Тарас Шевченко — Мені тринадцятий минало... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Ліричний вірш.

Напрям, течія: Романтизм.

Рік написання: 1847.

Віршування твору: Тонічне, народно-акцентичне: характерна нерівноскладовість, ритм визначається силою вимови наголошених складів, кількість складів та стопів не відіграє значної ролі.

Римування: Змішане.

Рими точні: минало – сіяло – стало, паю – знаю, бур'яні ‒ мені, молилось – веселилось, було – село – пекло, гріло – почервоніло – почорніло – помарніло, вибирала – привітала – поцілувала, засіяло – стало, сади – води, згадаю – раю, болить – дожить, знав – прокляв.

Провідний мотив, мотиви:

·     Дитяча наївність та щастя ‒ згадка безтурботного дитинства, коли все було просте і приємне.

·     Втрата ілюзій і боротьба з жорстокою реальністю.

·     Розчарування та біль.

·     Пошук розради та порятунку ‒ образ дівчини, яка допомагає герою в його горі, є спробою повернути втрачену легкість.

Тема:

Спогади ліричного героя (поета) про своє кріпацьке дитинство, а далі його ж роздуми в засланні. Зображення випробувань, які лягли на плечі чоловіка, за те, що він виступив проти існуючого устрою.

Ідея: 

Засудження страшних часів кріпацтва, коли людина, не маючи власних прав у суспільства, пригноблена, була приречена на нещастя. Уславлення вміння радіти життю за важких обставин.

Основна думка: Осуд штучно створеної неволі; кожна дитина має право на щасливе життя, любов і піклування.

Композиція:

Вірш складається з 4 умовних частин зміни настрою:

1.   Пастушок слідкує за вівцями, милується хорошою погодою, ясним небом та яскравим сонцем – природою, частиною якої є і сам; молиться богу, дякує йому за життя.

2.   Переламний момент ‒ усвідомлення несправедливості своєї долі. Він дитя-сирота, панський раб, немає в нього ні рідної домівки, ні рідної людини, і все довкола – не його.

3.   Та самотність і розпач тривали недовго, адже з'явилася дівчина, втішила хлопчика та поцілувала. Йому потепліло на душі, а природа знову здалась рідною та милою. 

4.   Фінальна частина ‒ згадка дорослого поета описаного минулого, його ставлення до тих часів, як до раю, позаяк несправедливості наразі стало ще більше.

Художньо-стильові особливості:

•      Структура вірша побудована на контрасті.

•      Простота мови: народна лексика відображає українську ідентичність та психологію.

•      Автобіографічність. Ліричний герой – 13 річний Тарасик. Вірш насичений переживаннями самого поета, тому детально передає почуття героя.

•      Наявні філософські роздуми: вірш піднімає важливі питання про долю, людське життя і його сенс.

•      Природа як відображення емоційного стану героя: від захоплення до гіркоти.

Художні засоби, стилістичні фігури:

•      Епітети: "господнє небо", "небо голубеє", "маленькому мені", "тяжкі сльози", "малий вік".

•      Метафори (персоніфікації): "сонце гріло, не пекло", "сонце… не довго молилось", "сонце запекло, почервоніло і рай запалило", "небо помарніло", "село почорніло", "ягня веселилось", "серце плаче та болить".

•      Риторичні оклики: "Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!", "Поглянув я на ягня ‒ не мої ягнята!", "Обернувся я на хати ‒ нема в мене хати!", "Не дав мені бог нічого!", "І хлинули сльози, тяжкі сльози!", "…лани, гаї, сади!".

•      Риторичні запитання: "Чи так мені чого було?", "Чого так весело було?".

•      Порівняння: "любо стало, неначе в Бога", "мов прокинувся, дивлюся", "поцілувала…наче сонце засіяло,..неначе все на світі стало моє".

•      Антитези: "І сонце гріло, не пекло... / Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...Запекло, почервоніло…", "Не дав мені Бог нічого!.. / Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..".

•      Контрастні пари: "…сонце гріло, не пекло! – Та недовго сонце гріло…", "Тоді так приязно молилось – недовго молилось", "Чого так весело було – хлинули сльози…".

•      Повтори (тавтологія): "Мені так любо, любо стало…", "хлинули сльози, тяжкі сльози".

•      Алегорія: Сонце, що спочатку гріло, а потім "запекло", зображає непостійність радості. "Рай" може бути алегорією до дитячого світу, сповненого чистоти й тепла, який з часом зникає.

•      Зорові образи: ягнята, село, сонечко, бур'ян, небо, хати, дорога, лани, гаї, сади, вода (певно, річка).

Примітки та корисна інформація:

Наприкінці перебування на засланні в Новопетрівському укріпленні (ймовірно, 1857 р.), Шевченко дописав до вірша криптонім "N. N.". Припускають, що поет мав на увазі подругу дитинства Оксану Коваленко, образ якої змальовано у творі; про неї ж ідеться також у поезії "Ми вкупочці колись росли".

Вірш вперше надруковано з довільним виправленням першого рядка ("Мені тринадцятий минало" на "Мені тринадцятий минав") у виданні "Кобзарь" 1867 р.

Уже прокликали до паю. Пай ‒ частка заробленого / трапеза, за якою їжу ділять на частини.

Плоскінь ‒ волокно для прядіння, яке отримують способом вимочування у прісній воді чоловічих рослин конопель.

Бредня – нісенітниця; безглузді думки, химери.

Юродивий ‒ божевільний.