Пролог
У неділю на світанку в полі на могилі, мов тополя, похилилась молодиця. Пригортаючи щось до себе, вона гірко оплакувала свою долю:
Ой тумане, тумане — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану?
Є у неї і батьки, і брат, сама вона багатого роду. Та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка. Бідолашна підвелась і, ридаючи, пішла полем, співаючи сумної пісні про вдову, що втопила своїх синів у Дунаї...
Пролог
У неділю вранці молодиця сидить на могилі та начебто розмовляє з туманом, прохаючи, щоб він або сховав її, або задушив. Це покритка зі своїм байстрям горює, бо прогнали її від себе батько і мати. Вона збирається віддати дитину чужим людям і журиться, що не вона буде хрестити і доглядати свого хлопчика.
Пішла вона полем та заспівала пісню про вдову, яка привела двох синів.
І
На хуторі живуть самотні дід і баба, які мають хазяйство, пасіку, всього доволі, але не мають дітей...
Пролог. У неділю на світанку в полі похилилася молодиця, пригортаючи дитину та оплакуючи свою долю.
Є у неї багата рідня, та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка.
І
На багатому хуторі жило немолоде подружжя. Були у них і достаток і злагода, тільки дітей не мали й дуже через це журилися.
Якось у неділю старі раптом почули плач дитини. Вибігли до перелазу, а там — сповите дитя. Дуже зраділи, подякували Богові, взяли його. Знайшли кумів, охрестили Марком...