Все ж веселіше, ніж тинятися по території, бо якщо я залишуся, то знову нап'юся.
- Добре, а о котрій виїзд?
- Ну-у-у, давай о 13:30 біля центрального входу в парк. Встигнеш за півгодини поїсти?
- Так. Домовились.
Я погодилась, оскільки мені потрібно було трохи від— воліктися від думок. А почувши про якийсь там старий монастир, в мене аж "загорілися очі".
Оскільки тут просто так нічого не відбувається.
РОЗДІЛ 10. ЗАКИНУТИЙ ЗАМОК
О 13.20 я підходила до парку. Ромка вже стояв і сказав, що наша екскурсія автобусом триватиме майже п'ять годин, їдемо ми не в монастир, а в замок, побудований тамплієрами.
— Ну п'ять годин, то п'ять годин. Хай буде замок, однак краще ніж в номері сидіти.
Я так добре поїла, що хотіла швидше вмоститися у м'яке сидіння та хоч годину поспати. І всі ті видіння за сьогоднішню добу крутились постійно в моїх думках. Треба було просто відволіктися на щось інше та розкласти все по полицях.
Ми підійшли до автобуса, за нами буквально через кілька хвилин прийшов Олег з Настею, а ще за кілька хвилин Свєта, Ірен з Єгором та Марина. Ірен відразу сіла біля Романа, Свєта притисла між сидіннями Єгора і скомандувала сідати біля неї. Я розуміла, що якщо не сяду з кимось з дівчат, біля мене буде Олег і мені доведеться слухати його не одну годину. Тому я швиденько вмостилася біля вікна і гукнула Марину, а та з великим задоволенням сіла поряд, оскільки симпатії до Олега вона також не проявляла. Лише Насті було фіолетово на того бідолаху. Бо він прекрасно розумів, що з його доходами шансів справити враження на дівчину в нього немає. І щоб він там не заливав, вона його відразу пошле. Відчуваю, подорож буде цікавою.
До першого пункту призначення ми їхали півтори години, а потім перед моїми очима постали звичайнісінькі руїни. Середнянский замок — точніше те, що від нього лишилося.
Багато істориків стверджують, що в цьому замку довгий час жили рицарі-тамплієри, саме вони його і побудували у дванадцятому столітті. Він виступав як пункт контролю за торговими шляхами, які проходили в давні часи на тих територіях. Легенди стверджували, що навколо замку дуже багато підземних ходів і це дійсно виявилося правдою. їх потім почнуть використовувати у якості винних підвалів для зберігання вина.
А ще за переказами у замку схована чаша священного Грааля. Чашу Грааля нібито створено з дорогоцінного зеленого смарагду, який Архангел Михаїл вибив мечем із корони Люцифера... і її колись сховали саме у цих стінах. Та сила, що захищає чашу від людського ока — це серце, відомого капітана Іштвана Добо, поховане на території замку. Оскільки тіло самого воїна заховане у родовому маєтку в селі Доборуське, а серце на землі Се— реднянського замку. Ну, таку байку переповідають місцеві жителі туристам.
Почувши цю розповідь, мене аж затрусило, ще мені не вистачало Грааля. За легендами: хто вип'є з цієї чаші, отримає вічну молодість та неземну мудрість. Адже це саме та чаша, з якої сам Ісус Христос пив під час Тайної вечері!
Як на мене, то навіщо жити вічно, якщо ти вже все знаєш? Це якось безглуздо. Коли людина пізнає світ, створює щось нове та розвивається — то це певний процес, в якому полягає людський фізичний та духовний розвиток. А ім'я людини згадуватимуть вічно лише тоді, коли вона створить щось неймовірне, вражаюче, захоплююче, а тут все і відразу, без зусиль. Навіть не цікаво, проте це лише моя думка... І впродовж майже двох тисячоліть точаться суперечки: існувала ця містична чаша чи ні? А відчайдухи шукають її, прагнучи жити вічно.
Коли ми вийшли з автобусу, всі дружно ринули розглядати майже зруйновані степовим вітром, морозом та дощами стіни. Каміння висипалося кожного разу, коли ти до нього доторкався. Ну таке, досить аварійненько виглядає. Я боялася доторкнутися будь до чого. Мені геть не хотілося навіть знати, де Той Грааль і що з ним робити. Просто така собі руїна, нічого особливого. Походивши навколо і вдосталь пофотографувавшись, ми прямували до автобусу. Я йшла позаду, намагаючись не торкатися до стін, до будь-чого поряд і тут цей клятий камінець вискакує з-під ніг, я спотикаюся і лечу прямо на високого сивуватого чоловіка. Добре, що дядько досить кремезний і він встояв. Він мене втримав, щоб я не впала на землю.
- Ой, вибачте, вибачте! — Я відразу почала вибачатися.
- Все гаразд, з ким не буває. Ви цілі? Не вдарилися? — ввічливо та досить спокійно запитав він.
- Все гаразд. Дякую, що спіймали. З посмішкою відповіла я і обперлася рукою на стіну.
Біле каміння наче дихало сумно за минулим. І не встигла я оговтатись, як знову видіння.
Неймовірно гарна будівля. Вона наче зроблена з Кришталю. Величезні скляні квіти обплітають колони. Вони настільки гарні та якісно зроблені, що здаються живими. Від червоних троянд до малесеньких квіточок бузку. Робота така вражаюча та тонка, що навіть не ві— риться, що це зробила людина.
