Вальтер Скотт — Айвенго (характеристика та аналіз героїв твору)

Вілфред Айвенго. Головний герой роману. Син Седріка Сакса. Айвенго супроводжував Річарда І у ІІІ Хрестовому поході. Через те, що Айвенго виступив у похід разом із королем-норманом, Седрік вважав його зрадником, зрікся сина і позбавив спадку. У юні роки Айвенго і леді Ровену пов'язували ніжні почуття, проте батько й чути не хотів, щоб його син одружився з особою королівського роду, якому Седрік хотів повернути престол.

Айвенго на початку твору постає під маскою паломника. Він єдиний, хто зглянувся на слабкого старця – старого Ісака, поступився йому місцем біля вогнища. Анонімно він викликав на бій лицаря Буаґільбера; заступився за честь сина Седріка (тобто за свою власну), врятував Ісака від пограбування та смерті, переміг у кількох поєдинках лицарів-тамплієрів, змагався разом із Річардом Левове Серце, врятував красуню Ревекку. Протягом твору Айвенго жодного разу не зрадив лицарським поняттям честі.

Айвенго наділений великою силою, мужністю, хоробрістю, віддано служив королю Річарду, був чесним і безкомпромісним, цінував справжню святиню, віру у Христа, поспішав на допомогу ображеним. Його кохання – чисте і палке, герой кохав віддано, не сподіваючись на відповідь.

Цитати: "Перед поглядами присутніх постало гарне, потемніле від засмаги обличчя парубка років двадцяти п'яти, обрамлене коротким світлим волоссям. Це обличчя було бліде як смерть і в одному чи двох місцях заплямоване кров'ю".

Седрік Сакс. Представник саксонської знаті, славився запальною вдачею та ненавистю до норманських завойовників. Седрік Сакс мріяв, щоб на англійському престолі сидів саксонець. Англосаксів королівської крові, що за правом можуть успадкувати звільнений від загарбників трон, на той час залишилося лише двоє: Ательстан, людина далека від політичних задумів Седріка, і леді Ровена, вихованка Седріка. Їх він мріяв одружити. Свого сина, який був закоханий у Ровену, Седрік вигнав з дому.

Цитати: "Так, із Седрікового обличчя видно було, що він чоловік прямої, але запальної та нетерплячої вдачі. Зріст він мав не вищий від середнього, але був широкоплечий, довгорукий, м'язистий, як людина, звикла терпіти втому з трудів війни чи полювання; обличчя широке, з великими синіми очима, риси відкриті, щирі, зуби білі, гарна форма голови, добродушний вираз, що так часто сполучається із запальністю і гнівливістю. В очах видно було гордість і ревнивість – адже його життя минуло в обороні прав, постійно загрожуваних, і саме Седрікове становище постійно тримало в напрузі його бистру, завзяту й рішучу натуру".

Ровена. Вихованка Седріка, типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди. Ровена горда, чесна, віддана, шляхетна, має почуття власної гідності, добра і розумна. Седрік хотів, щоб вона вийшла за Ательстана, хоч дівчина кохала Айвенго.

Цитати: "Ровена мала прегарну жіночу фігуру й була висока, але не аж така висока, щоб це впадало в очі. Лице вона мала біле-пребіле, проте довершена форма голови й шляхетні риси обличчя не допускали до думки про безбарвність, часом поєднану з вродою занадто білолицих блондинок. Ясні блакитні очі під витончено вигнутими темними бровами, що надавали виразливості чолу, були неначе спроможні й запалювати, і власкавлювати, і наказувати, і благати… Пишні світло-русяві коси, як видно, хвилясті від природи, були ще й зі смаком завиті в чарівні кучерики. Оздоблені самоцвітиками, вони не були заплетені: так було тоді заведено в жінок шляхетного походження, вільнонароджених".

Ательстан Конінґзбурзький. Родовитий англієць, з яким Седрік хотів одружити Ровену. Він був міцної статури і у розквіті років, але у своїх рішеннях був повільним і нерішучим. У фіналі твору Ательстан відмовився від Ровени на користь Айвенго.

Бріан де Буаґільбер. Норманець, лицар-храмовник (член чернечого ордену храмовників, заснованого 1119 р. в Палестині для захисту володінь хрестоносців). Бріан був пихатим і користолюбним, він задумав таємно схопити Ісака, щоб збагатитись. Згодом він взяв участь в операції, не гідній звання лицаря, – захопленні Седріка та його челяді. Хоч у цього героя ще не зовсім утрачені поняття про лицарську честь, але він здатен поступитися законами ордену заради своїх інтересів. Буаґільбер був закоханий у Береку, вимагав відповіді на свої почуття силою. Навіть коли відбувався суд над Ребекою, Буаґільбер торгувався за її почуття, і відмову не міг зрозуміти. Бріан помер безславно: не від меча противника, а від розриву серця.

