Літературний рід: Ліро-епос
Жанр: Історична поема
Напрям, течія: Романтизм.
Рік написання: 1839, орієнтовно.
Віршування твору: Силабо-тонічне, фольклорне (народнопісенне); наявне також метричне віршування; автор використовує різні віршові розміри: ямб і хорей, найбільш поширені для народної української пісні, що надає творові динамізму й експресії.
Римування: Закономірно римуються парні рядки.
Рими точні: гармати – пановати, волю – полі, спочити – повите, гори – говорять, розмовляє – співає, танцьовало – кружала, Україні – спочине, криє – виє, хлоп'ята – погуляти, вкрили – хвилі, неба – треба, літає – знає, роті – роботі, чуприну – гине, молодці – гості, заревіло – закипіло, похожає – поглядає.
Провідний мотив, мотиви:
· Патріотизм як основний мотив.
· Туга за минулим.
· Слава та воля запорожців.
· Природа як свідок історії (війни та трагедії), що зберігає пам'ять про минуле.
Тема:
Спогади про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.
Ідея:
Уславлення відваги та мужності запорожців в боротьбі за свободу та незалежність України, їх братерської дружби, та довіри до свого отамана, а також висловлення смутку за добрим минулим країни.
Головна думка:
Заклик пам'ятати й вшановувати вірних синів держави, які боролися за незалежність під керівництвом мудрих та сміливих ватажків, як І. Підкова
Сюжет і композиція:
Невелика за обсягом поема складається з двох частин. У першій зображено сучасність (середина ХІХ ст.), де панує пасивне примирення з поразкою, але ще залишилися люди, хто пам'ятають, як прадіди виборювали свободу та краще життя для України: ліричній оповідач, дивлячись на могили, згадує героїчні часи, сумує за колишньою козацькою славою, журиться підневільним становищем рідного народу й лише у споминах усміхається. Друга історична частина (друга половина ХVI ст.) відтворює початок морського походу на Царгород: бурхливе море, яке віщує прийдешній запеклий бій козаків з турками; І. Підкова обмірковує, де ж відбуватимуться військові події, він радий, що запорожці готові до боротьби.
Художньо-стильові особливості:
• Протиставлення минулого та сучасного ‒ основний композиційний принцип твору.
• За ідейним наповненням та поетичними формами, як-от ліризм та епічність, твір досить близький до романтичної балади в стилі українських народних дум.
• Історизм: автор звертається до часів славної козацької доби, описує її трагічний кінець.
• Простота мови, сповненої народних виразів.
• Мелодійність і ритмічність, характерна для фольклору.
• Наповненість художніми засобами, серед яких слід відзначити риторичні запитання та оклики, якими не лише герой-отаман звертається до інших козаків, а й власне автор через них говорить з читачем; майстерно введені евфонічні засоби (алітерація, асонанс) створюють натуральну картину бурі на морі.
Художні засоби, стилістичні фігури:
• Епітети: "біле тіло", "козацьке тіло", "чорна хмара", "чорні уси"; сталі епітети: "синє море", "високії могили".
• Метафори (уособлення): "ревіли гармати", "тіло лягло спочити", "могили чорніють,..з вітрами говорять", "свідок слави розмовляє", "внук косу несе в росу", "люлька гасне в роті" "лихо танцювало", "журба кружала", "серце спочине", "небо сонце криє", "море звірюкою стогне, виє", "грає море", "лиман човни вкрили", "хвилі запінились", "серце мліє", "човни стали"; "внук косу несе в росу".
• Порівняння: "могили чорніють, як гори", "кругом хвилі, як ті гори".
• Звертання: "Ануже, хлоп'ята", "Грай же, море", "Добре, батьку, отамане", "отамани, панове молодці…".
• Риторичні оклики: "А згадаймо!", "На байдаки!", "Ходім погуляти!", "Грай же, море!", "Поїдемо в гості", "Спасибі вам!".
• Риторичні запитання: "Де-то буть роботі?".
• Паралелізми: "Чорна хмара з-за Лиману небо, сонце криє ‒ Синє море звірюкою то стогне, то виє", "Висипали запорожці – лиман човни вкрили", "Грай же, море!" ‒ заспівали ‒ Запінились хвилі", "Підняв шапку ‒ човни стали".
• Протиставлення: "Не в Синопу, а у Царгород".
• Контрастичні поєднання: "Було колись – запорожці вміли пановати / Минулося – осталися могили на полі".
• Гіперболи: "Чорна хмара…небо, сонце криє", "Лиман човни вкрили", "Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба".
• Алегорія: Вітер, що "нишком в полі говорить про волю", виступає як символ голосу предків, що нагадує про втрату.
• Анафора: "Було колись…".
• Рефрен: "Високії ті могили".
Образи та символічні образи:
• Іван Підкова ‒ отамана змальовано розважливим, мужнім і досвідченим, за що побратими дуже його шанують; він вправно керує флотом та визначає найбільш зухвалу мету походу ‒ їхати "в гості" до самого турецького султана. Портрет: чорні вуса, чуприна, по-козацьки заправлена за вухо, шапка, пригасла люлька.
• •Козаки-запорожці ‒ збірний образ ‒ хоробрі воїни, завжди готові до боротьби, впевнені в собі: незважаючи на шторм, вони співають, а за своїм отаманом ладні йти всюди, бо довіряють. Діалоги між Іваном Підковою й козаками свідчать про шляхетність війська.
• Могили – свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що знайдуться гідні ватажки, бо дух народу незнищенний.
• Море ‒ символ нескореної природи та випробування для козаків. Вона, наче саме життя, бурхливе й привабливе. Морські хвилі ‒ небезпека, яка завжди супроводжує в боротьбі за волю. природний елемент, а метафора життя.
• Зорові образи: могили, поле, хмара, небо, сонце, море, гирло Дніпра, лиман, човни-байдаки, хвилі, люлька, шапка.
• Слухові образі: "ревіли гармати"; "внук співає"; "море (звірюкою) стогне, виє"; "співають (козаки)"; "кругом заревіло".
Примітки та корисна інформація:
"Іван підкова" – одна з ранніх поем на історичну тематику, вперше надрукована у "Кобзарі" 1840 р. Це другий після "Тарасової ночі" твір Шевченка, присвячений минулому України, а саме ‒ морським походам козацтва в Туреччину; своєрідним продовженням цієї тематичної групи творів є історична поема "Гамалія".
Обставини виникнення твору:
Про морські експедиції козаків Шевченко читав у численних історичних і літературно-художніх творах: "Истории русов", "Истории Малой России" Д.