Кожна стіна будівлі має екран, на якому висвічуються по черзі заповіді із Біблії. А всередині зали великий білий камінь, з-під якого біжить струмок. Над каменем — правильний дванадцятигранник (додекйедр), об'ємна геометрична фігура, поверхня якої складена з дванадцяти правильних п'ятикутників.
Кожна вершина додекаедра є вершиною трьох правильних п'ятикутників. Таким чином, додекаедр має 12 п'ятикутних граней, ЗО ребер і 20 вершин. Сума плоских кутів при кожній з 20 вершин рівна 324°.(ВІКШЕДІЯ). Цей багатогранник зависає в повітрі та постійно обертається, всередині нього розміщений кубок, прикрашений зеленим смарагдом.
Сонячні промені крізь скляні стіни будівлі потрапляють на той дванадцятигранник і відбиваючись переливаються всіма кольорами. На стіні, навпроти входу, висить величезна ікона чи то картина, зроблена із камінців Сваровських "Тайна вечеря". Це Церква. Але вона іншого формату. На даху стоять сонячні панелі, які живлять всю комп'ютеризовану систему будівлі. Замість ікон на екранах випливаючі заповіді, а перед входом два великих дерева-ліани гліценії, які цвітуть фіолетовими суцвіттями, потрохи оплітаючи верхівку даху.
Перед центральним входом стоять два кам'яних янголи, які тримають по таблиці із заповідями. Коли ти ступаєш на підлогу цієї будівлі, маленькі сонячні краплинки, ніби іскри піднімаються вгору і тануть в повітрі. Позаду Кришталевої Церкви простягнувся великий парк з дуже цікавим ландшафтним дизайном та фруктовим садом. Це місце не схоже ні на що. У парку вздовж доріжок стоять білі пласкі монітори, на яких, з однієї сторони, висвітлюється 3-Д проекція тварини з лісів України, а з другого боку, опис та характеристика їх з цікавими фактами. Тобто, візуалізована енциклопедія. На одній алеї всі хижі птахи, на іншій — комахи, потім риби, а далі гризуни і т.д. Це можна назвати 3-Д Зоопарком.
В кожній алеї парку зроблена якась сценка із Біблії. В одному місці Ісус іде по воді, ніби пояснюючи людям, що віра здатна на неймовірні речі. Ще одна, де він ділить шмат хліба та рибу на 5000 людей, потім наступна, яка зображує розмову з Люцифером, а ще наступна, коли він зцілює. Далі великий Ковчег, а там в глибині парку Ісус молиться. Це настільки дивовижно, що мені не хотілося, щоб моє видіння закінчувалося, я так захотіла лишитися в тому місці та роздивитися, але все перервалося.
Поки я стояла і насолоджувалася видінням у моїй голові, майже всі туристи зайшли до автобуса і мені довелося дуже швидко бігти за ними.
Вмостившись знову біля Марини, я продовжила маршрут. Ми об'їхали ще три старих замки та роздивлялися красу гір, але та Церква, що була у моєму передбаченні, просто не виходила з моїх думок. Було таке відчуття, наче ти потрапив у "маленький рай" на землі, створений людьми. А ще відчуття спокою та миру...
Находившись вдосталь, ми повернулися до санаторію близько 20:30 год і відразу всі дружно пішли їсти, бо були дуже голодні.
-Не знаю як Ви, а я йду спати. Я в цьому санаторії мала б відпочити та виспатись, а я така втомлена, ніби третій день без вихідних працюю, — поскаржилась я під час вечері. Всі засміялися, оскільки також находилися сьогодні вдосталь і були досить виснажені.
- А ми ще збираємося на дискотеку, зараз годинку відпочинемо і поїдемо танцювати, — заявила Настя.
- Ви скажені люди! — Додав Роман. Він також виглядав доволі втомленим.
Ми ще трохи посиділи і розійшлись по своїх кімнатах.
РОЗДІЛ 11. ДИВНИЙ ГЛЕЧИК
Повернувшись у номер, я насамперед перевірила чи є зелена книга, але все гаразд. Речі лишалися на місці. Відкривати той записник я вже боялася. У мене вистачило сил лише прийняти душ, і я відразу стомлена лягла спати.
Сьогодні була та ніч, коли я дійсно добре виспалася. На ранкові процедури я йшла з великим задоволенням. В мене був масаж, потім термальні ванни і на завершення процедурна сауна. А після обіду я вирішила відвідати басейн. Ого, в сауні я зустріла Ірен з Романом, вони так гарно один про одного дбали, то рушничок поправлять, то руку Рома подасть, складалося враження такої собі сімейної парочки. Я підійшла, привіталася — і ми всі дружно пішли до сольової кімнати.
Я сиділа на стільчику в кімнаті та розмірковувала про ту Криштелеву Церкву з мого видіння... Вона вже десь є побудована чи це тільки має бути створено? Видно заточка на моєму обличчі змусила Романа почати із запитання:
- В тебе все гаразд? Ти така сконцентрована. Щось важливе обдумуєш?
-Так, дуже не хочу повертатися. Я наче і скучила за всіма, але тут так добре... — технічно перевела я розмову.
- Як ви плануєте себе сьогодні розважати?
- Ну так як у нас лише один день і ми маємо завтра їхати, то я буду сьогодні пити?! — впевнено промовила Ірен.
- Я теж! — відразу підтримав її Роман.
Ну, не скажу, що я чекала якусь іншу відповідь, це було й так зрозуміло.
— А Ви потім роз'їдетесь по своїх містах чи до РАГСу, щоб я знала, де Романа перед потягом шукати? — з іронією запитала я — і відразу всі розсміялися.
Находившись вдосталь по всіх процедурах, я знову пішла до кімнати.