Літературний рід: Ліро-епос.
Жанр: Історична поема.
Напрям, течія: Романтизм.
Рік написання: 1838.
Віршування твору: Силабо-тонічне, характерне для усної народної творчости.
Римування: Змішане; закономірність — римуються парні рядки.
Рими точні: грає – процвітає, словами – козаками, вранці – байраці, сміється – вернеться, поля – доля, дитина – гине, дітись – діти, ховають – пускають, уніяти – дати, кравчини – полинув, сльозами – ляхами, ненько – серденько, жупани – гетьмани, затопило – могили, сумують – панують, рятовати – знати, сизий – Трясило, журиться – биться, Трясило – крилось, зажурився – звеселився, частовати – прохати, діти – робити, безголов'я – здоров'я, зайде – знайде, засіяли – обступали, гармата – втікати, повставали – лежали, вісті – їсти, будити – помолитись, очі – ночі, стала – приспала, чорніє – зеленіє, кряче – заплаче, будем – забудем, грають – втирають, заграє – вимовляє, шинку – жінку, почастую – покепкую.
Провідний мотив, мотиви:
· Ностальгія ‒ вірш сповнений згадок про славу козацтва, традиції, гетьманщину.
· Трагізм долі України ‒ невідворотна загибель козацької слави та гірке становище України в теперішньому часі.
· Підтвердження національної гідності ‒ попри всі труднощі, народ не забуває свою історію і готовий до боротьби.
· Боротьба і загибель ‒ зображена битви козаків з ляхами, їхня перемога й падіння.
· Заклик не занепадати духом ("покепкувати з вороженьків") надає оптимістичного звучання, кличе до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби.
Тема:
Зображення долі України: протиставлення минувшої боротьби козацтва за свободу ‒ змалювання ночі розгрому армії польського воєначальника Конецпольського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом), та сумної реальності втрати незалежності.
Ідея:
Уславлення героїчного минулого України, гірке усвідомлення краху козацької гетьманщини, втрати колишньої сили і величі, а також вболівання за майбутнє народу, його традиції та духовні цінності, що не піддаються знищенню.
Основна думка:
1) народ завжди буде пам'ятати і шанувати своїх оборонців та їхні подвиги;
2) застереження ‒ годі пригноблювати українців, оскільки цей сильний і волелюбний народ цілком спроможний до повстання.
Сюжет і композиція:
Твір має певне структурне обрамлення ‒ на початку (так званий вступ-заспів) і наприкінці присутні слова кобзаря, який "грає, виспівує" про старі часи. Події у творі перемежовуються у двох часових площинах:
· сучасній (середина ХІХ ст.) ‒ спів кобзаря, ностальгія за колишніми часами, коли знаходилися люди, готові змагатися за державу.
· тогочасній (середина ХVII ст.) ‒ центральна частина твору ‒ опис занепаду країни під ворожим гнітом (зокрема духовних атрибутів) → виступ козацтва на захист України (присутні монологи Трясила) → тривала виснажлива боротьба з ляхами, що похитнула рішучість козаків (наявний діалог між Тарасом і козаками) → вирішальна битва й перемога козаків.
Художньо-стильові особливості:
• Ліризм. Авторський відступ "Україно, Україно! Ненько моя, ненько!" тематично поєднався із співом кобзаря, що робить взаємопроникними образи ліричного героя-оповідача й самого автора.
• Простота й образність мови ‒ зрозуміла, з численними народними виразами лексика сповнена численними художніми засобами.
• Зіставлення двох світів: героїчного минулого, свободолюбства, мужності й нескореності учасників визвольного повстання принизливому, рабському становищу Шевченкових сучасників.
• Історизм: в основу твору покладена реальна подія ‒ перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 р. під Переяславом, яка стала відома в народі як "Тарасова ніч".
• Епічність, драматизм і слідування фольклорним традиціям робить поему близькою до народного героїчного епосу.
• Романтичний опис природи, хоча і менш складний, ніж у баладах "Причинна" або "Тополя", створює макабричну атмосферу частини твору, де ворогом поляків є не тільки козацтво, а й вся українська природа.
Художні засоби, стилістичні фігури:
• Епітети: "зелений байрак", "мала дитина", "нехрещені невінчані козацькії діти", "запродана віра", "гірки сльози", "бідна, стоптана Україна", "червоні жупани", "поганий Конецпольський", "кляті вражі ляхи", "червона гадюка", "чорні круки", "ніч кривавоя", "кров козацькая", "козацькая слава"; сталі епітети: "синє море", "високі могили", "орел сизий", "чисте поле".
• Метафори: "галич поле криє", "Та й дав ляхам знати", "Червоною гадюкою несе Альта вісті", "Налетіли чорні крюки Вельможних будити"; "Трави зеленіють, де кров текла козацькая" ‒ відновлення після кровопролиття.
• Персоніфікації: "збиралась громадонька", "лихо сміється", "гетьманщина … не вернеться", "зажурилась Україна, заплакала", "Встає хмара з-за Лиману, а другая з поля", "Козачество гине, гине слава", "заплаче серденько", "ніч-мати дасть пораду", "могили сумують", "лягло сонце за горою", "став місяць серед неба", "могила чорніє", "ніч ляхів приспала".
• Риторичні звертання та оклики: "Була колись Гетьманщина, та вже не вернеться!", "Така її доля!", "В церкву не пускають!", "Не стало кравчини!", "За нею полинув!", "Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!", "Україно, Україно! Ненько моя, ненько!", "Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем", "Плачте, діти козацькії, така ваша доля!", "Обізвався, орел сизий, та й дав ляхам знати!", "А годі журиться!..ходім, пани-брати, з поляками биться!", "Отамани товариші, брати мої, діти!", "Нехай на здоров'я!", "Нікуди втікати!", "Згада та й заплаче!", "Та більше не будем!..", "Повік не забудем!..", "З журби як заграє!", "Сидіть, діти, у запічку…", "Нехай буде отакечки!".
• Риторичні запитання: "Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани?", "Де поділося? Згоріло?", "А чи затопило…Високі могили?..", "Що будем робити?".
• Антитеза (протиставлення): "Була колись Гетьманщина, та вже не вернеться", "Ізнемігся козаченько,..зажурився, а поганий Конецпольський дуже звеселився", "Прокинулись ляшки-панки, та й не повставали", "Було колись, панували, та більше не будем".
• Метонімія: "червоні жупани" ‒ козаки.