Олекса Стороженко — Скарб (характеристика та аналіз героїв твору)

Павлусь. Головний герой твору, якого сільські парубки прозвали Лежнем. З самого дитинства мати виконувала усі бажання Павлуся, надто жаліла, нікуди не пускала, щоб не захворів. Хлопчик ріс вередливим і розбещеним. Ставши дорослим і втративши батьків, він не задумався над своїм життям, а й далі лише спав і їв, сидів на шиї наймита і наймички, які теж надміру доглядали його і не заставляли до жодної роботи. У селі Павлуся вважали щасливим, навіть заздрили його багатству (хоч придбали ці гроші його батьки, а після їх смерті про все дбали наймити). Павлусь постає у творі справжнім ледарем, байдужою і бездіяльною людиною, яка любить смачно їсти й довго спати. Він егоїстично відносився навіть до власних батьків, був надто примхливим, не мав ніяких інтересів. Цитати: "Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату.", "Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить. Було прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників з сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: "Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот". І щоб то дригонуть ногою та штовхнуть об цівку! То і посипались би, так, кажу ж, йому важко і поворухнутись. Лежить, лежить та й засне. Пополуднує — і знов іде у комору спати і спить вже аж до захід сонця. Розбудить його наймичка вечеряти, нагодує, здійме свитину, чоботи, покладе на перину, а він тільки вже сам засне.".

Батьки Павлуся. Заможні селяни, "…усього в них доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора із садочком і левадою". Коли у них народився син, батьки неправильно виховували його, не прищеплювали любов до праці, повагу до дорослих, а лише виконували всі його забаганки і надто жаліли. Згодом батько зрозумів, що таке виховання лише на шкоду сина, та мати продовжувала догоджати Павлусеві, за що навіть поплатилася власним життям, бо застудилася, коли вночі шукала по селі мед для сина.

Наймити Павлуся. "Наймит-парубок ще молодий, працьовитий, непитющий, а наймичка — теж чесного роду, осталась бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе, як рідну дитину". Після смерті батьків Павлуся вони стали власниками усього майна і доглядали Павлуся. Наймит та наймичка багато працювали, та з Павлусем поводились так же, як і його покійна мати: проявляли надмірну опіку для 20-річного парубка, дозволяли весь день спати.

Дружина Павлуся. "Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…".