Кадр

Тобі сподобається.

Сашко:

– А якщо я не зможу так рано встати і піти разом із вами на прогулянку в ліс по гриби, а ви підете без мене?

Мама посміхнулася:

– Ні. Ми без тебе не підемо і чому це ти так рано не зможеш прокинутися?

Сашко:

– А не хочу так рано вставати і йти до лісу, я хочу погуляти сьогодні до пізнього вечора, і я не хочу як зазвичай лягати спати.

Мама:

– Тут уже потрібно тобі нам поступитися і лягти раніше спати, щоб ти міг разом із нами рано вранці встати, і ми змогли піти до лісу, а так якщо ти не прокинешся вранці, то ми не підемо до лісу по гриби, і всі залишимося вдома. Ти хочеш, щоб ми завтра просиділи цілий день вдома і нікуди не пішли?

Сашко подивився на маму, скривив обличчя, а потім сказав:

– Ні. Я не хочу, щоб ви сиділи вдома і я разом із вами. Я хочу з вами піти до лісу по гриби й погуляти в лісі разом із вами.

Мама:

– Тоді тобі потрібно буде лягти спати раніше, ніж зазвичай, і завтра вранці встати, і щоб ти виспався та не хотів спати, а то буде тоді нам усім, коли ми підемо до лісу, і ти захочеш спати. Ми в ліс прийдемо не для того, щоб спати, а нам потрібно буде шукати гриби.

Сашко:

– Добре мамо, я ляжу разом із вами спати, а завтра вранці встану. Ми всі разом підемо шукати гриби, а де ми будемо шукати гриби?

Мама:

– У лісі ми будемо шукати гриби біля дерев або в траві. У лісі ростуть різні гриби і кожен гриб росте на своєму місці. Минулого року коли ми ходили з татом до лісу по гриби, а ти був з братом та бабусею в Києві, то ми тоді шукали гриби вздовж лісової дороги і там їх росло чимало, а завтра вже тато буде вирішувати, куди ми підемо збирати гриби, бо ж із нами будеш ти, і тато буде обирати маршрут нашого походу до лісу.

Кадр ■

Сашко уважно вислухав маму, і він вирішив поставити запитання:

– А які гриби ростуть у лісі?

Мама зробила серйозне обличчя:

– У лісі ростуть різні гриби. Одні гриби смачні і їх можна їсти, а ось інші не смачні і їх не можна їсти, і завтра тато, коли ми підемо до лісу покаже, які гриби можна їсти, а які – ні. І коли тато буде тобі розповідати про гриби та показувати, то будь уважний, щоб ти випадково не переплутав гриби і не зірвав поганий гриб, а вони бувають смертельні.

Сашко:

– А що таке смертельні гриби?

Мама подивилася на Сашка:

– Це коли такий гриб не можна їсти, а якщо людина з'їсть такий гриб, то вона помре або отруїться і буде тривалий час лежати в ліжку, і їй буде погано.

Сашко знову поставив запитання:

– А що таке, коли людина помирає?

Мама:

– Це те, коли життя людини не з її волі закінчується і вона перестає жити, а це коли вона більше не прокидається, вона не ходить, не їсть, і ввечері не лягає спати, і її більше з нами немає, вона раз і назавжди зникає.

Сашко:

– Це якщо я з'їм поганий гриб, то мене більше не буде, і я більше разом із вами не прокидатимуся, не спатиму, і більше ніколи не побачу світанок та захід сонця, не зможу доторкнутися до твоєї руки і твого обличчя?

Кадр ■

На обличчі мами з'явилися сльози, і мама через сльози посміхнулася та сказала:

– Такого не станеться. Ти не з'їси поганого гриба. Краще йди погуляй на траві з іграшками, а я піду татові приготую їсти, він скоро прийде з річки.

Сашко посміхнувся і побіг гратися з іграшками на траві, сам собі сказав:

– Сьогодні потрібно раніше лягти спати, щоб завтра з батьками піти в ліс по гриби, а то я можу проспати, і мама з татом самі підуть у ліс.

Кадр ■

Сашко сів на траву і взяв у руки м'яку іграшку та почав із нею гратися. Мама встала зі стільця і зустріла тата, поцілувала його в щоку, сказала:

– Обід стоїть на столі.

