Літературний рід: лірика;
Жанр: інтимна (любовна) мініатюра;
Напрям, течія: романтизм; сентименталізм;
Віршовий розмір: чотиристопний ямб (із переважно правильним чергуванням наголошених і ненаголошених складів, ритм лагідний і плавний, відповідає настрою сумного спогаду);
Римування: перехресне (ABAB CDCD);
Строфа: дві катрени (строфа з чотирьох рядків);
Тема: роздуми ліричного героя про момент розлуки та післярозлукові почуття;
Ідея: справжній біль кохання приходить не в мить прощання, а згодом, коли любов ще живе в серці, але її не можна повернути;
Провідний мотив: самотність після втрати; контраст між зовнішнім спокоєм і внутрішнім болем; запізніле усвідомлення втрати;
Художньо-стильові особливості:
- емоційна стриманість, яка посилює трагізм;
- прозора, лаконічна мова;
- психологічна глибина при мінімалістичному викладі;
- відсутність прикрас чи барвистих метафор — сила в простоті;
Композиція:
- Сцена звичайного, майже беземоційного прощання (1 строфа);
- Рефлексія після — справжній сум приходить згодом, вже в розлуці (2 строфа);
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Антитеза: між традиційним "плачем при розлуці" і тим, що не плакали — але сум з'явився пізніше;
- Паралелізм: "плачуть, і тяжко зітхають // без ліку зітхають, смутні" — ритмічне та змістове повторення посилює емоцію;
- Еліпсис: стислий виклад, де емоції промовляють через паузи і недомовленості;
- Психологічна інверсія: біль приходить тоді, коли розлука вже відбулася;
Образи та символічні образи:
- двійка — символ єдності та її втрати;
- сльози / зітхання — символи туги та емоційного очищення;
- мовчазна розлука — як ознака глибшого болю, який проявляється не одразу;
Примітки та корисна інформація:
- Вірш належить до пізньої ліричної спадщини Гейне, де домінує тема кохання й болю розлуки;
- Типовий приклад психологічної мініатюри, де велике переживання вміщено в декілька строф;
- У перекладі Максима Стависького збережено лаконічність і ритміку оригіналу, а також контраст між зовнішньою стриманістю та внутрішнім емоційним потрясінням.