Григорій Сковорода — Всякому місту — звичай і права... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: філософсько-сатирична лірика.

Жанр: вірш. 10-та пісня зі збірки "Сад божественних пісень".

Напрям, течія: бароко. Художньою творчістю Г. Сковороди фактично завершується епоха бароко не лише в українській культурі, а й у європейській.

Система віршування: силабо-тонічна з елементами силабічної.

Віршовий розмір: 4-стопний дактиль. Г. Сковорода завершує епоху силабіки в українській літературі. У його піснях уже виразно помітні впливи народної пісенної традиції й силабо-тонічного віршування.

Римування: паралельне (ааббвв).

Строфа: 5 строф по 6 рядків; у перших трьох строфах останні два рядки виконують роль рефренів (повторів, приспівів).

Тема: змалювання широкої картини тогочасних суспільних порядків, соціальних вад суспільства і надання їм певної оцінки.

Ідея: висміювання суспільних вад (здирництва, пияцтва, бюрократії тощо).

Утвердження совісті як основи справді людського життя, завдяки якій не страшна смерть, якій все одно "мужик то чи цар — все пожере, мов солому пожар"; сатиричне викриття неправедного способу життя людей різних соціальних прошарків (чиновників, купців, кар'єристів, бездумних студентів), які "марноти цього світу" визнали ціннішими, ніж життя по совісті перед обличчям Бога.

Композиція, композиційно-стильові особливості: у 1 строфі автор показує, що кожен у цьому світі вільний вибирати свій спосіб життя; у 2-4 строфах показує, що саме вибирають сучасники (підлабузництво, здирництво, пияцтво, розпусництво та ін.); у 4 строфі протиставляє їхній вибір своєму як життя дурних, божевільних, безбожних людей життю розумному, совісному, у Богові (адже Бог є совість); у 5 строфі показує, що перед обличчям смерті всі рівні: на той світ нічого не візьмеш, зате лише совісна людина не боятиметься її приходу.

Художні засоби, стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, інверсія, анафора, повтор, фразеологізм, епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, символ.

Головні герої та їх образи: людей: ліричний герой — людина, яка роздумує над сенсом людського існування, боїться померти "без ума", божевільною, тобто такою, якими стали люди, що живуть навколо неї не по совісті; люди, які забули про совість і віддалися марним радостям цього, матеріального, світу: Петро-кар'єрист; Федька-купець; модник; лихвар; землевласник-магнат; скотозаводчик; затятий багатій-мисли-вець; гуляка; облудний юрист; пустопорожній студент; нерозбірливий коханець; міфологічних істот: смерть — замашна коса; Венера, Амур; предметів і явищ: місто; чини; гроші; будинки; коса смерті ("страшна сталь").

Примітки та корисна інформація: Пісня Г. Сковороди стала дуже популярною, увійшовши до репертуару кобзарів і лірників. Її популярність підтверджується й тим фактом, що І. Котляревський увів її до канви драми "Наталка Полтавка", де її в дещо видозміненому варіанті виконує возний Тетерваковський.