Бертольт Брехт — Матінка Кураж та її діти (характеристика та аналіз героїв твору)

Анна Фірлінг на прізвисько "матінка Кураж". Головна героїня п'єси, маркітантка (дрібна торговка у війську). Разом із синами Ейліфом і Швейцеркасом та німою донькою Катрін, а також зі своїм неодмінним фургоном, наповненим ходовим товаром, вона мандрує бойовищами, "війною думаючи прожити". Їй абсолютно байдуже, хто переможе: поляки чи шведи, католики чи протестанти, – аби лише війна тривала, а отже її крам продавався. Саме війна подарувала Анні трьох дітей, народжених від солдатів різних армій, але війна цих дітей у неї і відняла. Війна змінила зовнішність, статки й життя матінки Кураж: вона постарішала, майже збанкрутіла і втратила дітей. Але її сутність і ставлення до війни не змінилися. Матінка Кураж не мала ілюзій щодо справжніх цілей війни, вона розуміла, що імператор і королі, полководці й навіть фельдфебелі піклувалися не про істину, віру чи справедливість, а про загарбання чужих земель, привласнення чужого багатства. Вона й собі хотіла погріти руки коло розпаленої ними пожежі. Але той, хто надто близько підходить до вогню, ризикує згоріти, принаймні обпектись.

Матінка Кураж постає як спритна, моторна, язиката, цинічна, але по-своєму й людяна жінка. Во вміє оцінювати дійсність, щоб отримати власну вигоду. Коли священик просить у неї полотно, щоб перев'язати рани селянам, вона відмовляє йому, добре усвідомлюючи, яких збитків коштуватиме їй милосердя, а коли помирає її єдина дочка, вона уважно відраховує гроші на похорон, боячись дати селянам хоча б одну зайву монету. Героїня зважує прибутки та витрати навіть тоді, коли її синові – Швейцеркасові – загрожує розстріл, і довго роздумує, що буде вигідніше: урятувати його принаймні на короткий термін чи забезпечити собі довгострокове виживання. Проте вона надто забарилася, перекладаючи життя на мову товарно-грошових відносин, війна не залишає їй вибору: Швейцеркаса розстріляно.

Утративши трьох дітей, вона сплачує страшну ціну за свою жадібність, але драматург навмисне не зображує прозріння героїні.

Ейліф. Старший син матінки Кураж, який стає солдатом, але його страчують, бо він не втямив, що грабунок, який є "подвигом" у ході воєнних дій, стає злочином після замирення. Ейліф гине з надмірної хоробрості, від нестримної жадоби до подвигів (певна річ, подвигів, як він їх розуміє). Спокусившись воєнною звитягою, ще на початку п'єси син матінки Кураж іде до армії, і невдовзі його вже нагороджують за проявлену хоробрість. Молодий солдат із задоволенням описує командувачеві свої "подвиги": він пишається тим, що йому випала місія нести у світ зло й насильство, убивати невинних, знущатися з мирних жителів.

Юнацький запал і вихваляння Ейліфа могли б бути привабливими, однак йому не вистачає справедливої, шляхетної мети, і згодом він починає викликати жах – особливо, коли виконує моторошний танець, супроводжуваний воєнною піснею. Це зображення "усвідомленої дикості" – справжньої сутності війни, що компенсує відсутність щирих людських почуттів надлишком божевілля та жорстокості. Б. Брехт змальовує характер героя так, що навіть незначні його вади стають величезними й, урешті-решт, перед глядачем постає відразлива картина морального гниття людини – що не дивно, адже вона бачить свій обов'язок і своє щастя в тому, щоб змушувати інших страждати. Але на Ейліфа також чекає розплата за те, що він вчинив "один зайвий" подвиг, як іронічно зазначає автор. Звикнувши до порядків воєнного часу, герой продовжує вбивати й грабувати навіть у мирний час, але якщо раніше його за це звеличували – тепер за всі злочини він має бути покараний. Хлопець не може змиритися зі своєю долею й гнівливо протестує, вириваючись з рук охоронців; цей істеричний стан –  викриття слабкості – зворотний бік показної могутності. Образ Ейліфа є потужним застереженням для молоді

Швейцеркас. Менший син Кураж, який завдяки своїй чесності отримав посаду полкового скарбника. Згодом Швейцеркас потрапив до католиків у полон. Він не зметикував, що не слід ховати від них довіреної йому каси. Дуже скоро його вистежили і схопили. Швейцеркаса вбиває наївна чесність, але винна в цьому і його матір, адже вона мала можливість врятувати його, та довго торгувалася, за яку суму зробити це. Щоб врятувати себе, матінка Кураж "не впізнала" убитого, і тіло наказали викинути на смітник.

