Завантаження
Євген Шморгун, "Первісток"
Дорога врунилася споришем, і ступати по ній було легко, аж лоскітно, а обабіч хилило половіючий колос вигонисте жито. І так було довго, і хотілося, щоб так було й було. А коли дорога добігла до вершини горба — попереду відкрилася голуба широчінь Дніпра, вітрець війнув прохолодною вологою, аж на губах відчувався її доторк. І ще дужче захотілося, щоб так було й було.
Але враз невідомо де заспівала флейта. Свиснула лунко, розгонисто і… збудила його.
Проте Шевченко так і лежав із заплющеними очима...