раніше займалися спортом?
– Ні, я тільки вдома роблю різні вправи, віджимаюся.
– Добре, зараз у нас триває набір хлопчиків. Для того, щоб почати займатися боксом, вам потрібно буде завтра прийти о третій годині дня, це молодша група, і провести з нами тренування. Я на вас подивлюся, як ви займатиметеся, і тоді вже ухвалю рішення, а так я нічого не можу сказати.
– Дякую, я завтра буду, – промовив Олег.
– Візьміть із собою спортивний одяг. Для початку цього вистачить, – мовив тренер.
Олег усміхнувся і відповів:
– Спасибі вам велике. Я завтра буду о третій годині.
– Головне не запізнюватися. У нас ніхто не любить запізнюватися на тренування, – зауважив тренер.
– Так, я вас зрозумів. Дякую.
Тренер кивнув:
– Тоді до завтра.
– До побачення, – видихнув хлопець.
Тренер пройшов біля Олега, направляючись до залу, зупинився й подивився на маленького хлопчика, очі якого від хвилювання бігали. Коли Олег побачив тренера, то не знав, куди дивитися. Він хотів подивитися на тренера, але не насмілювався, постійно відводячи погляд.
Тренер – це та сама людина, яка найбільше хвилюється за свого боксера. Він працює зі спортсменом, виховує, проводить різні бесіди, вкладає частину свого життя, віддаючи майже всі свої сили, щоб учень навчився боксу.
Тренер хоче, щоб його боксер здобув перемогу. Він постійно спостерігає, дивиться, вчить і робить зауваження. Іноді дає неймовірні навантаження. Це потрібно для того, щоб ще більше зрозуміти можливості учня. Тільки завдяки тренуванням боксер розуміє, що він може і чого ще треба навчитися, зможе він витримати бій чи ні. Під час тренувань тренер постійно спостерігає, щоб учень, коли виходитиме на ринг, не зробив помилки, щоб він міг стати переможцем і не підвести свого тренера, який вкладає велику кількість зусиль, часу і свою майстерність. На початку кожного тренування тренер розповідає різні історії зі свого життя для підтримки учнів, або під час перерв між тренувальними раундами, коли усім хочеться впасти на підлогу й більше не підійматися. Без підтримки тренера немає мотивації, сила волі слабшає. Коли тренер говорить зі своїм учнем у важку хвилину на рингу або під час тренування, то ці слова ніби додають сил, надихають і відроджують боксера. Слова тренера мають велике значення, додаючи сил і впевненості.
Тренер – це батько в боксі, який знає про нього більше, ніж всі інші. Він прожив життя в боксі, віддав усі свої сили, щоб стати чемпіоном, а потім почати навчати інших хлопчиків, які також хочуть пройти шлях боксу, дійшовши до самого кінця. У спорті може трапитися все, що завгодно, у будь-який момент може виникнути ситуація, коли необхідно буде зупинитися. Очікувано, що колись може настати такий момент, що найкращий боксер, який віддав своє життя боксу, в один момент просто зупиниться і піде з боксерського залу через внутрішні проблеми, про які ніхто не знає. А тренер зобов'язаний завжди знати, що відбувається всередині свого учня і як йому можна допомогти в скрутну хвилину, щоб він не пішов зі спорту через дрібницю.
Бокс – це загадковий вид спорту, де не можна передбачити, хто стане переможцем, а хто ні. Усі можуть сподіватися, але іноді надії не збуваються, і тут потрібно бути готовим до всього, до будь-якого повороту подій.
Олегу після того, як познайомився з тренером, захотілося якнайшвидше дійти додому. Він не хотів казати батькам, де він був, бо не знав, як вони відреагують на те, що він записався до секції, і невідомо, чи дозволили б батьки Олегу займатися боксом чи ні, тож він вирішив нічого не казати. За п'ятнадцять хвилин зміг повернутися додому. Ще був схвильований і зосереджений на завтрашньому дні, не знав, який йому доведеться взяти спортивний одяг, у чому прийти на перше тренування, що покаже тренеру, чи зможе він займатися боксом взагалі чи ні.
Олег не знав, що буде на тренуванні, які фізичні навантаження, вправи, чи зможе він їх витримати, чи ні. Візьме тренер до себе Олега чи ні, буде він його виховувати й навчати боксу чи ні. Питань крутилося в голові багато. А відповіді будуть вже завтра, коли тренер почне передавати весь свій досвід, виховувати з нікому невідомого хлопчика, який нічого не вміє, справжнього професійного боксера.
Прийшовши додому, Олег подивився на батьків, які займалися своїми справами, привітався з мамою і батьком і швидко пішов до своєї кімнати, вдавши, ніби нічого не трапилося. Насправді ж йому здавалося, що він зробив так багато – пішов до боксерського залу аби записатися до секції, а завтра відбудеться перше тренування. Від завтрашнього дня залежало майбутнє Олега. А зараз йому доведеться налаштувати себе як ніколи на будь-які труднощі, що можуть бути. І в майбутньому залишається питання: у разі, якщо він буде займатися боксом, чи зможе заробляти гроші на життя, боксуючи на професійному рингу, чи ні. Він не забував про те, що йому насамперед доведеться себе берегти і настільки, щоб дійти до великого рингу, адже одна травма може все забрати і на всьому поставити хрест. Олег знав про всі невдачі, що чатують на нього в майбутньому і що вже трапилися з багатьма професійними боксерами на рингу, які змусили покинути цей вид спорту й більше ніколи не виходити на ринг.
Перед походом до залу Олег читав про цей спорт в інтернеті різні статті, про спортсменів, які зупинялися посередині свого шляху й більше ніколи не поверталися, про помилки, яких вони постійно припускалися, а він не хотів робити чужих помилок.