Думки
Сьогодні я почав день у вечорі,
Бо вся ніч знов у пошуках сну.
Мій вечір почався із роздумів:
"Тож коли я на справді помру?..
Сьогодні я почав день у вечорі,
Бо вся ніч знов у пошуках сну.
Мій вечір почався із роздумів:
"Тож коли я на справді помру?..
Коли все закінчиться,
Я зроблю все, що так давно хотів.
Наб'ю нове тату,
А ще куплю одного, або ще краще — двох котів.
В обійми візьму друзів.
Скажу тій дівчині, що справді відчував до неї...
Коли я не слухаю музику,
В моїй голові занадто думок.
Вони кублуються в просторі,
Витікають навіть із цілих дірок...
Мені не спалося сьогодні,
Міазми днів застигли у асфальт.
Мій погляд був скляним, як попіл,
Мій голос скреготів, як той скрипаль.
Можливо вже й не буде ранку,
Мабуть і я помер би залюбки.
Мій сон — це стеля до світанку...
Мені так любо слухати цей дощ,
Почути запах хмар, осівшої пилюки...
Моя творчість створена стражданням.
Стражданням вечора, пияцтва та брехні.
Стражданням доброти, любові,
Стражданням кришталевої води...
Знаєш, я часто не розумію твоїх думок.
Та й вчинків теж не розумію.
Твій егоїзм, та слів дурних поток.
Я б втік, я так цього волію.
Дурний. Бо хоч не в силах жити так.
Я повертаю навкруги, від чого б сильно плакав.
Я звик. Тримати своє при собі.
Тому й завжди себе, до тебе повертаю...
О п'ятій ранку, збудить мене вітер,
Він шепотом зірве сонливість вмить.
Він вив, а я дивився в вікна,
Крізь хвіртку виглядаючи блакить.
Він вив, а молодість минала,
Я знов збираюсь в місто при зорі...
Ти бач, яка ти гарна літнім ранком,
Скуйовджене волосся на щоках.
Ти пахнеш ніби свіжі трави
І як тепло, а ще і як косяк.
Ми вперше вдвох готуємо сніданок,
І все так просто, ніби у віршах...
Ти слухала руками мої шрами,
Цінуючи волосся на очах.
Ти — запах мій, зневодненої драми,
Та свіжий колос в золотих полях.
Чи легкість хмар, або зап'ястя ночі,
Обійми кажуть більше ніж вуста,
Дізнайся ти, що я насправді хочу...