Лисенка, лібрето М. Садовського), "Еней на мандрівці" (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропивницького) та інші музичні твори. Були зроблені й спроби екранізувати "Енеїду" методом мультиплікації.
Ще одним досягненням Котляревського стала його п'єса "Наталка Полтавка". Причина її написання була дуже проста: ставши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдо-волений репертуаром. Тому, на відміну від "високої" класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. На появу "Наталки Полтавки" і "Москаля-чарівника" безперечний вплив мали російська драматургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та ін.) і театральне життя. Великою мірою п'єси Котляревського були пов'язані і з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями XVIII ст., з російською комічною оперою XVIII ст. та фольклорно-пісенною стихією так широко представленою у цих творах.
У своїх п'єсах письменник близько підходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам. Це, зокрема, яскраво відбилося у помислах і вчинках Тетерваковського, Макогоненка та інших персонажів. Боріння вродженої доброти, бажання щастя своїм рідним і близьким, з одного боку, і певного матеріального розрахунку — з другого, становить основу душе.вної драми Терпилихи, яку життя
з його невмолимими законами примушує йти проти гуманних почуттів. Так само вірність, чесність, правдивість і щирість Петра в ставленні до Наталки приходять у конфлікт з реальною дійсністю, де мірилом усього є матеріальне становище людини. Немовби на противагу Терпилисі й Петрові, які не можуть до кінця встояти під тиском життєвих обставин і змушені тією чи іншою мірою поступитися своїми моральними переконаннями, Котляревський вперше в українській літературі виводить на сцену нових героїв — Наталку та Миколу, які завдяки силі свого характеру здатні ступити на шлях опору "нелюдським обставинам".
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наводить її на думку: "У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою". І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
Виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, ті чи інші риси особистості залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда. У п'єсі "Наталка Полтавка" Тетерваков-ський заявляє: "Я — возний і признаюсь, що от рожденія моего расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал". Ці слова, по суті, характеризують антигуманний характер усього суспільного організму. Виходить, що в обов'язки возного як одного з дрібних функціонерів державного апарату не входить робити людям добро. Навпаки, соціальна роль Тетерваковського саме й дає йому можливість нехтувати інтересами інших, зокрема домагатися силуваного шлюбу з Наталкою, погрожуючи при цьому старій Терпилисі судом, штрафом і навіть ув'язненням. Разом з виборним він вимагає, щоб Петро відступився від Наталки (зрадив природному почуттю) і негайно забирався з села. "А коли волею не підеш,— підтримує його виборний,— то туда заправторимо, де козам роги правлять". Виходить, що суспільство, засноване на неправді й насильстві над особистістю, сприяє виробленню в людині егоїстичних, протиприродних рис.
Історичне значення п'єси "Наталка Полтавка" в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану "живою" розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Зрештою, це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій, європейській літературі.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Поема "Енеіда", п'єси "Наталка Полтавка" і "Моекаль-чарівник".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969.
2. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах.— К., 1961.
3. Хропко П. Іван Котляревський: Біографічний нарис.— К., 1969.
4. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994.
5. Шевчук В. "Енеїда" І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3.