Неділя. Був дощ, і надворі ще не зовсім прояснилося. Але сонце прудко бігло з—за туману, золотило баню церкви і наближалося до економії.
"Земський начальник Михайло Денисович Самоцвіт, вигодований, опецькуватий чолов'яга з підстриженими, мов стріха, чорними вусами й розтопірченими вухами, що дуже нагадують ліхтарі біля брички, вийшов із душних покоїв надвір і поволі ходить собі біля ґанку, балакаючи з гостем...
До земського начальника Михайла Денисовича Самоцвіта приїжджає сусідський панок Дуринда. Щоправда, він називає себе Дуриндою та розмовляє російською. Але Самоцвіт підкреслює, що він прибічник старих звичаїв, хохол, та що Дуринда — звичайне українське прізвище. Панок ніяковіє від таких слів.
Дуринда приїхав до сусіда попросити жатку. Самоцвіт нею не користується, бо його робітники справно жнуть та косять, не бунтують, як сусідські.
Михайло Денисович любить поговорити про політику...