Катрін. Німа дочка матінки Кураж. Ще коли дівчинка була маленькою, над нею познущався якийсь солдат, після того вона більше не могла говорити. Війна не надала можливості Катрін для дівування, сімейного щастя, материнства, війна відібрала в неї можливість насолоджуватися красою. Коли наступають вороги, мати намащує її попелом, щоб не привертала уваги солдатів. Катрін ніяк не могла привикнути до такого життя. Вночі їй снилися кошмари, а вдень вона кидалася на допомогу іншим: лікувала селян, забавляла дітей. Мати завжди обіцяла дочці, що та вийде заміж, коли закінчиться війна. Та якось Катрін отримала від солдатів шрам, який спотворив її обличчя. Дівчина гине, як справжня героїня. Вона пожаліла людей з міста, на яке збиралися напасти німецькі солдати. Катрін почала бити в барабан, щоб попередити про небезпеку, але за це її вбили.

Полковий кухар Ламба. Такі, як кухар, не пропадають саме тому, що здатні не зважати ні на кого і ні на що, крім самих себе. Спершу він торгується з матінкою Кураж за каплуна (щоб зварити його командувачу) і терпить поразку. Далі бачимо його невдачу, коли він не вміє пояснити священикові, якою є війна. Під час перемир'я кухар змінює своє ремесло і хоче торгувати разом із матінкою Кураж, впрягається в її фургон. Кухареві не щастить довгий час. Причому його суть підкреслено деталлю. Коли матінка Кураж курить його люльку, священик зауважує, що вона вся "напівпрокушена. Це люлька безжального насильника". Йому вдається "поладнати" з матінкою Кураж і отримати в кінці твору в спадщину від своєї матері шинок. Завдяки цьому кухар стає вільною людиною, але знову ж виявляє всю свою безтурботність і безжалісність, намагаючись розлучити матінку Кураж з Катрін. Цього не сталось лише тому, що в матінці Кураж заговорили материнські почуття, порядність і чесність, в той час як в Ламбі помітні егоїзм, цинізм і брутальність.

Військовий священник. Вперше приходить до матінки Кураж, випрошуючи гроші на горілку для її сина Ейліфа, що перебуває у війську. Священник говорить, що війна ця за віру, тому боговгодна. Але цих принципів вистачає ненадовго. Активний протестант, потрапивши до полону, він злякався, пристав до матінки Кураж і вивісив на її фургоні католицького (польського) прапора. Сам же, не будучи святим, дозволяє собі залицятися до матінки Кураж. Шведський король здається йому найкращим із монархів, але переодягнувшись у цивільне, радить хазяйці зняти з фургона шведський прапор. З одного боку, священник – пристосуванець, з другого ж боку, це не просто пацифіст, але й гуманіст. Він вимагає від матінки Кураж рвати її офіцерські сорочки на бинти для поранених селян. Він іде за Ейліфом, котрого ведуть на страту, щоб полегшити його становище. Священик цілком природно реагує на низькі інстинкти людей. Коли Катрін побили солдати, він каже: "Вдома вони не ґвалтували", розуміючи, що війна псує мораль людей: "А я їх ні в чому не винувачу... Тут винні ті, хто розв'язав війну, хто вивертає назовні найогидніше, що є в людях". Священик глибоко розуміє людей, вірно, хоч і брутально, визначає місце матінки Кураж на війні: "Не можна грішити проти миру, Кураж! Ви мов та гієна на бойовищі".

Священник поводить себе як звичайний громадянин і християнин, не позбавлений моралі в умовах затяжної війни, що примушує переглядати й духовні цінності. Він зрештою засуджує війну, бачить її вину в деградації людських душ.