За освітою я художник графік. Профіль — художнє оформлення видання. Тобто той самий художник, що найближчий до літератури, адже саме від нього залежить ваше перше враження від книжки.
Пишу з дитинства, років з 10. І якщо відверто, не можу того не робити. Текст для мене такий же інструмент, як пензлі з фарбами або олівці. Хоча ні, ліпший.
а світ тебе любить, хоча ти у тому не впевнений.
щоразу, як ввечері темряву сумнів наповнює,
в твоїй голові відбуваються повне затемнення,
тайфун, ураган і цунамі з тропічною повінню.
а світ тебе бачить...
Є святі
і є ті
хто тримає
над ними німби...
іти
куди ноги несуть.
блукати чужими містами.
згадати майбутнє.
раптово пізнати незнане.
на мить зупинитись,
відчути її як казкову...
колись я буду я — не я.
колись я стану не собою.
в солонім шепоті прибою
потоне вмить моє ім'я.
я стану променем тонким,
а може щільним, як складеться...
Одному і тому ж є безліч розумних назв і безліч спроб запихнути життя між коми, та серед того є двоє нестримних нас, що не питають у Бога та Сили "хто ми?" Що відчувають і бачать поміж рядків, та чують тілом, шкірою доторк думки. Всесвіт, напевне, саме того хотів, щоб ми у вихор сплітали сакральні звуки. Певне ж, Всесвіт саме того й хотів, щоб ми навчились бачити крізь повіки — щоби у танці наосліп сміливо вів і щиро слідував духа дуальний зліпок
іти
куди ноги несуть.
блукати чужими містами...
Одному і тому ж є безліч розумних назв
і безліч спроб запихнути життя між коми,
та серед того є двоє нестримних нас,
що не питають у Бога та Сили "хто ми?"
Що відчувають і бачать поміж рядків,
та чують тілом, шкірою доторк думки...
пізній вечір.
порожня "сімейна пекарня".
тепле світло лягає на залишки хліба.
продавчині обличчя замріяно сяє:
у руці телефон, за софіти — вітрина.
лиш екран і вона. і навколо — нікого...
Ти знаєш правду.
Як ти тепер з нею житимеш?
Ні, ти почув, але не затямив поки що. Бачиш — палає "над прірвою в житі" вже. Чуєш — тонко? То життя твоє повз свище.
Сліпим прикинешся? Байдужим, втомленим філІстером? Не врятує, себе не надуриш — знищиш. Відчуваєш, як міцно вже в грудях стисло? То твоє особисте пекло все ближче.
Contra spem spero!..
У правому вусі у мене стрекочуть коники. У лівому море шумить, бурунами здіймаючись пінними. Я рухаюсь вгору вперед між світами із мрій та споминів, між вогким піском і вільними неба обіймами.
Я рухаюсь ніби пливу, а можливо — падаю, злітаючи вниз над дахами до сонця променів. Ті плями на сонці й сітківці були вадами, і, відповідно, ті очі були хворими.
Тепер я дивлюся навколо очима закритими і чую як сонячні промені рухають простором...
щоб почати
потрібен один ранок
і у чистій свідомості
одна думка...