Тарас Шевченко — Наймичка (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: соціально-побутова поема.

Напрям, течія: реалізм.

Основна думка: мати — найсвятіше, що є у кожної людини.

Проблематика:

• жінка і суспільство;
• жінка і обставини, у яких вона опинилась;
• жінка і її совість;
• стосунки поколінь.

Тема: зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.

Ідея: засудження тогочасних умов в яких жінка відчувала себе соціально-незахищеною.

Художні засоби:

• риторичні оклики:

Мій латаний талане!

Ні, не дави, туманочку!

Єсть у мене… туманочку,

Туманочку, брате!!.

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе! —

•    метафора: — Тихий, тихий Дунай! Моїх діток забавляй.
•    епітет: Молодиця молодая, тихий Дунай, жовтенький пісок, білих сорочках, темнім гаї, далекую дорогу; молода, білолиця; чужій теплій хаті.
•    порівняння – Як тополя, похилилась; любо, як у раї; Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї.

Композиція:

композиційно поема поділяється на пролог і вісім частин. У перших чотирьох розповідається про молоду наймичку, ре­шта — про її старість і смерть. Поемі властива так звана "видима" композиція. Кожний роз­діл твору — немовби окремий кадр, що рухає дію, сприяє роз­гортанню сюжету.

Експозиція — розділ І. Дії тут поки ще немає. Автор знайо­мить нас із старими заможними хуторянами — дідом та бабою. У них своє горе — невтішна самотня старість. Уже "смерть з ко­сою за плечима", а вони бездітні.

Зав'язка — розділ ІІ. Трохимові та Насті поталанило — вони знайшли підкинуту біля свого перелазу дитину і всиновили її. У наступних розділах розгортаються різні сюжетні перипетії. За часовими вимірами дія у творі довготривала. Відповідно до ви­мог поемного жанру Т. Шевченко концентрує час, зосередивши увагу на найважливіших епізодах життя своїх героїв.

Композиція поеми письменника нагадує побудову драматич­ного твору. У ній чітко виділяються сцени, картини, епізоди. Як у драмі, кульмінація винесена на кінець і перед смертю Ганна відкриває синові Маркові сокровенну таємницю свого життя.

Розв'язки як окремого компонента сюжетобудови немає.

Сюжет:

розповідається про жінку-покритку, яка народила сина позашлюбного. У пролозі у формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки, яка не знає як далі жити, що станеться з нею і дитиною? Тепер вимушена вона по­кинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань.

У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому ве­ликою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з'являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших гро­шей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати.

З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну ма­тір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, по­мітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмов­ляється стати наймичка запрошеною матір'ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Су­воро вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір'ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість поро­джує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю по­вертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя "каралася", тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути си­новнє визнання і любов.

Примітки та корисна інформація:

Т. Шевченко виголошує ідею справедливості людського суду.

Слід оцінювати людину не за її особисті помилки, а за її справи. Одним з перших підняв поет на висоту соціально-морального конфлікту проблему жінки-матері, її трагічну долю, її незахищеність від людського марнославства, від консерватизму й хибних церковних постулатів про гріховність такого материнства.

І. Франко про "Наймичку" Т. Шевченка:

"Наймичка" — натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки

Живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини."

Назвавши поему "Наймичка" "безсмертним твором поетичним", Франко підсумовуючи, відзначає, що вона "належить до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий доказ геніальності Шевченка".