Батько посміхнувся:

– Дякую, люба.

Мама підійшла до столу:

– Ти пам'ятаєш, що завтра вранці ми йдемо в ліс по гриби і з нами йде наш син?

Батько:

– Так, я пам'ятаю. А чого ти запитала?

Мама відповіла:

– Він сьогодні питав, і я вирішила в тебе уточнити, а в друг щось зміниться, а я йому вже наобіцяла, що ми підемо всі разом до лісу збирати гриби і завтра вранці потрібно буде вставати.

Батько:

– Усе добре. Нічого не змінилося. Ми завтра йдемо по гриби, як і домовилися, і встаємо якомога раніше, тож скажеш Сашку, що сьогодні потрібно буде раніше лягти спати, і завтра рано вставати.

Мама:

– Я вже йому говорила, він буде не проти, адже йому сподобалося, що ми завтра вранці підемо до лісу і ти його будеш нести на плечах.

Батько:

– Це добре, що йому сподобалося, ми завтра вранці зможемо його розбудити, і він із радістю прокинеться.

Мама відповіла:

– Так. Ліс великий і будь уважний, завжди тримай Сашка біля себе, щоб він не втік і не загубився в лісі, а потім, щоб ми замість грибів не шукали свого сина.

Батько відповів:

– Так, буду уважний, і буду Сашка тримати за руку. Він не загубиться і не втече, граючись із нами в хованки. Це ліс, і він великий, і це дуже серйозне місце, і дітей завжди потрібно тримати біля себе та далеко не відпускати.

Мама:

– Правильно.

Батько:

– Я колись у дитинстві, коли зі своїм татом ходив до лісу збирати гриби, так само поводився і був дуже щасливий, що ми підемо гуляти до лісу та збирати гриби, і тоді я ходив тільки зі своїм татом та без мами, і ми були вдвох. Ми встали вранці і швидко збиралися. Я був такий щасливий, і мене навіть не довелося будити та стягувати з ліжка, щоб я прокинувся, я сам встав. У той час не було таких розваг, як зараз, і піти в ліс у вихідний день із татом це було найкращим відпочинком. Коли в той час усі з ранку до вечора працювали і не було часу погуляти з дітьми та провести вихідний день, навіть у вихідний день батьки працювали й тільки ввечері приділяли час дітям, вкладаючи їх спати, і тоді, коли я ще був зовсім маленьким, а ліс для мене здавався зовсім іншим світом, я з радістю ходив із татом у ліс. Ми тоді ходили до обіду, гуляли, і не знайшли жодного гриба, мені стало сумно, і я вирішив здивувати тата й самостійно піти й знайти хоч один грибок. Втік від тата, і тільки за кілька годин мій тато з переляканим обличчям знайшов мене у лісі й міцно обійняв, а я не зміг знайти жодного гриба. Він мене не сварив, і був дуже наляканий, і мені сказав, щоб я більше такого не робив. Тоді я нічого не зрозумів, а тільки зараз розумію, що я тоді зробив. Тож, люба моя дружино, я все розумію, і те, що ти теж хвилюєшся, щоб із нашим Сашком нічого не сталося. Він не загубиться в лісі. Я буду уважно дивитися за ним, і тримати за руку та не опускати від себе.

Мама уважно вислухала і сумно сказала:

– Це добре, що ти все розумієш і знаєш, що може статися, і зараз уже робиш усе, щоб цього не сталося. Мені б теж не хотілося, що б ми замість грибів та нашого відпочинку шукали сина. Мені б не хотілося, що б наш син тікав від нас і не слухався в таких небезпечних місцях. Будь уважним. Я хвилююся.

Батько:

– Усе добре. Не хвилюйся. Усе буде добре, і ми добре і без пригод проведемо наш відпочинок. Як не як це наш вихідний день.

Мама:

– Це добре. Як тобі обід? Тобі подобається?

Батько:

– Подобається. Дуже смачний обід.

Мама:

– Я тоді на завтра нам приготую їсти, а ти йди і зроби по дому всі справи, щоб завтра ти не думав про те, як тобі швидше все доробити по дому, і ще про щось, а був із нами і повноцінно, без будь–яких інших непотрібних думок, провів із нами час. А потім уже будемо всі разом лягати спати.

