Гай Монтег. Головний герой роману, пожежник, менестрель вогню, якому на початку твору було приємно дивитися, як горять книжки. Монтег жив з дружиною у передмісті, дітей у них не було. Уже 10 років він працював пожежником, завдання якого полягало у спалюванні книг. Не зважаючи на це, під вентиляційною решіткою в передпокої свого будинку Монтег ховав врятовані з вогню книжки. Чоловік не розумів, чому це робить, та зустріч з Кларисою і Фабером, спалення літньої жінки разом з її книгами примушує його зрозуміти, що не все так ідеально у світі, в якому він живе.
Цитати: "Він не був щасливий. Ні, він нещасний. Він сказав це сам собі. Визнав як факт. Він носив своє щастя, мов маску, а дівчина зірвала її і втекла через лужок, і вже не можна постукати до неї в двері, щоб вона повернула йому цю маску.", "На обличчі Монтега застигла посмішка-гримаса, яка з'являється на губах людини, коли її раптом обпалить вогнем, і вона рвучко відсахнеться від його пекучого доктору", "Хіба в мене був вибір? Мій дід і батько були пожежниками. І навіть у сні я бачив себе пожежником", "Монтег, залишившись під дощем, довго не рушав з місця. Тоді повільно пішов і раптом, відкинувши голову, підставив під дощ обличчя і відкрив рота...".
Кларіс Маклелен. Сімнадцятилітня дівчина, нова сусідка Монтегів. При першій зустрічі з Монтегом не побоялася запитати, чи правда, що колись пожежники гасили пожежі, а не розпалювали їх. Дівчина рідко коли дивилась телевізійні передачі, не ходила на автомобільні гонки, не бувала в парках розваг. На відміну від усіх інших, вона багато думала, вміла помічати красу природи, цінувала справжнє людське спілкування. Кларіс змушена була ходити до психіатра, їй доводилося вигадувати для нього всякі дурниці, бо той не міг збагнути, що можна просто так блукати по лісу, дивитися на птахів, просто думати. Дівчина хотіла навчити Монтега бачити незвичайне у простих речах, тому непомітно приносила на його ґанок букет осінніх квітів, пригорщу каштанів, кілька опалих листків. Щодня Кларіс проводжала його до повороту і ділилася своїми думками, бо у жорстокому суспільстві, де її однокласники вбивають один одного, дівчині хотілося простого людського спілкування. Кларіс змусила Гая переосмислити своє життя, замислитись, чи насправді він щасливий.
- 451 градус за Фаренгейтом (повний текст) ▲ читається за один вечір
- 451 градус за Фаренгейтом (аналіз, паспорт твору)
- 451 градус за Фаренгейтом (скорочено)
- Які дві паралельні реальності існують у романі Рея Бредбері? Що стало причиною того, що інтелектуальна еліта опинилася поза законом? (та інші запитання)
- Біографія Рея Бредбері
Цитати: "Ледь нахиливши голову, вона дивилась, як її черевички чіпляють рухливе листя. На її тонкому, матово-білому обличчі застиг вираз лагідної, невситимої цікавості й ледь помітного подиву. Темні очі так пильно вдивлялись у світ, що навряд чи вона пропустила б навіть найменший порух. Біла сукня на ній шелестіла.", "— Так-от, — промовила дівчина, — мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче. Коли питають, скільки тобі років, каже він, відповідай, що сімнадцять і що ти схибнута.", "Її, тепер обернене до нього, обличчя здавалося тендітним, матово-білим кристалом, що світився зсередини м'яким, немеркнучим світлом. То було не різке електричне світло, а дивно заспокійливий чудовий, приємний пломінець свічки.", "По-моєму, спілкуватися з людьми — це розмовляти, як ось ми з вами. — Вона поторохтіла каштанами, які знайшла під деревом на подвір'ї. — Або ж розмовляти про те, який дивний світ. Спілкуватися з людьми приємно. А хіба це спілкування, коли зібрати всіх докупи й нікому не давати й слова сказати.", "— Люди ні про що не говорять… Одне й те саме — марки автомобілів, моди, плавальні басейни, ще й приказують: "Як шикарно!" Але всі торочать одне й те саме! А в кав'ярні вмикають ящики жартів і слухають ті самі жарти чи вмикають музичний екран і дивляться, як по ньому бігають барвисті візерунки, але все це абстракція, лише гра кольорів. А музеї? Ви бували в них? Теж абстракція. Тепер усе таке. Дядько каже, колись було інакше. Колись давно-давно картини розповідали про щось і навіть показували людей.".
