Едгар Аллан По — Золотий жук (характеристика та аналіз героїв твору)

Вільям Легран. Герой оповідання Е. По наділений великими інтелектуальними здібностями, що дає йому можливість подолати важкі обставини й бідність. В образі Леграна втілено американську мрію – утвердження особистості в житті за рахунок власних сил, енергії і розумових можливостей.

Втративши своє багатство, Легран вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові. Чоловік був розумним, мав добру освіту, але часто впадав у меланхолію. Він любив ходити на полювання та ловити рибу або шукати різні мушлі та комахи, поповнюючи величезну колекцію. З Леграном на острові жив старий негр на ім'я Джупітер, який деякою мірою "опікувався" дивакуватим паном.

У пошуках скарбу Легран проявив глибокі знання з англійської та інших мов, з математики, логіки, хімії, історії, географії, фольклору (легенди про піратів). Легран – інтелектуально розвинена людина, яка, зазнавши невдач, не втратила впевненості в свої сили і зуміла скористатися своїми незвичайними розумовими здібностями. Він поважає права інших (визволив Джупітера ще до того, як в Америці скасували рабство), для нього люди іншої раси не менш цінні, ніж білошкірої. Кмітливість, спостережливість, логічне мислення, вміння аналізувати факти – ось що допомагає Леграну, спираючись на знання, досягти мети. Як будь-яка людина, Легран має й негативні риси характеру: занадто запальний і занадто потайний, посміявся з друзів, коли наказав опустити через око черепа саме золотого жука.

Цитати: "Він походив з давнього гугенотського роду і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва…", "Легран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоч заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі та комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Свамердам.", "Родичі Легранові, здається, ще й підтримували цю затятість у негрові, маючи певність, що Легран трохи схибнувся і, отже, потребує постійного догляду й опіки.".

Джупітер. Старий добрий негр, який жив з Леграном на острові. "Відпущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, одначе, вважав за свій обов'язок і далі залишатися при молодому "маса Вілові", і ні добром, ні злом його не можна було від цього відвернути". Джупітер любив і поважав Леграна, тому налякався, коли той почав поводитися дивно. Негр постає у творі вірним другом Леграна, який завжди приходив на допомогу, виконував усі накази. Через помилку Джупітера, який був шульгою, друзі не відразу знаходять скарб, але потрібно розуміти, що негр наївний, неосвічений, багато речей сприймає примітивно.

Оповідач. В оповіданні не подано ні опису зовнішності, ні психологічного портрета оповідача, що цілком природно: розповідь ведеться від першої особи. Оповідач заприятелював з Леграном багато років тому, вони були хорошими друзями. Вільям подобався оповідачу тим, що "у вдачі відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу". Спершу оповідач, як і Джупітер, вважає що Легран з'їхав з глузду. Тому він говорить: "Помітивши в приятеля цю безперечну ознаку потьмарення розуму, я насилу стримався від сліз". Та як справжній друг, оповідач в усьому допомагає Леграну, навіть береться копати яму, де мав бути скарб, щоб Легран швидше переконався у безглузді своїх марень. Оповідач відчуває щирий жаль до друга, не сумнівається у його божевіллі, але відкрито про це не говорить. Цей герой твору – розумна, освічена людина, але не інтелектуал, цінує дружбу, турботливий, спостережливий, тактовний, стриманий, наділений творчим талантом оповідача, готовий завжди підтримати друга.