Щоб зрозуміти цю характеристику Клода Фролло, варто навести цитату, де він порівнюється зі своїм братом Жеаном: "Він, Жеан, який давав таку широку волю своєму серцю, який визнавав тільки один закон — мудрий закон природи, який дозволяв своїм пристрастям вільно розвиватися і який завжди до дна висушував море сильних почуттів, щодня гуляючи, скільки душа забажає, — він не знав, не уявляв, якою люттю грає, кипить це море людських пристрастей, коли їм нема куди вилитись, як вони підносяться, як вони зростають, як виступають з берегів, як вони розмивають серце, як вибухають внутрішніми риданнями і здавленими судорогами, аж поки прорвуть греблю й вирвуться із свого ложа. Сувора й льодяна оболонка Клода Фролло, ця холодна личина неприступної й недосяжної доброчесності, завжди вводила Жеана в оману. Веселий школяр ніколи не замислювався над тим, скільки кипучої, бурхливої лави криється під снігом Етни". Така личина Клодо Фролло виникала під впливом церковно-аскетичної догми. З самого дитинства Клод лише вчився, не знаючи ніяких розваг. Усією метою свого життя він вважав навчання, не здогадуючись, що все можуть змінити прості людські почуття. Клод закінчив усі чотири факультети, у двадцять років став священником і наймолодшим з капеланів Собору Паризької Богоматері. Усі дивувалися його вченості та суворості звичаїв. Клод виховував Жеана, забрав потворну підкинуту дитину. Та його, здавалося б, спокійне життя змінила Есмеральда.