Віктор Гюго — Собор Паризької Богоматері (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Роман.

Час створення. З 25 липня 1830 по 14 січня 1831 року.

Автор. Віктор Гюго (1802-1885) – французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч.

Тема. Зображення кохання, зовнішньої і внутрішньої краси, протистояння в людині християнських догм та людських слабкостей, французького народу кінця XV ст., його непокори і місця в суспільно-історичних конфліктах.

Ідея. Народ може сам вершити свою долю, якщо навчиться боротися з несправедливістю; критика церкви та феодалізму; за зовнішньою оболонкою може критися неочікуваний внутрішній зміст; кохання змінює людину і примушує робити неочікувані вчинки.

Проблеми. Добро і зло; любов і ненависть; краса і потворність; відданість і зрада; історичний прогрес; соціальна справедливість, боротьба з несправедливістю; історія Франції.

Композиція і сюжет твору

Роман складається з одинадцяти книг, які в свою чергу діляться на глави, кожна з яких має свою назву. Сюжет твору досить складний, оскільки письменник тісно переплітає кілька сюжетних ліній. Основна сюжетна канва пов'язана з Есмеральдою, Квазімодо і Клодом Фролло. Події роману відбуваються протягом шести місяців, з 6 січня до липня 1482 року, тобто за рік до смерті французького короля Людовіка ХІ. Сюжет розвивається послідовно, але автор часто використовує ретроспекцію, щоб розповісти про минуле героїв. Розвиток подій у романі дуже стрімкий. Жодну основну сюжетну лінію В. Гюго не залишає з відкритою розв'язкою. У творі розповідається не тільки про долі героїв, а й про Собор Паризької Богоматері, історію Франції і Парижа. Наприклад, книга третя повністю присвячена Собору та місту.

Дія роману відбувається у ще середньовічній Франції, але вона вже стоїть на порозі Відродження. Свій роман Гюго починає з живописання строкатого міського натовпу, соціальних низів, того середовища, з якого має витворитися демократія. Роман наповнений розгорнутими масовими сценами й картинами народного життя середньовічного Парижа. Свято на честь прибуття фландрських послів, постановка містерії поета-невдахи Гренгуара, карнавальна процесія з "папою блазнів" на чолі, це гостре й проникливе відтворення середньовічної народної сміхової культури.

Сюжет роману вигаданий, без історичного стрижня, але розвивається він на тлі детально й барвисто змальованого "повсякденного" життя епохи. В загальних рисах він зводиться до того, що середньовічний вчений-богослов Клод Фролло, розчарувавшись у своїй науці, зустрічає вуличну танцюристку Есмеральду й проймається до неї палкою пристрастю, але викликає в неї лише відразу й жах; пересвідчившись, що Есмеральда нізащо не належатиме йому, він відправляє її на шибеницю, але в момент страти дівчини Квазімодо скидає його з високої вежі Собору.

Експозиція. Більшість парижан збираються на містерію в Палаці правосуддя. Коли містерія нарешті почалася, виявилося, що вона нікого не цікавить, бо вся увага натовпу присвячена то жебракові, то прибуттю поважних гостей, то обранню папи блазнів. Засмучений П'єр Гренгуар, автор містерії, пішов на Гревський майдан, де побачив Есмеральду – дівчину-циганку, яка танцювала, а народ із захопленням спостерігав.

Зав'язка. Гренгуар після виступу циганки навмання попрямував за нею і став свідком нападу на неї двох чоловіків. Одним з них був папа блазнів – Квазімодо, потворний на вигляд молодий чоловік. Його зловила сторожа. Есмеральда закохується в ротмістра королівських стрільців Феба де Шатопера, адже він врятував її.

Розвиток дії. Гренгуар забрів у Двір чудес, де опинився на межі життя та смерті, але Есмеральда рятує його. Вона розповідає, що розшукує своїх батьків. Відтоді вони виступають разом. Відбувається суд над Квазімодо, на Гревському майдані його привселюдно карають, а Есмеральда підносить йому воду. Архідиякон Собору Клод Фролло водночас ненавидить і жадає Есмеральду. Дізнавшись, що вона йде на побачення з Фебом, Клод дає ротмістру гроші за дозвіл підглядати. Коли Есмеральда і Феб починають цілуватися, Клод ранить ротмістра кинджалом. Архідиякон тікає, а Есмеральду звинувачують у злочині і відправляють на суд, де призначають смертну кару. Клод Фролло відвідує її перед стратою і зізнається у почуттях, але отримує відмову. У день страти Казімодо заносить циганку у Собор, бо в його стінах, за тодішніми звичаями, засуджена була недоторканою. Квазімодо доглядає за циганкою, а вона думає лише про Феба, який вижив і встиг помиритися зі своєю багатою нареченою. Дізнавшись, що Есмеральда жива, Клод Фролло нападає на дівчину вночі, але її рятує Квазімодо. Волоцюги вирішують взяти Собор штурмом і забрати циганку. Квазімодо захищає Собор, бо вважає, що Есмеральду хочуть забрати і вбити. Гренгуар і незнайомець (а це закутаний Клод Фролло) виводять Есмеральду до річки. Гренгуар тікає, прихопивши Есмеральдину кізку Джалі, а дівчину залишає з Клодом. Есмеральда впізнає архідиякона. Той веде дівчину до шибениці і ще раз пропонує своє кохання або вона помре. Есмеральда відмовляється від його почуттів. Тоді він віддає дівчину затворниці Роландової башти, а сам біжить по сторожу.

Кульмінація. Есмеральда просить затворницю відпустити її. Жінка розповідає, що ненавидить циган, бо колись вони викрали її дочку, від якої лишився лише черевичок. Есмеральда показує такий самий черевичок, який носить у своїй ладанці. Обидві розуміють, що нарешті знайшли одна одну: затворниця – матір Есмеральди.

Розв'язка. Мати ховає дочку у своїй башті, та коли між сторожею чути голос Феба, Есмеральда зі своєї схованки кличе його. Її ловлять і ведуть на шибеницю разом з матір'ю. Клод Фролло спостерігає з Собору страту на Гревському майдані. Квазімодо розуміє, що в смерті винен Клод, тому кидає його з висоти. Той розбивається. Сам Квазімодо йде у склеп Монфокон, де помирає, обійнявши тіло Есмеральди.