Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш.
Вид лірики: Пейзажна.
Напрям, течія: Неокласицизм, символізм.
Рік написання: 1925.
Віршовий розмір: Двостопний пеон (третій): в рядку повних дві стопи, закономірність – чотири склади з наголошеним третім (UU_U).
Бла го дáт ний, дов го ждá ний,
Див ним ся́й вом о сі я́н ний,
Строфа: Вірш складається з двох строф по шість рядків в кожній ‒ шестивірш (секстет).
Римування: Тернарне (ААБВВБ).
Рими точні: довгожданний – осіянний, гість – передмість, дзвінко ‒ будинки, груди – остудить, запліднить – звеселить, ячменем ‒ зеленим.
Провідний мотив, мотиви:
● Подяка дощу як джерелу життєвої енергії і благословення.
● Відродження природи через прихід дощу.
● Тема гармонії усього живого.
● Взаємозв'язок природи й людини.
Тема:
Оспівування ліричним героєм значення благодатного дощу для природи, любування красою, гармонією та свіжістю, які він несе.
Ідея:
Возвеличити чарівності й важливості такого природного явища, як дощ для природи, землі і людей, як життєдайної сили та довгоочікуваного чуда.
Художньо-стильові особливості:
• Насиченість зоровими, слуховими образами та образами кольорів створює бадьорий, оптимістичний настрій вірша.
• Значна кількість однорідних членів речення та перелічень: "бадьоро, свіжо, дзвінко", "остудить, оживить і запліднить", "і пшеницею й ячменем,
буйним повівом зеленим" ‒ підкреслює динамічність та емоційність описуваних процесів.
• Використання характерних для фольклору художніх засобів, як-от епітета "буйний" і звертання "Мати земле", демонструє зв'язок з народними традиціями.
Художні засоби, стилістичні фігури:
• Епітети: "благодатний, довгожданий, сяйвом осіянний, золотий вечірній гість", "дивне сяйво", "впав бадьоро, свіжо, дзвінко", "закурені будинки", "зголоднілі передміста", "гарячі груди", "білі села"; "буйний зелений повів" ‒ натяк на майбутні врожаї.
• Метафори: "зголоднілих передмість", "дощ села звеселить"; "відкривай гарячі груди" ‒ виразно передає стан спраглої засушливої землі.
• Персоніфікації: "дощ остудить, оживить і запліднить", "впав вечірній гість".
• Звертання-оклик: "Відкривай гарячі груди, Мати земле!".
Образи:
• Зорові: будинки, дощ, земля, пшениця, ячмінь.
• Слухові: дзвінко (впав).
• Кольорові: золотий (гість), зелений (повів).
Символічні образи:
• Дощ. Дощ є символом оживлення та оновлення. Без нього ніяк не обійтись: завдяки дощу заплідниться земля, вродяться "пшениця і ячмінь" ‒ селяни не зостануться без врожаю. Автор зображує дощ величним, таким, яким у прадавні часи його уявляли люди, коли молилися йому, як богові, і вірили, що той чує благання й зійде з неба винагородою за їхню тяжку працю.
Природа ж після дощу свіжішає й розквітає, будь-то в селі чи в місті; однак, на думку поета, люди, що живуть "ближче" до землі, відчувають цю радість більше.
• Земля. Одухотвореною істотою у поезії показано також землю; споконвіку її порівнюють з матір'ю, вшановують як покровительку і джерело достатку та родючості.
Примітки та корисна інформація:
Вираз "дощ білі села звеселить" пояснює одразу дві думки: перша ‒ хлібороби завжди чекають на прихід дощу, і тому для них це безумовно втішна подія; друга ‒ в Україні існувала традиція білити хатини і знадвору, тому-то села ‒ білі.