Цитати: "…був чоловік років із сорок, високий, сухорлявий, дужий і м'язистий; його атлетична постать унаслідок тривалих трудів та постійних вправ, здавалося, утратила все, що є м'якшого в людському тілі, і складалася із самих кісток, м'язів та жил, які вже витримали без ліку випроб і готові були ще до стількох", "…в його виразі читалося бажання викликати в зустрінутих людей несміливу пошану, коли не страх", "Його густе чорне, як вороняче крило, хвилясте волосся дуже пасувало до засмаглого обличчя. Його ходу і манеру триматися можна було б вважати вишукано величними, якби не очевидна пихатість, з якою він звик ставитися до оточуючих".

Ісак. Єврей з Йорку, який за порятунок допоміг Айвенго роздобути коня і лицарський обладунок для участі у турнірі. Ісак був багатим, але найбільше цінував свою дочку Ребеку.

Цитати: "Уведений до зали без будь-яких почестей, до дальшого кінця столу нерішуче, з острахом, раз по раз принижено вклоняючись, підступив старий чоловік, худий і високий, проте за давньою звичкою згорблений так, що здавався нижчим. Його обличчя, розумне, з правильними рисами, орлиним носом і проникливими чорними очима, його високе зморшкувате чоло, довге сиве волосся і бороду можна було б назвати гарними, якби на них не було ознак племені, що в ті темні сторіччя викликало ненависть легковірного та забобонного простолюду й зазнавало переслідувань від зажерливлї, корисливої шляхти, а через те виробило в собі натуру, у якій було чимало ницого й непривабливого, щоб не сказати гіршого".

Ребека. Дочка Ісака, яка через своє походження була поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна Ребека була таємно закохана в Айвенго. Дівчина лікувала його, коли він був поранений, хоч розуміла, що він кохає Ровену.

Цитати: "Справді, Ребека була гідна, щоб її порівнювали з англійськими найгордовитішими красунями. Вона була в східному вбранні. Жовтий шовковий тюрбан надзвичайно личив їй, бо обличчя вона мала смагляве. Блиск очей її, шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини, зуби та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию та груди, легкий серпанок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками, – все це робило її справді чарівною".

Річард Левове Серце. Ще один справжній лицар, король Англії. Річарда понад усе цікавило життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче – слава, яку він здобув самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Автор роману дещо ідеалізує Річарда, письменник звеличує образ правителя, який сприяв об'єднанню англійської нації і утілював ідею визволення від іноземних загарбників.

Принц Джон. Правив країною замість свого брата – короля Річарда Левове Серце, який перебував у полоні. Принц був владолюбний, жорстокий і підступний, боявся втратити трон, тож докладав чимало зусиль, аби продовжити ув'язнення законного правителя Англії. Джон підтримував норманів, тому становище саксонських дворян і селян украй погіршилося, а свавілля норманів стало повсякденним явищем. Реальний принц Джон обійняв престол після смерті Річарда І, своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства й навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього.

Еймер. Церковний достойник, норманець.

Реджинальд Фрон-де-Беф. Барон-велетень, відомий лицар, власник замку Торквільстон, у якому ув'язнили Ровену і Ребеку. Фрон-де-Бефа смертельно поранив Чорний Лицар під час штурму замку.

Ульріка. Служниця Фрон-де-Бефа, спадкоємиця давнього шляхетного роду, яка зазнала принижень від барона та його батька. Підпалила замок Фрон-де-Бефа під час штурму.

Локслі. Переможець у змаганнях зі стрільби, який заприсягся ніколи не вступати на службу ні до кого, крім короля Річарда. Локслі мав збройну лісову ватагу, яка разом з Чорним Лицарем визволяла Седріка, Ательстана, Ровену та інших. Коли Чорний Лицар розкрив братії своє справжнє ім'я, визнавши, що він – король Річард Англійський, Локслей також відкрив, що є королем лісової вольниці – Робін Гудом із Шервудських лісів.

Моріс де Брасі. Лицар-норманець, якого принц Джон хотів одружити з Ровеною. Моріс де Брасі вирішив напасти на саксонців і викрасти в них красуню Ровену. Сам план замислив храмовик Бріян де Буа-Гільбер, який зі своїми супутниками мав зіграти роль розбійника, а де Брасі мав звільнити від удаваних злодіїв красуню. Коли Чорний Лицар відпустив де Брасі на волю після розгрому замку Фрон-де-Бефа, той прибув до принца Джона і розповів, що Чорний Лицар – це король Річард. Принц наказав потайки схопити брата, але де Брасі відмовився виконувати цей наказ.

Ґурт. Свинопас, раб Седріка Сакса, допомагав Айвенго. У кінці твору Седрік відпустив на волю свого вірного слугу, подарувавши землю.

Вамба. Блазень, раб Седріка Сакса. Коли господар та інші були ув'язнені у замку Фрон-де-Бефа, Вамба перевдягнувся на священника і обдурив вартового, сказавши, що прийшов сюди напутити сердешних полонених. Потрапивши до ув'язнених, Вамба запропонував Седрікові перевдягтися у свій одяг та покинути замок, що той і зробив.