Завантаження
Павло Загребельний, "Погляд диявола"
Садиби їхні сполучалися зеленою дерев'яною хвірткою. Щоразу, коли Федір з'являвся на своєму обійсті, над хвірткою з того боку зроджувалася обшмугляна, мов іржавий цвях, голова діда Радька і пусто-око стежила за кожним його рухом. Коли Федорові доводилось наближатися до хвіртки, дід Радько зітхав з відвертим співчуттям:
— Бідний ти чоловік, Федоре!
— А чого б то, діду Радько?
— Та не того, що бідний, а того, що пропадаєш.
— Поки живий — не пропаду!
— Ти — то й ні, а Катря?
— А що Катря?..