Мілдред. Дружина Гая Монтега, звичайна мешканка мегаполісу, яка не має власної думки, підкоряється законам суспільства, у якому живе. Мілдред часто носила у вухах манюсінькі "черепашки", радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток. З ними вона й засинала, приймаючи перед сном снодійні. Жінка багато часу проводила в телевізорній кімнаті, три стіни якої були суцільними екранами, і жінка мріяла, щоб чоловік купив ще й четверту. Ще однією розвагою Мілдред були поїздки на шаленій швидкості. Її стосунки з чоловіком були холодні і напружені. Обоє не пам'ятали навіть, де саме вперше зустрілися 10 років тому. Монтег вважав дружину чужою людиною, після смерті якої він навіть не зможе заплакати. Дізнавшись про переховування чоловіком книжок у їхньому домі, Мілдред на короткий час стає його спільницею. Та зміст книг не вражає її, кілька книг вона знищує, а згодом покидає чоловіка і викликає пожежників.
Цитати: "…дружина на ліжку, не вкрита ковдрою й холодна, наче надгробний пам'ятник; її нерухомі очі втупилися в стелю, ніби прив'язані до неї невидимими сталевими нитками. А у вухах — манюсінькі "черепашки", радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток…", "Чужа кров текла тепер у жилах цієї жінки і, здавалось, оновила її.", "За десять років користування радіовтулками "черепашка" Мілдред навчилася читати по губах.".
Фабер. Літній чоловік, колишній викладач англійської мови, став безробітним сорок років тому, коли за браком студентів і матеріальних дотацій закрився останній гуманітарний коледж. Фабер живе в місті, але таємно підтримує людей, які хочуть зберегти хоч частину книг від знищення. Фабер намагається допомогти Монтегу і відправляє до інтелектуалів-вигнанців, які ховалися за межами міста.
Гренджер. Літній чоловік, ватажок інтелектуалів-вигнанців. Він дав Гаю випити безбарвну рідину, яка мала змінити хімічний склад його поту, щоб механічний пес не знайшов чоловіка. Гренджер розповів Монтегу, що кожен з них читає книжку і запам'ятовує її, зберігає у своїй пам'яті. Потім книжку спалюють, але тримають усе прочитане в пам'яті.
Брандмейстер Бітті. Капітан пожежної станції, начальник Монтега, хитрий, сильний, розумний, підтримує принципи споживацького суспільства. Бітті безуспішно намагається наставити Гая на істинний шлях і в кінці гине від полум'я з рук Монтега.
Місіс Фелпс і місіс Бауелс. Подруги Мілдред, теж захоплювалися переглядом телепередач. Чоловіка місіс Фелпс, Піта, призвали у зв'язку з війною, у них не було дітей. Місіс Бауелс мала двоє дітей, але взагалі не любила їх, бачила лише тричі на місяць, бо вони весь час проводили в школі.
Літня жінка. Жила у старій частині міста і мала бібліотеку. Пожежники приїхали спалювати її книжки, і вона лише з докором дивилася на них. Коли ніхто не бачив, Монтег сховав одну книжку за пазуху. Жінка відмовилася покинути свій будинок і перед пожежею подякувала Монтегу, бо бачила, що він сховав книжку. Жінка сама запалила сірник і загинула разом з книжками.