Батько:

– Добре. Я тебе почув.

Мама:

– Я піду скажу синові, що б він далеко не тікав і що через кілька годин йому вже потрібно буде лягати спати.

Батько:

– Добре.

Мама вийшла з дому і пішла до сина, а він у цей час грався з іграшками сидячи на траві, на підстилці, і коли мама підійшла до нього, він обернувся, і мама сказала йому:

– Грайся тут і нікуди не йди.

Сашко:

– Так, мамо.

Мама пішла в будинок, а Сашко подивився на іграшку, а це був ведмедик, і сказав:

– Ось так завжди сиди і грайся на одному місці.

Ліс знаходився не далеко від будинку, а будинок не далеко від лісу. Небо було чисте і місцями хмарне.

Сашко сидів і дивився на іграшку, а потім сказав:

– Я завтра з мамою і татом піду в ліс збирати гриби. І мені потрібно сьогодні раніше лягти спати, щоб завтра вранці прокинутися і разом з мамою і татом піти в ліс збирати гриби.

Іграшка пильно дивилася великими очима на Сашка, і він сказав:

– Ти нічого не розумієш. Я завтра буду цілий день із мамою та татом. Я буду з ними гуляти в лісі.

Сашко подивився на іграшку, а вона дивилася на нього великими очима, і він сказав:

– Ти чого так дивно на мене дивишся?

Чорні очі іграшки пильно дивилися на Сашка, а він на іграшку:

– Я тобі не подобаюся? Що з тобою сталося? Ти якось змінився, мій ведмедику.

Ведмедик стояв на траві та пильно дивився на Сашка, а він подивився на іграшку, на далекий ліс, оглянув подвір'я, і знову подивився на іграшку та сказав:

– Що з тобою не так? Ти якимось дивним став. Чому ти так на мене дивишся?

Сашко подивився на іграшку:

– Чого ти мовчиш і не відповідаєш на мої запитання? Ти якийсь не такий?

Від вітру ведмедик упав і Сашко сказав:

– Не падай. Я не хочу, щоб ти не падав, стій на місці.

Сашко взяв рукою та поставив іграшку на місце і сказав:

– Якщо ти не хочеш зі мною розмовляти, то я з тобою не буду гратися, а буду гратися з іншим ведмедиком іншого кольору.

Сашко відставив білого ведмедика вбік, і взяв іншого ведмедика, поставив його біля себе:

– Я з тобою спілкуватимуся і в тебе добріші очі ніж у білого ведмедика.

Сашко подивився спочатку на ведмедика зі злими очима, а потім на ведмедика з добрими очима:

– Ви якісь різні, ы чому у вас різні очі?

Один ведмедик стояв поруч, а інший вдалі, і Сашко сказав ведмедику зі злими очима:

– Ти ж не був таким злим. Ти якось швидко й непомітно змінився, постарів.

Кадр ■

Ведмедик зі злими очима швидко і кардинально змінився. Його шерсть стала іншою і з відтінком сивини, а очі ще більше злими.

Сашко:

– Чому ти такий злий?

Мішка подивився на Сашка, а Сашко відвернув голову:

– Я не хочу, щоб він на мене так дивився. Мені страшно.

Сашко знову подивився в очі ведмедика і голосно закричав:

– Мамо. Мамо.

Кадр ■

Мама почула, як Сашко, сидячи на вулиці, кличе маму, ы вона одразу вибігла з дому та підбігла до Сашка, взяла його на руки:

– Що сталося?

Сашко притулився до мами і відповів:

– Мамо, мені страшно.

Мама знову поставила запитання:

– Сашко, що сталося?

Сашко притулившись до мами:

– Мамо, мені страшно, я хочу в дім.

Мама понесла Сашка до хати, а коли батько побачив налякані очі сина, то одразу поставив запитання:

– Що сталося?

Мама одразу відповіла:

– Сашко каже, що йому страшно і щось його налякало.

Батько подивився на Сашка:

– Можливо, він просто злякався вітру з лісу, він іноді видає дивні звуки протягу.

Мама:

– Може бути й таке.

Батько:

– Тоді хай біжить у свою кімнату і готується до сну.