Марія пригортається до нього і плаче. Іван запитує, що з нею. Дівчина відповідає, що плаче з радості, бо довго чекала цього моменту, а тепер просить його йти, і прийти, як прочитає листа. Це буде друга година ночі, усі спатимуть, тоді вони й будуть розмовляти.
Іван цілує, ховає пакунок і виходить. Заплакана Марія виймає зі стола слоїк, чепуриться перед дзеркалом. Потім підходить до ліжка, гасить світло і рішуче підносить слоїк до вуст.